Тільки патріоти на чолі з ґенералом!
Йосиф Сірка
Щоденні полювання терористів на лінії фронту на громадян України – цивільних і військових – є свідченням того, що за 7 років в Україні не було влади, яка б ефективно працювала, не тільки на повернені окупованої територї, але й на захисті життів. На запит Радіо Свобода, Управління Верховного комісара ООН з прав людини повідомило, що “за підрахунками, загальна кількість людських втрат, пов’язаних з конфліктом в Україні (з 14 квітня 2014 року по 31 січня 2021 року), становить 42000-44000: 13100-13300 загиблих (щонайменше – 3375 цивільних осіб, приблизно – 4150 українських військових та приблизно 5700 членів озброєних груп); та 29500–33500 поранених (7000-9000 цивільних осіб, 9700-10700 українських військових та 12700-13700 членів озброєних груп)”. Числа вражаючі, на жаль, не дуже відомі саме «російськомовним», яким Путін досі пересилає «гуманітарку» у вигляді снайперів та зброї.
Це були втрати, які до українців досі доходять тільки частково, оскільки, багато хто, не хоче дразнити розлюченого ведмедя – продовжують називати українсько-російський фронт «АТО -ООС», мовляв, вибирайте – що вам більше підходить. А тим часом, війна Росії проти України не припинялася ні на одну секунду – якщо не гострими кулями, ракетами, гарматами, то через ЗМІ – всякого роду брехню, щоденними підривними діями аґентів, колаборантів. А якщо не вдається оминути справжню назву російської аґресії – війна, то тоді аґресор каже – внутрішня, мовляв, моя хата скраю – «нас там нєт»!
Згідно з даними в інтернеті, за 2020 рік ЗСУ у російській війні проти України втратили 49 бійців, 70 небойових втрат та 335 поранених – разом 454 солдати (цивільні втрати не зараховуємо, йдеться тільки про військових). Тобто, українська армія втратила понад дві роти солдат протягом одного року, коли «просто припинили стріляти». Рота, переважно, входить до складу батальйону, але іноді існують роти як самостійні окремі формування. Чисельність роти в більшості армій світу – 18-200 військовослужбовців, залежно від країни та функціонального призначення. Ми взяли до відома лише втрати за останній рік, який позначений найменшою кількість втрат.
Дві роти – це вже велика сила, якщо її озброїти наймодернішою зброєю та технікою і, коли б на чолі були фахові військовики, яких Україна, безперечно, має, то ніколи б не дійшло до такої ганебної поведінки, яку почали демонструвати після виборів 2019 р.. Кожен професійний військовий офіцер знає, що з двома ротами добре підготовлених солдат можна дива творити. А Зеленський, як і Порошенко, «заспокоював голодного ведмедя» жертвами солдат, які потрібно було використати для звільнення окупованої території, а не виставляти на розстріл російським православним «братам».
Якщо підрахувати всі втрати української армії за час тз. перемир’я», то вони сягають вже числа одної дивізії! Коли б на чолі держави був не бізнесмен, артист, але ґенерал, то, з такою кількістю відданих патріотів, яких втратили ЗСУ протягом «тривалого мирного» переговору, вже давно можна було звільнити не тільки окуповану Луганщину та Донбас, але й Крим.
З-поміж української влади, вже сьомий рік ніхто не наважився навіть таємно провадити підготовку до звільнення території, беручи приклад від Ізраїля, чи Хорватії, а згадували їх часто. І саме на це потрібно звертати увагу й зараз, коли міністер оборони «захоплюється», ідеєю скорочення українського війська, яке й так «скорочується» російськими снайперами та російськими мінами, ракетами, гарматами, кулеметами, дронами та іншою зброєю.
Отже, протягом лише одного року ЗС України втратили дорогих, у повному значенні цього слова, солдат, яких бракує не тільки армії, але й дітям – батьків, дружинам – чоловіків, а батькам – синів! І це все тому, що від самого початку Мінської угоди Україною керують не ґенерали, яких навіть до переговорів не залучали (як це відбувається під час війни). Тому й для багатьох оліґархів російська війна проти України перетворилася на бізнес, в якому оліґархи зацікавлені більше, ніж у звільненні окупованої території. Все це було можливе тільки тому, що імперський ворог не тільки окупував значну частину території, але й, фактично, керував і керує торгівлею та виборами – тобто маніпулює, використовуючи неймовірні загони 5-ої колони, прикладом чого й є оліґарх Медведчук, який за роки окупації зумів нечувано розбагатіти.
200 мільйонна люксусна яхта Медведчука, понад 200 мільйонний королівський палац Ахметова, мільярдні покупки нерухомости Коломойського та Боголюбова у США (суми в евро!) є свідченням того, що оліґархи не «інвестували» до збереження територіяльної цілісности, але збільшували свої статки, купували люксусні речі. А захисники Вітчизни, тим часом, гинули, втрачали здоров’я, ставали каліками на ціле життя.
І саме оте вороже ставлення до справжніх патріотів розпочалося ще за Порошенка, а з приходом до Офісу президента фахівців часів Януковича та сумнівної кваліфікації Ґенеральної прокурорки, яка призначає сумнівні «кадри», то ж результати бачимо – переслідують не грабувальників країни, не відвертих колаборантів, а то й прямих зрадників, але солдат-захисників, добровольців, волонтерів, активістів. Найкращим прикладом цьому є не тільки політично мотивований суд над Стерненком, чи показовий, з елементами фантастики, суд над Антоненком, Дугарь та Кузьменко у вбивстві білоруського журналіста Шеремета. А тим часом, справжнім кримінальним повідомляють про «санкції», які, як виглядає, їх не лякають.
