Велике Свято у Столиці
Рано було захмарено. Але до дев’ятої години появилось крізь хмари сонечко і день розпочався божественно національним гімном і військовим парадом. Вздовж вулиці Хрещатик стояли військові з сильним озброєнням а також танками і ракетами. Були це військові не тільки України, але також на знак солідарності прийшли військові США, Канади, Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Молдови, Литви, Латвії, Естонії, Бельгії, Великої Британії та інші, здається. Летіли над нашими головами літаки, вертольоти, показ повітряної сили, все завершене найбільшим літаком у світі, українського виробництва “Мрією”.
На трибуні стояли державні мужі різних держав, зі Вселенським Патріархом, а також з попередніми президентами України, Кучмою, Ющенком, Порошенком і сьогоднішнім Президентом Володимиром Зеленським. Говорив він про тисячолітню історію України. Говорив оптимістично як належалось у цей день. Відзначив державними нагородами військових і службовців, а також митців, артистів. Не можна було казати, що Президент щось неправильно сказав. Хіба, що він щось чи когось обминув.
Опісля відбувся прийом у Президента у Маріїнському палаці, при участі духовенства, службовців, дипломатів, представників діаспори.
А потім концерт на якому зіркою виступав легендарний італійський тенор Андреа Бочеллі у супроводі української симфонічної оркестри, хору та зірок української опери та естради. Як для мене, захопленого італійським співаком, одначе бракувало хоча б одної української пісні чи мелодії.
Цілий день і до пізньої ночі, коли врешті впав сильний дощ, народ гуляв, святкував, відзначав свою незалежність, і то тридцяту річницю. Нічний дощ немов привернув увагу до реалій. Правда, військовий парад ввесь день був також тою пригадкою.
Для мене була кілька і смішних і сумних моментів: сидів я на трибуні у першому ряді. За мною сиділи депутати ВРУ які говорили між собою москальською. Я під настроєм великого свята замість звичайного тобто мого вже звичного словесного нападу, ласкаво звернувся до них, щоби вони бодай в один день у році, День Незалежності користувалися державною мовою. З їхньої сторони проявилось може і несподівано зрозуміння і вибачення. Підбадьорений успіхом, я подумав, може я буду користуватися таким лагідним підходом від тепер. Моя ласкавість завершилась вже кілька годин пізніше коли я вступив до крамниці продуктів за питною водою. Була черга, обслуга розмовляла чемно і по українськи але покупці були як звичайно нахабні і переважно москальсько–говорящі. Одному по росту Кирилові Кожум’яку я ласкаво запропонував подібно як раніше бодай в один день говорити по українському. Його реакція була менш погідна. Він обурився і завив, що він людина і буде говорити як хоче. Я не витримав і сказав, ви не людина, ви москаль, а москаль це гірш свині. Вибачаюся перед свинями за порівняння. Зчинивсь у крамниці галас. Службовці перестали обслуговувати, все зупинилося, тоді головна крикнула, що не буде обслуговувати і каже що говорить це по українському кинувши око на мене. Все замовкло і життя повернулось до нормального. Кожум’яка вийшов з крамниці. Шукав я пізніше Кожум’яку на вулиці але його вже не було.
При цьому, мабуть, доводиться зробити певний висновок. Свиня розумна тварина. За тридцять років навчилася б говорити українською, але все ж таки характер свинуватий мабуть цьому на перекір. От проблема наших москаликів та малоросів в Україні, щодо мови і то державної.
Я вирішив, що все ж таки велике свято, не можна його псувати і я пішов на келих шампанського до Президента. Слухав і бачив я його, він говорив коротко, жартував, я до нього не підходив бо за багато людей хотіли з ним фотографуватися. Мені не було до фотографій. Хотів з ним говорити бо у життю ще не говорив. Буде інша нагода або і не буде.
Загально день був втішним і чудовим. Я не міг намилуватися Києвом, його історією. Правда людей я любив менше але військові заімпонували мені і не тільки молоді хлопці і дівчата, їхня зброя, їхнє марширування, але навіть і ті песики котрі служать у військових лавах.
День закінчився не тільки дощем але також і тим, що я загубив, або мені хтось відібрав паспорт.
Наступного дня з восьмої години рано я був у консульському відділенні Посольства США у Києві за процесом одержання тимчасового паспорту, бо треба буде вертатися. Питались мене американські чиновники, де я його загубив, я вказав, що здається у Президента на прийнятті, вони сміялись що може то сам Президент Зеленський взяв адже ж він їде до США. Я заперечив і зауважив, що Посольство є дещо на відлюддю, і що така багата країна як США повинна бути ближче до центру. Мені відповіли американські колеги, що саме приміщення потрібне дуже велике, і немає стільки місця у центрі, що, до речі, мусіла б Україна таке ліцензувати. Я при відході запропонував, щоби США спонсорувала Україну у членство НАТО, а Україна напевне призначить місце для Посольства США у центрі міста Києва. Вони не знали як відповісти на таку пропозицію.
26 серпня 2021 року Аскольд С. Лозинський
