Тріщи, не тріщи – минули Водохрещі!

Святослав Караванський

У цій примівці наш нарід засвідчив, що пік зимових морозів припадає на Водохрещі (19 січня). Після Водохрещів зима тратить свою морозющу силу.

Дехто може зацікавитись, а чого це мовознавець вдався до метеорології?

О, ні, товаришу дорогий, не до метеорології, а таки до мовозмавства. Прийшло мені вітання з днем Хрещення. Я ледве стримався, щоб не сказати: а бодай Вас хрестило вдовж і впоперек! Таж ми маємо своє, я б сказав, образно-музикальне слово, з улюбленим українцями дактилічним наголосом ВОДОХРЕЩІ.

Як подруга, решето, колесо, подушка, зав’язка, засіданння.

Нащо нам сухі, мало музикальні слова?

Чи мало нас підробляли під чужі голоси? Наші «овочі» перероблено на «фрукти», а «городину» на «овочі». Наші «людські права» – на «права людини» наших «скарбника» і «скарбницю» – на «казначея» і «казначейство», наше «судочинство» – на якесь неоковирне «провадження».

Якби став згадувати усіх покручів, то не було б місця у виданні на інші теми.

А цілий Інститут мовознавства дістає платню і ні пари з уст. Бодай би їх добрий дощ намочив.

Дехто думає – пусте діло це мовознавство і мова: Називай мене хоч горщиком, тільки в піч не саджай. А чого, як подумати, батьківщина всіх трудящих світу ССР – держава-рай – продовж свого існування тільки те й робила, що переробляла наші слова. Щось їх змушувало це робити.

А сьогодні йде війна на Сході, Ви думаєте защо? Так за теж таки мовне питання. Не встигли східні терористи проголосити свою незалежність, як зараз таки стали переназивати вулиці: Леніна на Ленина, Космонавтів на Космонавтов. Видати, це їм найбільше докучало. А чого, спитаєте.

Очевидно, що люди з курячами мізками, коли чого не розуміють і не можуть опанувати, то єдина реакція: ненавидіти. Візьмім, екс-прем’єра Азарова. Як він не мучився, а не міг вимовити слова попередники, тільки папєрєднікі. А чому? У московській же мові є звук э: это, эхо, а також поет, поема. І Азаров ці слова вимовляє з э, як і належить. А у слові попередник – хоч убий – не може.

Виходить, що це ґандж – хвороба і криється вона у мозку. От такі люди із ґанджем у мозку й починають ненавидіти і мову українську, і українців, і Україну. Усе через мову. Українець, як треба, то скаже і по-своєму правильно і по-москов-ськи правильно. Виходить, що українець таки здоровіший головою. То, щоб не визнавати українців здоровішими духовно краще їх ненавидіти.

Так думає уся московська еліта на чолі із Шибздиком. Один ґандж у всіх –недоумкуватість. Росіяни, які не мають цього ґанджу, цілком по боці України й українців. Отже, миру можна досягти, коли в Росії зміниться диктаторська еліта. І це єдиний варіянт досягнення миру.

І світ і позасвіття хочуть цього.

Єдине, що їм треба робити – гарячіше, не так мляво, помагати Україні.

І буде успіх.