В 165-ліття смерти Миколи Васильовича Гоголя і його літературний напрям

,,Розбити російський месіянізм – це значить не тільки відкрити семафор для експреса радісної творчости, який вітром свого руху почне дійсну весну народів, але і звільнить московсьжку молодь від вікових забобонів великодержавности.’’ Микола Хвильовий, ,,Україна  чи Малоросія?’’

Російський народ здобув собі сумнівну славу вже протягом століть своєю  нахабною вдачою. Визначний бритійський народознавець Геролд Лемб, який був у московщині і обширно досліджував москвитинів біля триста літ тому, написав велику, монументальну працю під назвою ,,Похід Московії’’, в якій знаменито описав дику  вдачу (характер) москалів. Ця хибна вдача незмінюється і в наші часи, а удосконалюється в негативному розумінню. Для приміру в расійській літературі та не тільки в літературі є цілий ряд імен, які не є росіянами, а їх подаєтся росіянами і тим спотворюється правду і штучно демонстриється показову велику культуру Росії. Україна мала найбільшу пропорцію духово розхвинутих людей та інтелектуальних культурних діячів, які не посвоїй волю були змушувані працювати на московію імперію, а багато невинних було страчено. І такий стан викликає невдоволення в справжних освічених людей. Яскравим прикладом в цьому відношенні є Микола Гоголь, який своєю суттю був є і залишається українцем, а йому вклиїно етекиту росіянина. Микола Гоголь народився 19 березня 1809 р. в містечкові Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині. Цю місцевість Гоголь  увіковічнив у своїй повісті ,,Вечори на хуторі біля Диканьки’’, ‘’Сорочинський  ярмарок’’ та в інших творах. Батько письменника Василь був середньозаможним українським поміщиком, любив займатися театральним життям, а при тому писав вірші і опрацьовував деякі театральні  п’єси. Цікавився українською історією і цей дух українства був присутній в родинному житті Гоголів. Навіть прадід письменника Остап був брацлавським полковником за часів Богдана Хмельницького, якого Микола увічнив у своїх творах. Тому з дитинства, як і протягом свого цілого життя Микола Гоголь добре знав свій український родовід і був з нього гордий. Недарма у своїй повісті ,,Тарас Бульба’’ над якою нище зупинимося докладніше, є згадка про прадіда Остапа, що вірно служив Україні і Микола вважав таке служінняння героїчною повинністю людини. Він дослідив, що його родич Остап, був у кінці XVII століття гетьманом Правобережної України із гордістю про нього любив розказувати, навіть організував учнівські гутірки на яких росказував про славне минуле України. Мати Гоголя, Марія Іванівна (1791-1868), уроджена Косяровська, видана заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім’ї було ще одинадцять дітей, з яких вижили старший син Микола і три сестри інші в ранньому дитинстві померли.
Батько Гоголя, Василь (1777-1825), помер, коли синові було 15 років. Вважають, що сценічна діяльність батька, який був чудовим оповідачем, актором і писав п’єси для театру українською мовою, мали великий виховний вплив на сина. Одже Микола зростав в атмосфері українства з надією, що Україна повернеться до своєї минулої слави, так з переконанням говорили усі, що сходилися на вечорові розмови до дому Гоголів. Микола вслухувався в ці розмови, але в молодому віці він мріяв стати малярем, любив рисувати, а врешті планував стати юристом.  