Відкритий лист до МЗС України

Святослав Караванський

Сьогоднішня поведінка російського царя Путіна і безпорадність Вільного Світу перед зухвалістю новітнього Гітлера свідчать, що організації, покликані дбати про належний порядок у світі нездатні приборкати агресора.
Такі обставини не можуть задовольняти міжнароднє співтоватиство. Життя вимагає кроків до усунення яловости головної миротворжої організації світу Організаці1 Об’єднаних Націй.
Ця організація діє на підставі статуту. Статут розроблено і скомпановано так, що агресори не відчувають жодного тиску з боку ООН. Настав час, внести ряд змін до статуту ООН, які б дозволили Вільному Світові приборкувати агресорів.
Статут ООН передбачає існування постійної Ради Безпеки ООН, яка має забезпечувати мир у світі, але не передбачає обставини, коли член постійної Ради Безпеки ООН стає агресором.
Очевигдно, що така обставина, коли агресор є заразом головним миротворцем у ООН, суперечить людським поняттям про нормальні взаємини між народами і нагадує байку тисячолітньої давности, коли вовка призначили наглядати за овечою кошарою.
Статут миротворчої організації має передбачати усі можливі виклики, які можуть стояти перед ООН.
Сьогодні Україна є жертва агресії, і тому їй належить підносити питання про зміни Статуту ООН. І саме Україна мусить запропонувати такий текст до Статуту ООН, що стосується до Ради Безпеки ООН:
“У разі державу – постійного члена Ради Безпеки ООН – Асамблея ООН визнає агресором, це автоматично викличе такі наслідки:
Усі представники держави-агресора, які перебувають на важливих посадах в ООН, в тім і в Раді Безпеки, втрачають свої повноваження доти, доки Всесвітня Асамблея не зніме з їхньої держави тавро агресора.”
Це лише один з можливих кроків, яких можуть вимагати від ООН держави-жертви агресії.
Мені здається, що саме зараз час, коли Світові треба виступити з такою ініціятивою.
Але на цьому не слід ставити крапки. Статут ООН може передбачити цілу низку інших обмежень для держави-агресора щодо користування міжнародніми організаціями.
Порушник правопорядку у світі не може бути позивачем у міжнародніх судах, не може брати участь у міжнародніх медичних, релігійних, наукових, спортивних організаціях. Той, хто плює на загально-визнані норми поведінки не може брати участи у житті тих, хто дотримується норм людського співжиття.
Чи ж ми дозволяємо засудженим злочинцям брати участь у нашому житті?
Наприклад, Росія безперервно звертається до Інтерполу, з просьбами розшуку ряду осіб, які чинять опір її агресії. Я не знаю, чим керується Інтерпол, приймаючи такі заявки від Російських служб, які є не чим іншим, як залученням Інтерполу до російської агресивної політики.
Політика Росії, спрямована на залучення міжнародніх організацій у сферу своєї агресії, свідчить про потребу недопуску держав-агресорів до міжнародніх служб.
Міжнародні організації, міжнародні служби мають обслуговувати нормальний Світ, а не міжнародніх злочинців та міжнародніх терористів.
Вільний Світ має сказати своє слово про міжнародніх держав-терористів.
Терористам – місце у тюрмах, а не в міжнародніх організаціях.