Українському Музичному Інститутові в США 60 років!
Йосиф Сірка
20 травня 2012 p. y місті Воррен (стейт Мічіґан – Michigan) в залі Українського Культурного Центру відбувся Урочистий концерт з нагоди 60-ліття заснування Українського Музичного Інституту Америки. Для непоінформованої людини може скластися враження, що це щось на зразок суботніх шкіл, якими усіяні міста української діяспори у США та Канади. Але таке враження було б помилковим, оскільки Український Музичний Інститут Америки (УМІ Америки) інкорпорований у стейті Нью Йорк як безподаткова навчальна установа ще 1952р.! Під сучасну пору діє п’ять відділів і один під-відділ в різних містах США, де навчаються десятки учнів, які можуть здобувати різну музичну освіту – восьмирічне свідоцтво, десятирічний диплом і десятирічний-плюс диплом майстра на рівні Консерваторії.
Після Другої світової війни до США прибула значна кількість українців та українок, які належали до освічених людей з найрізноманітнішими професіями. На жаль більшість нової еміграції в США знаходила працю лише у важкій індустрії, шахтах та автоіндустрії. Серед тзв. трєтьої хвилі емігрантів можна було знайти не тільки вчителів, фармацевтів, лікарів, інженерів, юристів, але й артистів, музикантів, поетів та композиторів і дириґентів. Інтеліґентні люди не могли задовольнитися лише фізичною працею, якою годували себе та родину. Більшість жила ще ідеями незалежної України та вірою, що настане час, коли зможуть повернутися в Україну і продовжити розпочату працю, чи закінчити перервані студії в університетах та інших професійних закладах. Люди знали, що в СССР провадиться політика нищенння всього українсмького – мови, історії, музики. Щоб зберегти українську мову й історію, то існували суботні школи, де підростаюче покоління вивчало мову й історію, а от щодо музики, то справа виглядала інакше, бо не всякому до співу, чи музики, коли щодня потрібно думати про те, як заощадити сента, щоб взяти потім позику на купівлю хати, чи авто, яким би надійно їздив на працю.
Серед післявоєнної еміґрації українців у США було чимало композиторів, музикознавців, які знали, що в Україні під московською владою заникають не тільки мова й історія, але українська класична музика, про яку й не дуже охоче згадували. Щоб діти та молодь взагалі української діяспори у США мали змогу вивчати класичну музику і, в першу чергу українську, то українські музичні активісти вирішили заснувати Український Музичний Інститут Америки за зразком Музичної Консерваторії ім. Лисенка у Львові і першим президентом цієї навчальної іституції став відомий піяніст-педаґоґ Роман Савіцький. Вже починаючи з1952 року у великих скупченнях українських поселенців – Дітройт, Філядельфія, Клівленд, Балтимор, Ньюарк постали відділи Українського Музичного Інституту Америки. При декотрих відділах, з власною управою, діє Батьківський гурток, який допомагає вчителям з різними адміністративними, організаційними та фінансовими справами.
У Святковому концерті у Воррені взяли участь учні-студенти та випускники інституту, які займаються музикою професійно, або грають у різних орхестрах, чи займаються педаґоґічною діяльністю.
У першій половині програми виступило 28 учнів-студентів, серед яких були й китайці, індійці та хорвати. Всі вони виконували твори українських композиторів – Берковича, Леонтовича, Лисенка, Степового, Дремлюги, Косенка Барвінського, Савицького, Косенка та ін. . Слухаючи цих молодих виконавців, які народились у США (серед яких і чужинці) і вподобали собі українську музику, мимоволі пригадаєш депутатку від Партії реґіонів, яка хоче позбавити українців не те, що класичної, а то й взагалі української музики.
У другій частині програми виступили Марія Миколенко – випускниця, викладач та композитор, яка виконала власний твір та твір Сільвестрова у супроводі педаґоґа, директора Дітройського відділу Марії Лончини-Лісовської на фортепіяні та Джулієн Голмс на кларинеті. Твори Скорика та Витвицького виконували також Марія Гординська-Голіян – на фортепіяні, Андрій Сурмак на скрипці та Жєігюн Кім на віолончело.
Понад 250 учасників Святкового концерту у Воррені мали змогу ознайомитись з історією Українського Музичного Інституту Америки з програмної брошурки, яка на 18 сторінках англійською й українською мовами принесла не тільки історію інституту, але й світлини перших директорів. Сотки випускників, успішні музикознаці та фахівці на різних інструментах, композитори, скрипалі та піяністи є найкращою візиткою цієї незвичної професійної школи.
Відзначення 60-річного існування Українського Музичного Інституту Америки є дуже важливим саме сьогодні, бо воно пригадує нам, що й зараз в Україні, на жаль, не на багато кращі часи, ніж після 2-ої світової війни щодо стану не тільки української музики, але української історії та мови взагалі.
Що в Україні панує запекла шовіністична російська політика, якій би цар Микола ІІ та Валуєв позаздрили, бо проводиться тзв. українськими політиками, свідчить і запекла боротьба деяких депутатів у ВР України за запровадження російської як державної. Побиття до крові 24-ого травня депутата від партії Батьківщина є свідченням того, що навіть у незалежній Україні є досить куплених московських слуг, яким ближчі цілі імперської Росії, аніж ідеї українських патріотів, які скеровані на вільний і демократичний розвиток суспільства, в якому б знайшли своє місце усі національності, що проживають на території України. Демократична Україна, в якій би жили люди в добробуті, не цікавить ані сучасну владу в Україні, ані депутатів, які задля забаганки Москви готові зректися мови своїх предків.
Відзначення 60-річча УМІА ще раз нагадало нам, що навіть у незалежній Украні ще нема українського духу, який би надихав українську діяспору, як цьому є з іншими діяспорами. Існування Українського Музичного Інституту Америки можна порівняти з існуванням Українського Вільного Університету у Мюнхені, бо оба вони, як незалежні, але визнані навчальні заклади, виконують надзвичайну роль у той час, коли в Україні російському телебаченню та надзвичайній експансії писаного і мовленого російського слова відкриті двері і пропаганда, а українське друковане і мовлене слово потрібно шукати „зі свічкою”!
Торонто, 25.5.2012 р.
