Василь Лісовий – філософ, культуролог, політолог, політв’язень (10 років тому)

10 років тому:

20.07.2012 – у Києві помер Василь Лісовий, філософ, культуролог, політолог, дисидент, політв’язень. Закінчив історико-філософський факультет Київського університету (1956-1962), викладач філософії в Тернопільському медичному інституті. Закінчив аспірантуру Київського університету (1966-1969), викладач університету, кандидат філософських наук (1971), науковий співробітник Інституту філософії АН УРСР (1969-1972). З 1961 активний розповсюджувач та організатор виготовлення самвидавської літератури, автор самвидавської статті до депутатів Рад УРСР про соціалістичну псевдодемократію на виборах (під псевдонімом «виборець Антон Коваль»). Після масових арештів української інтелігенції інспірованих «справою Добоша» (1972) з метою інформування світової громадськості та відведення підозри від заарештованих разом з Євгеном Пронюком видав № 6 нелегального журналу «Український вісник» (так звану київську версію; львівську версію підготовану Чорноволом після його арешту видали Атена Пашко,Михайло Косів та Ярослав Кендзьор). 5.07.1972 надіслав Л. Брежнєву, В. Щербицькому та вручив секретарю парткому Інституту філософії «Відкритий лист до членів ЦК КПРС і членів ЦК КПУ» в якому протестував проти переслідувань в СРСР і який закінчувався словами: «Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”. […] Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити». Крім офіційних адресатів лист був призначений і для нелегального поширення й розмножений на друкарській машинці в кількости близько 100 примірників. 6 липня 1972 затриманий, 8 липня – виключений з КПРС, 9 липня – заарештований. Відразу ж звільнена з праці в Інституті педагогіки вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (сина Оксена народила 21 липня). Засуджений на 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Ув’язнення відбував у таборах Мордовії та Пермської области, заслання у Бурятії. Постійно зазнавав покарань за політичні протести, а 1979 через протест проти введення радянських військ до Афганістану, засуджений за «дармоїдство» ще на 1 рік таборів суворого режиму. На заслання приїхала дружина з дітьми Мирославою та Оксеном. Звільнений у липні 1983. Працював у Музеї історії Києва (1983-1987), вчителем в Обухівському районі (1987-1989). У 1989 реабілітований, ВАК СРСР відновив науковий ступінь, 1990 поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України. Професор Київського міжнародного університету (1996-1999) та Києво-Могилянської академії (1998-2002). Автор статей та монографій з філософії, політології, навчальної літератури, спогадів, укладач антологій, перекладач філософської літератури з англійської та німецької мов. Народився у с. Старі Безрадичі на Київщині 1937.

Із слова сина, Оксена Лісового на відкритті меморіальної виставки Василя Лісового в «Музеї шістдесятників: «я вдячний йому, бо вважаю, що те, що він зробив особисто для мене, набагато більше, ніж якби він зробив блискучу кар’єру вченого, був сьогодні академіком НАНУ і мав усі регалії і весь набір матеріяльних благ, які мають академіки. Він зробив один крок для утвердження демократії і свободи в цій країні, для її появи як держави, і це набагато цінніше для мене і для моїх дітей, ніж будь-які інші матеріяльні блага, які міг би залишити батько».