Воркутинське повстання (70 років тому)
70 років тому:
19.07-1.08.1953 – у таборі «Річлаг» (Особливо режимний табір № 6 МВС СРСР, Комі АРСР, РФ) відбулося Воркутинське повстання політичних в’язнів. На той час вже тривало повстання в табірних зонах біля Норильська (розпочалося 26.05.1953). У 17-ти відділеннях «Річлагу» утримувалося більш як 38,5 тисяч в’язнів, з яких 10495 українських націоналістів. Чисельними були також групи литовських (2,9 тис.), естонських (1,5 тис.), латвійських (1 тис.) і польських (0,5 тис.) націоналістів. Приводом до вибуху масових протестів стало те, що Указ Президії ВР СРСР про амністію не поширювався на політичних в’язнів. В літературі подають різні дати початку повстання – 19.07, 22.07, 27.07 – оскільки страйки розгорталися поступово, охоплюючи щораз більшу кількість табірних відділень. 17 липня застрайкувала шахта «Капітальна», 19 липня – відмовилися працювати 350 в’язнів привезених із «Степлагу». Широка пропаганда українських націоналістів долучатись до протестів дала результат і 24 липня декілька табірних відділень (до 9 тис. осіб) припинили роботу. В подальшому страйк лише наростав.
Керівництво протестами здійснював Міжнаціональний страйковий комітет, куди входили представники від кожної нації. Власні повстанські штаби мали українські, балтійські та польські в’язні. Штаби забезпечували порядок в зонах, а також слідкували за поведінкою табірної агентури. Українці направду масштабно підійшли до організаційної праці, створивши чотири таємні групи відповідно до окреслених завдань. Група зв’язку через вільнонайманих забезпечувала обмін інформації та координацію дій з усіма зонами «Речлагу». Політико-виховна група, що складалася з колишніх пропагандистів ОУН та УПА, студентів та інтелігенції провадила ідеологічну роботу з ув’язненими, особливо в середовищі молоді, та підбирала надійних людей для праці в підпіллі. Господарська група допомагала інвалідам, літнім, хворим, немічним матеріально, а подекуди допомагала виконувати частину норми. Військова група, що складалася з колишніх вояків УПА та тих, хто володів зброєю мала сформувати штурмові загони на випадок затяжного страйку, коли закінчаться продукти (згідно інвентаризації проведеної страйковим комітетом для 4 тисяч осіб наявних продуктів мало вистачити на місяць). Їх завданням було з допомогою залізних прутів та вогнегасників знешкодити охорону табору. Українці створили дві штурмові групи на чолі з колишніми чотовими УПА Омеляном Шумилом та Ярославом Фещуком.
Москва неабияк стривожилась розвитком подій в «Річлазі» та загалом в таборах ГУЛАГу. Вже 19 липня телеграмою про ситуацію в «Річлазі» повідомлено Міністра внутрішніх справ СОСО Круглова, який оперативно наказав встановити деякі полегшення для ув’язнених: 9-годинний робочий день, зняти з одягу номери та звертатись до в’язнів за іменем, писати один лист на місяць замість одного на рік, переводити зароблені гроші сім’ям та знімати з рахунку до 300 рублів на місяць, побачення з рідними. Косметичні послаблення та ізоляція активістів не давала бажаних результатів, тож 29 липня до табору з Москви прибула комісія на чолі з заступником міністра МВС СРСР, кандидатом у члени Політбюро ЦК КПРС, генерал-армії Маслєнніковим та генеральним прокурором СРСР Руденком. Проте й висока комісія нічого не домоглася тому було ухвалено придушити протести силою. План ліквідації повстання розроблено у трьох варіантах на випадок непередбачених обставин. Особливу увагу звернено на найактивніші відділення № 2 (ліквідувати 31 липня) та відділення № 10 (ліквідувати 1 серпня). У відділенні № 10 страйкувало 2860 в’язнів і саме там утримувалось найбільше членів ОУН та колишніх вояків УПА. 1 серпня генпрокурор Руденко перед шеренгою ув’язнених власноручно застрелив одного з організаторів заворушень – поляка Ігнатовича після чого розпочалися масові розстріли повсталих. Згідно офіційних даних убито 53 (з них 30 українців) і поранено 138 каторжан, за підрахунками в’язнів загинуло понад 130 та поранено до 400 осіб. Після розправи розпочалися арешти, розстріли та переміщення до тюрем особливого режиму. Загиблих поховали в районі терикону шахти № 29, на місці поховання 1995 відкрито пам’ятний знак.
Незважаючи на поразку повстання в зонах «Річлагу» запроваджено певні послаблення режиму, а на загал Воркутинське повстання стало одним із трьох масштабних виступів політв’язнів, які невдовзі врешті спричинили послаблення режиму утримання у всіх таборах імперії, перегляд справ і звільнення багаторічних в’язнів та ліквідацію системи ГУЛАГу.
