Відкритий лист до братів та сестер письменників в Україні

Від 1997 року Фундація Українського Вільного Університету щорічно проводить конкурс літературної та наукової творчості з скромними фінансовими нагородами. Зауважувалось один засадничий напрям, майже всі публікації подані на конкурс походять з України. Правда, причиною того може бути припис, що публікація мусить бути в українській або англійській мові, і коли в англійській, то тематика має бути про Україну.

Висновок також може бути, що письменникам з поза України може не залежати на наших преміях, бо вони скромні, але також, бо дуже мало в діаспорі українців користуються українською мовою, тим більше письмово, і на велике диво, це явище поволі відноситься до нової хвилі також. Інколи смішно на нарадах наших установ слухати, як іммігранти настирливо намагаються говорити по “англейськи, щоби не думали, що ми якісь інакші”, як сміявся з них Гриць Зозуля-Едвард Козак, особа мабуть мало відома для читачів цього листа.

Цей лист не до діаспори, хоча треба також її згадати, але для діаспори треба не одного листа, а книжки та конференції. У Ню Йорку–Ню Джерзі, де я живу, найбільше люблю іспанськомовних, бо вони розмовляють дуже часто рідною мовою. Фактично я маю мало українських друзів серед діаспори, бо від мене втікають ровесники і молодші. Знають, що з українцями я розмовляю виключно по українському. До речі, багато українців у діаспорі не знають про існування кириличної комп’ютерної клавіатури, і тому бесіди по електронній пошті відбуваються майже виключно по англійськи.

Сьогоднішня тема — це користування московсько-мовними цитатами в українських виданнях. Хтось дуже учений з України пояснював мені, що в Україні існує практика подавати цитати в оригінальній мові. Тобто, коли судові рішення, декрети чи навіть листування були по московському, так треба і їх подавати. Цікавим є, що не знаходжу цього припису по відношенні до інших мов, а також такого рабського підходу не знаходжу у жодній іншій літературі. Ось, минулого року договорились до того, що одна праця, яка навіть здобула нагороду, цитувала ввесь час Mein Kempf у московській мові і мені сказали, що це мова оригіналу.

Для зовсім практичного, не ідеологічного, підходу читач, який не знає по московському, тратить велику частину книжки, якої він не розуміє. Це велика прогалина, зокрема, коли відноситься до наукових видань. Головна ціль видання — дійти до найширшого кола читачів. В українському перекладі вигідно почуватиметься той, хто знає українську і московську, і той, хто знає українську та інші мови, але не московську. Тобто де тут логіка!?

Від практичного до ідеологічного. Користування московськими цитатами це наслідок рабської психіки та спадщина “совка.” До цих “совків” належать дуже поважні та освічені особи. Не одному професорові в Україні я вказував на цю недугу. Найбільш примітивну відповідь я чув від колишнього посла України у Канаді, який аргументував що на фронті воюють російськомовні також.

Вячеслав Липинський, поляк з походження, аргументував, що всі які живуть на Україні є українцями, незважаючи на етнічне походження. У цьому він мав рацію. Дякувати Богу, що всі його думки не популяризувались, бо він також заступав ідею українського диктатора, монарха чи гетьмана. Московсько-мовне явище в Україні дуже різко змінюється, зокрема за час нового вторгнення двадцять місяців тому. Ця зміна стає очевидною, зокрема серед звичайного населення. Чомусь найбільш впертим у цьому є український світ науки та літератури.

Тут треба більше сказати про нашу рабську психіку, зокрема історично — нашої інтелігенції. Про це писали наші визначні батьки оформлення української нації як державної, Микола Міхновський та інші. Українське село затримало не тільки мову але також і нашу гідність.

Останні іронічно смішні події, щодо Дивізії “Галичина” у США та далеко більше у Канаді є прикладом рабства. Москалі, євреї, українські зрадники це вороги, але провід громадський у Канаді та українські науковці показали себе у кращому випадку рабами, а у гіршому зрадниками. Більшість промовчали щоби не опонувати євреям. Де тут Українсько-Єврейська Зустріч? Де СКУ і КУК? Український професор з Оттави по стороні дезінформаторів. Він або зовсім дилетант, або на службі когось. Канадський Інститут Український Студій — слід перестати фінансувати, бо цей Інститут давно є компромітацію. Найгіднішим істориком є русин з Торонто, який вдало оборонив гідність нації якій він симпатизує.

Тобто мій висновок у листі, який я, правда, трохи поширив також для нашої т. зв. інтелігенції у діаспорі, щоби не кривдити тільки інтелігентів в Україні. Користуватися мовою ворога, бо мовляв це так в оригінальному тексті — це наслідок рабської психози, а тим більше, закриває коло тих, хто буде читати чи слухати. Якщо цілите на московську публіку, то Ви не інтелектуали, а наївні дилетанти. Ігнорувати історичну правду або годитися з неправдою для цього, щоби комусь приподобатись, або не втратити фальшивих друзів, це тяжкий гріх. І не без наслідків, бо раба і його слабість пізнає ворог і цей брак національної гідності стає поживою для тих, котрі нас хочуть “стерти з лиця землі”.

13 жовтня 2023 р. Аскольд С. Лозинський