Василь Барладяну – історик мистецтва, поет, правозахисник, політв’язень (80 років тому)
80 років тому:
23.08.1942 – в українському селі Шибка, нині в Молдові народився Василь Барладяну, історик мистецтва, поет, правозахисник, політв’язень.
Батька у 1945 лише за те, що був сином генерала-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка вислали на уранові рудники в Монголію, де він загинув. Закінчив Одеську школу військових кореспондентів (1964), факультет російської філології Одеського університету (1970), як історик мистецтв практикувався в музеях Москви, Ленінграда, Західної України, Праги (1966-1969), навчався на історико-філологічному факультеті Бухарестського та Софійського університетів (1971-1972).
З 1960 почав публікувати вірші московитською мовою, а вже з 1965 тільки українською. Під псевдонімом Ян Друбала дописував для самвидаву статті з національного питання в Московитській імперії та СРСР, підтримував зв’язки з багатьма дисидентами. У 1974 виключений з КПРС і звільнений з роботи в Одеському університеті, пізніше з Музею народної архітектури й побуту в Києві. У 1976 влаштувався старшим науковим співробітником Одеського музею західного і східного мистецтв, наукові статті публікував під прізвищами друзів та невдовзі, після обшуку, був звільнений і звідти. У грудні 1976 передав керівникові Української Гельсінської Групи М. Руденку копію своєї заяви на ім’я прокурора Одеської області з протестом проти переслідувань за національними мотивами та декілька статей. 2 березня 1977 заарештований і засуджений на 3 роки за «наклепи на радянський лад», друзів і родичів на суд не допустили, учителька Ганні Голумбієвська прийшла до суду з квітами для підсудного та відмовилась давати покази. За три роки ув’язнення голодував 13 місяців і 17 діб. За три дні до закінчення терміну за новою сфабрикованою «справою» засуджений ще на три роки позбавлення волі. Звільнений 28.02.1983, працював електромонтером і займався творчою працею. 6.09.1987 разом з М. Горинем, І. Гелем, З. Попадюком, С. Хмарою, В. Чорноволом створив Українську ініціативну групу за звільнення в’язнів сумління. Член редакції відновленого журналу «Український вісник» (1987) та інших неформальних видань, член відновленої Української Гельсінської Групи (з липня 1988 Українська Гельсінська Спілка), активіст Народного руху в Одесі та просвітянської організації «Південна громада». Автор понад тисячі наукових, науково-публіцистичних праць українською, московитської, німецькою, англійською, румунською та французькою мовами. Член Спілки письменників і Спілки журналістів України. Помер в Одесі .2010.
Із збірки «Ший, дружино, швидше прапор» (1970-ті) про поширене у ті часи радянське гасло «Україна з Росією навіки разом!»:
Ні! Не навіки. Ти мені чужа!
Від тебе натерпілась я багато…
Сини мої з тобою на ножах –
Твоїй нозі не місце в нашій хаті…
Іди від нас! Добром кажу: «Іди!
І весь мій рід полегшено зітхне,
засіє житом неозоре поле… Іди від нас
І не чіпай мене: Я хочу волі. Чуєш? Хочу волі!»
