«Цап у городі капусту псує…»
Все, що походить від міністра Табачника, або криве, або слизьке. Кривими є його погляди на українську науку та освіту, на історію України та сучасних українців. Слизьким – усе, де лишень йдеться про гроші, про можливість спрямувати їх з державного бюджету до приватної кишені. Щоб озвучити чергову порцію антиукраїнської, вже спорохнявілої радянської брехні, великого розуму не треба, тому творче мислення Табачника працює саме тоді в сфері матеріальній.
Наприклад, пообіцяти безкоштовно викласти в Інтернеті збірники завдань до іспитів у 4-х, 9-х і 11-х класах. Обіцянку виконали, але… В кожному викладеному файлі бракує другої половини. Хочеш дізнатися все – купляй збірники, надруковані видавництвом, котре визначило міністерство. Хочеш завдання для зовнішнього незалежного опитування? Не шукай в Інтернеті – купляй надруковані. І не забудь придбати ще й «Довідник абітурієнта», з переліком вищих навчальних закладів та умовами вступу до них. Вдалося прорватися і здобути вищу освіту? Це ще не все, міністерство заробить на студентові ще й тут, на фініші. Замовить бланки дипломів по одній ціні, а продаватиме їх вищим навчальним закладам за завищеними у кільканадцять разів цінами.
Але це об’єми не надто великі. Зате підручники – їх кожному учневі потрібно щороку не один чи два, їх замовляє і фінансує друк міністерство. Тут мало просто вибрати «правильну» ціну. Робиться просто: для учнів 11 класу замовляється для друку майже вдвічі менше підручників, ніж кількість учнів, які закінчили 10 клас. А «правильному» видавництву дозволяється самим додруковувати і продавати ці підручники. Звичайно, за комерційними цінами. Що залишається батькам? Йти і купляти вдвічі-втричі дорожче.
Про все це вже детально розповідалося, писалося. Але «цап у городі капусту псує» і надалі. І ось захотіло міністерство освіти зробити чергову добру справу – знову закупити для школярів нові підручники. Згідно з офіційним «Вісником державних закупівель», ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» та Міносвіти уклали угоду про закупівлю підручників для 1 класу на суму 61,13 млн. грн. Торги проведено за неконкурентною процедурою закупівлі в одного учасника через те, що автори підручників мають право самостійно визначати видавництво, яке буде здійснювати видання його твору. Усі підручники рекомендовані Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.
Як виявилося, одним із авторів підручника є Ольга Назарівна Хорошковська. Підручники її авторства за коштовністю займають перше (українська мова для шкіл з польською мовою викладання, 647 грн./екз.), третє (українська мова для шкіл з молдавською мовою, 497 грн./екз.) та 14-е місця (українська мова для шкіл з російською мовою, 23 грн./екз.). Вартість друку цих підручників становить 1,43 млн. грн.
Доктор педагогічних наук, професор Ольга Хорошковська є завідувачем лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України й діаспори Інституту педагогіки НАПН України. Але крім цього – мати першого віце-прем’єра Валерія Хорошковського. Ось тут в громадськості виникли закономірні запитання. Довелося пробувати відповідати.
Усвідомивши, що своїми маніпуляціями зачепив сім’ю самого Хорошковського,Табачник відбувся, на його думку, дуже дипломатичними дифірамбами: «Мати Хорошковського – автор найкращих підручників за останні 30 років поспіль. Наші батьки і молодші сестри вчилися за підручниками Ольги Хорошковської, тобто без малого півстоліття. Це було, коли ще Валерій Іванович ходив до школи та в інститут». Не відомо, чи не зачепило це твердження інших авторів підручників (мабуть, що ні, адже ввічливості від Табачника годі очікувати). Але питання залишилися: навіть коли Ольга Назарівна справді найкращий підручникотворець, то чому її творчість обходиться так дорого для української освіти? Це що, музейні раритети?
Сама Ольга Хорошковська заявила, що шокована підозрами у корупції: «Мене валеріаною відпоювали. Тому що це несправедливо. Не тому вони дорогі, що я мама Хорошковського, а тому що невеличкі наклади». Її особистий гонорар складе лише близько двох з половиною тисяч гривень. Своєму синові про скандал не розповідала – не хоче засмучувати. Дійсно, може й прослизне новина, якою переповнений інформаційний простір країни, повз увагу першого віце-прем’єра – вже ж не голова СБУ.
Офіційно довелося відповідати міністерству освіти. Затаврувавши журналістів за упередженість та некомпетентність, звідти відписали – так, ціни саме такі. Але, згідно правил, закупівлі підлягають лише ті підручники, які стали переможцями Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників. Тому вартість підручника, що закуповується, включає в себе технологічних процес його виготовлення: авторські гонорари, розроблення оригінал-макетів, художні та редакційні витрати, і вже окрім того – власне поліграфічні витрати, папір, картон, плівки. Крім того, чим менший тираж, тим більша вартість примірника (як от для шкіл з польською чи молдавською мовою викладання).
Не варто підозрювати, що насправді мати Хорошковського захотіла відкласти собі на старість зайву копійчину. По-перше, грошей сина і так на всіх вистачить – і на родину, і на перукарів зі стилістами. По-друге, бюджетні кошти, державні закупівлі – це особисте поле Табачника. І зовсім не в копійчаних авторських гонорарах справа. А в замовленнях у «правильних» видавництвах, за завищеними цінами саме на поліграфічні послуги.
На початку року вже навіть голову КРУ Петра Андрєєва все це корупційне багно «дістало», і він офіційно доповів Азарову про корупційні схеми на окремих держпідприємствах міністерства освіти. Тоді Азаров відбувся словами, адресованими Табачнику: «Дмитро Володимирович – це твоя сфера? Так наведи порядок». Навів…
А чого ще чекати від міністра, який, наприклад, переконаний, що корупцію у вищій освіті плодять самі студенти, які «не можуть скласти іспитів лише завдяки власному розуму», та якісь міфічні «грантожери».
Ось так Табачник необережно зачепив честь сім’ї Хорошковських. А тут ще одна прикра несподіванка. В приміщені Кабінету Міністрів вже давніше пропали 4 картини видатного українського імпресіоніста Миколи Глущенка, надані туди для експонування Національним Художнім Музеєм України. Коли музейники підняли скандал, дві з них несподівано таки «знайшлися». А замість двох інших, сором’язливо опускаючи очі, урядовці спробували віддати підробки (ціна оригіналів – понад мільйон гривень). Скандал почав розгортатися, Кабмін затято переконує, що це низькопробне малярство – оригінали, а міліція, звичайно, не бачить підстав для порушення кримінальної справи. Натомість злі язики нашіптують, що переплутати урядові коридори з власною колекцією міг власне відомий мисливець за українським мистецтвом Табачник.
Чи Валерій Хорошковський змусить Табачника відповідати за моральні збитки власної матері? Мабуть, ні – розберуться тихенько, по-регіональному. Чи знайдуться картини? На жаль, мало в це віриться. Скоріш, експертиза доведе «автентичність» підробок, або міліція витягне з архіву забуту заяву про те, що вони пропали ще десь за часів «помаранчевих». Коли Табачника в Кабміні і духу не було.
І так буде до, доки всю цю компанію одним спільним оберемком українці не відправлять на утилізацію на сміттєпереробний завод «Історія».
Юлій Хвещук