Оголошення «санкцій» «ґенеральному-ґубернаторові Малоросії» пролило світло, хто допомагає Кремлеві окуповувати Донбас та Крим. Статки «кремлівського аґента» (як його величають у санційному повідомленні США) В.Медведчука можна прирівняти хіба до статків його кума Путіна. Щоправда, він «переплюнув» навіть кума, щодо його «міжнародних» володінь та офшорних фірм (припускають – понад 100!) зареєстрованих на різних островах.
Журналістські розслідування «bihus» зазначають, що Медведчукові належить яхта за 200 мільйонів доларів, літаки, численні авта, десятки помешкань не тільки в Україні, палаци та готелі в Україні, Росії, земельні ділянки в Україні та Болгарії. Неймовірні багатства у людини, яка була більшістю посадовцем та політиком, яка не вкладала «зароблене» в Україні до вітчизняної економіки, але до накопичення найдорожчих яхт, літаків, авт, земеньних ділянок, палаців, антикварних предметів. Саме це потрібно донести до його виборців, які ще 30 років тому були з ним на тому самому рівні «річного прибутку», чи «успадкованих скарбів» спільної «соціалістичної батьківщини»!
Звичайно, Медведчук не одинокий, хіба Коломойський, Пінчук, Ахметов,Коломойський, Рабінович, Льовочкін, Шуфрич, Боголюбов, Новінський та ін. не такий же ж «тяжкий» шлях збагачення пройшли? Зате виборцям затямилося «найбільше зло» для українців – відновлення історичної справедливости – державна мова Української держави. Зверніть увагу на те, що найбільше отим мільярдерам перешкоджає в Україні – її історична і рідна мова. І саме боротьба проти неї, допомогла отим посланцям «руского миру» відвернути увагу виборців від відвертих крадіїв, від економічних та політичних питань – часом за кілограм гречки, кілограм цукру, пляшку олії, а коли розбагатіли, то вже пропонували за голос пару сотень гривень, які потім стянугли, з тих же виборців, у сотки разів – крадіжкою, махінаціями, обдурюванням і т. ін..
Не треба бути ґенієм, щоб зрозуміти, що коли б на чолі країни вже 2014 р. опинився військовий ґенерал, коли б у ВР України більшість отримала патріотична партія (на зразок того, що досягла у виборах 2019 р. зелена СН), то вже сьогодні населення в Україні не зменувалося б на 300 тисяч (на рік), але зростало б. Вже лікарі, інженери не покидали б країну, щоб чистити коридори на Заході, бо за це отримують два-три рази більше, ніж вдома за лікарські, інженерські послуги.
Кум Путіна Медведчук, ревностний прихильник мови окупанта й аґресора, є наочним прикладом того, як Путін щедро винагороджував його за «непохитну» відданість «рускому міру». Тому й не дивно, що серед депутатів зе-партії виявилися такі, яких державна мова України далі невлаштовує – а, раптово, їм повезе, як і Медведчукові та його дружині?
Тому сьогодні найважливе завдання перед усіма українцями – створити партію патріотів України. Не використовувати у назві слова, значення яких комуністи спотворили, а москалі далі спотворюють. Українську невелику історичну буржуазію кремлівські комуністи знищили, а нації приписали ярлик буржуазна, що у ХХІ ст. вже їх не влаштувало, тому назвали її фашистською. Націоналістів в різних країнах, де проходила боротьба за національну свободу, ідентичність підримували та ними маніпулювали. Хіба сучасна фінансова підтримка Кремлем французьких націоналістів, чи німецьких неофашистів не є яскравим доказом лицемірства, коли вони українських патріотів на всіх московських каналах обзивають фашистами.
Отже, патріотична партія України повинна представитися своєю загальноукраїнською програмою, до якої не можна допустити жодного оліґарха, чи провокатора. Досвід бандерівців, мельниківців, двійкарів, Рухівців та інших партій та навіть КПУ, потрібно використати в тому, щоб до партійтії непроліз жоден московський аґент, на зразок КГБівських, які вбивали очільників українського визвольного руху: Коломієць, Бандера, Ребет,Чорновіл та десятки інших.
У світі існують країни з високим життєвим рівнем, з повністю функціонуючою судовою, політичною й економічною системами і є з чого брати приклад, щоб запропонувати країні програму розвитку. Сьогодні, коли електронне сполучення робить цілу планету одною великою спільнотою, слід лише приглянутись до тих, хто живе незалежно – у спокої і добробуті.Чому б не перевзяти, скажімо медичну систему охорони здоров’я з Канади, чи Польщі, замість вигадувати «колесо». Слід зрозуміти, що у світі вже мільйони колес крутиться і для того, щоб віз український віз рухався вперед, то потрібно не нові колеса вигадувати, а вибрати найкращі з існуючих. Тобто, потрібно людям запропонувати програму розвитку, яка буде промовляти всім, де для оліґархів не буде місця..
Спроба проросійських реваншистів посадити патріотичних захисників України, добровольців, активістів, волонтерів є поважним іспитом усім українцям, які хочуть жити не в Азії і непрацювати на 300-річного окупанта, але у Незалежній европейській країні. А спроба змусити змінити курс країни на Азію – неприродній, ворожий і реакційний, він спрямований на повторний ҐЕНОЦИД, який кремлівським кровопийцям невдалося довершити 1932-33 рр..
Торонто, 28.2.21 р.