Тому то в 1828 р його відправили в столицю царської Росії – у Петербург, де мав  здобути вищу освіту. Але подивившись на існуючу  систему з більш близької відстані, він  зрозумв, що праця юристом йому в цій країні не підходить і тому свої зацікавлення спрямував в напрямку літератури. Ще під час навчання  в Ніженській гімназії, де панував проімперський дух, Микола брав участь в театральному гурткові, і вже тоді читав твори Максимовича, Котляревського, цікавився українськими піснями, історією і писав статті до часописів російською мовою на українські теми. Будучи студентом, М. Гоголь зглибив старовинну історію Руси-України, пізнав її культуру і думав як її найбільше спопуляризувати на даний момент, щоб про неї довідалися якомога більше людей. На перші твори і статті Гоголя накинулася тодішня літературна критика, яка ставила собі завдання, щоб літературний напрямок Миколи повернути в русло прослави російської імперії. Після цієї критики і особисто нагонки Микола попав в депресію, Він рішив виїхати за кордон, де прожив протягом дванадцяти років, лише пару разів за цей час повертався в Російську імперію. Євген Сверстюк- диседент, пише про його перебування за кордоном: «У 1846 році, коли  перебував у Карлсбаді (Карлови Вари), Гоголь записав у гостьовій книзі, „Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou“ (Микола Гоголь, українець, що мешкає в Москві)…Такі факти, як вони мало відомі, так як російські літературні критики та історики не хочуть розкрити їх.„ А проживаючи в Італії, Гоголь написав – поему «Мертві душі», які викликали широке зацікавлення. Гоголь висловлював повну солідарність з усіма, хто відстоював україську справу. Він репрезентував не російський, а український дух своєю особистістю та змістом своєї творчости. Визначні українські діячі ставилися прихильно до М. Гоголя, як до українця. Шевченко назвав Гоголя ,,великим своїм другом’’. ,,Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже’’ – писав він у вірші ,,М.Гоголю’’. Куліш вважав, що Гоголь пишучи російською мовою ,,покликав і повертав україців до пізнання своєї національности’’. Костомарів у своїй автобіографії згадує, що твори Гоголя спричинилися до пробудження ,,того почуття до України, яке дало зовсім новий напрямок в моїй діяльности’’. Високу оцінку Гоголеві також дав М. Грушевський та із великим захопленням про нього писав Максимович. С. Єфремов у своїй статті ,,Між двома душами’’- пише ,,після прочитання статті, я став свідомим сином рідної землі, що з ,,Тараса Бульби’’ запала мені у душу іскра національної свідомости’’. Так само Драгоманов  у ,,Листах на Надніпрянську Україну’’ писав, що Гоголь рідний для України у ,,Тарасі Бульбі’’, а також  ,,Він всюди лишився по душі українцем і ідеал свого українства виніс з власної своєї сім’ї’’- свій талант не закопав арозмножив. Ці факти засвідчують про український творчий  неперевершений  патріотичний родовід М. Гоголя та його духовно глибоку мистецьку  приналежність  до україської культурної скарбниці.
Про це засвідчує прекрасна історично-патріотична повість  в якій автор в «Тара́сі Бу́льба»  описує епоху запорозької січі, першої половини 17 ст. Головний герой – козацький полковник Тарас Бульба. Повість ,,Тарас Бульба’’ це класична історія, яка не має аналогів. У цій повісті Гоголь піднимає питання українського патріотизму, в безкомпромісній визвольній боротьбі, проти польських наїздників. До старого козацького полковника Тараса Бульби повертаються після випуску з Київської академії два його сини – Остап і Андрій. Батьківщина в загрозі і Тарас Бульба вирішує відправити обох синів; Остапа і Андрія на Запорозьку Січ. Це звичайно викликає жаль у його дружини, яка дуже любить синів і тепер змушена з ними знову розпрощатись. Січ зустрічає Тараса із синами прихильно. Надходять неустанно вістки, як поляки здійснюють наругу над українським населенням. Починається оборонна війна козаків проти Польщі. Під Дубном Андрій з туги  за полячкою в якій залюбився, зрадив батька, брата і своїх побратимів і перейшов до поляків, які використали зраду Андрія і задали міцний удар по козацьких загонах. Рідний брат Андрія Остап і багато друзів попадають у ворожий польський полон.  