Як будуємо Україну?
“Може статися так, що вороги наші будуть переможені, а коли прийде справа до мирного будівництва на Україні, наш нарід виявить повну непідготованість, і це кінець-кінцем може призвести до того, що нами знову опанують якісь спритні чужинці”.
Так писав видатний український педагог Григорій Ващенко. Чи не пророчими були ці слова? Чи вони не про нас і про нашу ситуацію?
Найбільше вражає те, що написані ці слова в 1955 році. Вдумаймося лише в дату, згадаймо ті 50-ті роки: Україна розчавлена сталінським режимом, вже й останні криївки героїчної УПА вистежені й знищені енкаведистами, тисячі українських патріотів або знищено, або запроторено в концентраційні табори… А професор Українського Вільного Університету пише для потреб освіти Незалежної Української Держави!
Турбуючись майбутнім України, Ващенко у 1955 році пише “Проект освіти в самостійній Україні”. Глибоко аналітичний і психологічно вмотивований твір. І багато інших праць, корисних для України, створив цей учений…
А ми? Отримали НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, мов дарунок від Бога, який зглянувся на незчисленні жертви колишніх борців за волю України, а самі – хто спочив на лаврах, хто кинувся накопичувати власні матеріальні блага, хто турботи про державу замінив пустими розвагами.
Освіту ж, національне й ідеологічне виховання покинули напризволяще. Результат найяскравіше проявився тепер! Спромагаємося на невдоволення, на критику влади, а самі навіть не пробуємо аналізувати й виправляти помилки. Більшість громадян не мають почуття патріотизму. Вибори президента України перетворили на комедійне шоу. Голосували якнайпотішніше, навіть назвали це “по приколу” – ніскільки не соромлячись свого безглуздя й бездумного реготання.
Плоди будуть попереду… Вже сходять… Реальною стала небезпека втрати національної незалежності, яка нависла над Україною. Попри те, що гострять зуби на Україну захланні сусіди, то й усередині держави попіднімали голови антиукраїнські сили.
Що може протиставити українське суспільство, яке не має твердого національного стержня, яке втрачає самовідданість і жертовність попередніх поколінь? Про героїв національно-визвольної боротьби попередніх поколінь українці щораз менше згадують, наша влада, наша освіта вкрай занедбали ідейно-патріотичне виховання нових поколінь. Бо й самі є патріотами лише на словах… А пріоритетами, фактично, мають матеріальні блага, тягу до збагачення та великі власні амбіції.
Маючи такого велета педагогіки як Ващенко, не спромоглися вивчати його праці в державних навчальних закладах. Не знають про існування інших видатних українських педагогів, як Августин Волошин, Юліян Дзерович та інші. Натомість деякі гімназії (навіть у Києві!) “гордо” носять ім’я комуністично-совєтського педагога Антона Макаренка і, відповідно, далі плекають “гомосовєтікусів” та інтернаціоналістів. Інші ж відчайдушно шукають якихось запозичень по світах.
Працівники освіти не задумуються, як навчити молоді покоління любити Україну та вірно їй служити. Багато говориться про технічне оснащення, новітні технології, штучні інтелекти – і майже нічого про морально-етичне й патріотичне виховання громадян України.
Керівники держави багато й гарно говорять про шляхи до щасливого майбуття (і совєтські керівники про це говорили!), прагнуть здобувати авторитет у світі, а про самовіддане служіння Україні, всьому народові уявлення не мають ні високопосадовці, ні їхні родини. Лише – добробут, збагачення, кар’єра й слава! Примітивний егоїзм тепер гордо звуть самовираженням, самореалізацією.
Модно стало згадувати Бога, але нічого держава не зробила, щоб виправити комуністичне зомбування населення, яке здійснювала попередня система войовничого атеїзму. У всіх вищих навчальних закладах обов’язковим предметом був предмет “наукового атеїзму”, багато науковців і різних лекторів повсюдно читали лекції про те, що “релігія – це опіум народу”, і насильно змушували це слухати…
З тим і живе сучасна Українська Держава. І дивується, чому так розквітають корупція, шахрайства, насилля та інші прояви моральної деградації. Не можуть збагнути, що ніякі закони й укази, контролі й покарання не знищать таких потворних явищ, якщо громадяни не будуть мати власний моральний стержень.
І навіть ті, хто вважає себе патріотами, часто у своїх добрих намірах керуються злобою, агресією, не знаючи, що злом зло подолати не можна.
Отож, допоки основним гаслом для українців не стане гасло “Бог і Україна”, допоки кожен не подбає про свою духовність і самоочищення, доки громадяни не навчаться дбати про загальне добро українського народу, доти не буде в нас справедливої й успішної Держави!