В цій боротьбі по стороні поляків воює зрадник Андрій. Тарас Бульба  намагається заманити Андрія до лісу і там, зустрівшись з Андрієм віч-на-віч, де за зраду вбиває  сина. Пам’ятай, що над зрадою Батьківщини немає помилування! Та на жаль поляки перемагають запорожців і Остап потрапляє в польський полон, в якому вороги його страчують. Героїчну мужність проявляє в цій боротьбі Тарас Бульба і козаки перемагають польського гетьмана Потоцький, який присягається не нападати більше на козацькі землі. Козаки погоджуються на мир – усі, крім Тараса і його полку. Він каже, не вір поляки порушать клятву і ніколи її не дотримують, коли вона в їхню некорість. Так і стається — поляки відновлюють сили і розбивають козаків. Тараса підступно поляки ловлять і спалюють на стосі вогню. З цієї повісті випливає символізм не тільки родинних персонажів, але і національні взаємини між двома народами. Гоголь в Тарасі Бульби втілив прекмети та історичні долі українського народу, повної невдачі і драматизму. Козацтво М. Гоголя, це українські герої, які боронять батьківщену перед польським агресивним наїздом. Перед цієї повістю М. Гоголь  почав писати історію Украни і ця повість є якби відзеркалення історії українського народу з цього періоду з її ідейністю і відданістю, невдачами і драматизмом із зображенням смерті самого Тараса Бульби. Образний сюжет ,,Тараса Бульби’’ символізує  патріотизм і віру в перемогу. Ця тема послужила до створення фільму та ряд театральних мистецьких видовищ.Тема твору має повноцінний глибокий виховно-патріотичний характер.
Зрештою з творів Гоголя виникає, що козацтво, це наше могутнє коріння нації, це святість, чесність і гордість, душа козацька їхня сила духу переносить нас з покоління в покоління. Словом, це наша генетична пам’ять, яка переливається на дітей і онуків. Я хочу закінчити цю тему словами Віктор Ющенко,- Президент України, доктора економічних наук, він пише: „Гоголь відкрив світові Україну та її героїчну історію, ввів її у світовий культурний контекст… Через твори Гоголя світ уже майже 200 років пізнає нашу країну, наші традиції і духовність, самобутній характер і душу українського народу“, – Ющенко зазначивши, такі обставини склалися що ‘’Україну він відкрив і для самої України…Саме Гоголь, поряд із Шевченком і Котляревським, розбудив Україну до нового життя. Можливо, він і сам і не здогадувався, яку потужну національну силу відродив з минулого. Але він зробив це для нас, своїх нащадків і спадкоємців. Гоголь воскресив у народній пам’яті козацьку славу, романтику Запорізької Січі, боротьбу за свободу і незалежність України. Могутній образ Тараса Бульби навіки став уособленням українського героїзму, мужності й самопожертви, зразком Лицарської честі і доблесті’’. «Колись Валєрій Шевчук запропонував такий погляд на українську літературу: все, що було писане українцями у всі віки й аж до 1905 року, належить українській літературі, хоч би якою мовою воно було писане. Чому до 1905? Бо коли мова про Росію, то саме тоді була знесена цензура й дозволено український друк. Однак я би це визначення розширив також на літературу москвофілів, що тривала ще й у 1930—40-вих роках у Галичині й на Закарпатті. Звичайно, в наш час належить розвивати всесторонно літературу в рідній мові та не тільки літературу, але в побуті викорінювати ці фасти які на державних посадах послуговуються мовою агресора, а це вже національне приниження. Конфліт Миколи Гоголя з його епохою, є конфліктом України її душевною драмою, яка знайшлася від  Переяславської угоди (1564 р.) в Російській займанщині і неустанній агресії Польщі, яка через свій жалюгідний імперіялізм  і спрагу на осліп еґоїстичною намагалася поширити свою територію, руйнуючи міжнаціональні взаємини, які історично приносило фатальні наслідки. Великий мислитель  Микола Васильович Гоголь помер 4-ого березня 1852-ого року і похоронений на новодівочому цвинтарі в Москві. Вічна йому пам’ять!

Ярослав Стех

О.Бубнов. Тарас Бульба

Марко Кропивницький у ролі Тараса Бульби