«Сталинская русская православная церковь»!

Йосиф Сірка

Оце істинна назва «православної церкви Московського патріархату» в Україні. Церковне стадо цієї церкви навіть не прідозрює, яку «свиню» йому підсунули офіцери в рясах, з російськими паспортами. Почнемо з того, що від самого початку надання Православній церкви України ТОМОСУ про АВТОКЕФАЛІЮ, каґебівські агенети в рясах заводили в оману не тільки віруючих у тзв. УПЦ МП, але й в РФ та у всьому світі. В дійсности, ще 1917 р. Митрополит Василь Липківський (1864-1937) очолив з’їзд духовенства та вірних, на якому було ухвалено автокефалію Української Православної Церкви, а 1919 р. (як УАПЦ вона проіснувала до 1930 р), в Миколаєвському Соборі Києва відправив Службу Божу українською мовою, яку біля 70 років пізніше РПЦ в Україні назвала «Богу неугодным языком».

Тому й не дивно, що попи Роійської православної церкви в Україні, які себе іменують Українською церквою, вже після надання автокефалії Українській церкві, прямо у вічі брешуть своїй церквовній пастві, дотримуючись вказівок вищих офіцерів у попівських рясах, починаючи з «ґенераліссімусом» Ґундяєвим-Кирилом. А зараз освіжимо трохи пам’ять: чого ж можна сподіватися від патріарха, якого призначив найжорстокіший диктатор комуністичної імперії СССР до українців, кримських татар, німців, євреїв та інших національних меншин та різних віровизнань, чи інших думок. Помісна Церква України повинна кілька мільйонним накладом скопіювати „Постановление ном. 993, 14. сентября 1943 года. Совета Народных Комиссаров Союза ССР”, підписаний И.Сталіним.

Отже, Російська православна церква завдячує свою „канонічність” комуністові-атеїстові, який дав наказ „Организовать при Совете Народных Комисаров Союза ССР Совет по делам русской православной церкви, возложив на него задачу осуществления СВЯЗИ МЕЖДУ ПРАВИТЕЛЬСТВОМ СССР И ПАТРИАРХОМ МОСКОВСКИМ И ВСЕЯ РУСИ…” ( підкр. ЙС). Тобто, йдеться не про „відокремлену” церкву від держави, а про заснований „Совет по делам Русской православной церкви при СНК СССР. Совет возглавил Георгий Карпов (на должности до 6 февраля 1960 года); продолжал возглавлять также церковный отдел НКВД» (ЙС).

Гадаю, що всяка грамотна людина помітить, що комуністам-атеїстам ішлося не про право вірити в Бога, а про можливість отримати під повний контроль навіть тих, які хотіли скористатися правом та обов’язком святої сповіді. Опір деяких єпископів Московського патріархату приєднанню до канонічної Помісної Церкви України є свідченням того, що вони ще не збагли, що тов. Г.Карпов вже давно не очолює церковний відділ КГБ і вони можуть виконувати свої «пастирські» обов’язки без того, щоб «співпрацювати» з установою, яка досі надає вказівки і залякує знищенням за їх невиконання.

Спроби попів Московського патріархату перешкодити церковним громадам приєднатися до ПЦУ, є доказом того, що багато-хто з очільників Московського патріархату в Україні ще не зрозуміли, що „бумеранґ” неканонічності, який вони кинули на Православну церкву України, повернувся до них. Казати людям, що ПЦУ неканонічна, оминати Об’єднавчий собор ПЦУ, отримання Томосу з усіма потрібними підписами на утвердження автокефалії, твердити, що це церква „раскольніков”– є брехнею, тобто, гріхом.

Різниця між канонічністю ПЦУ та РПЦ полягає, насамперед, в тому, що українська церква здобула незалежність завдяки прагненням багатьох поколінь українських церковних діячів, а політична влада України, на чолі з президентом, лише допомагала здійснити ці прагнення. Вчинок і мету Сталіна та КГБ ніяк не прирівняти до допомоги віруючого дякона П. Порошенка, який наполегливо допомагав об’єднати українських православних в той час, коли його конкуренти на посаду президента, намагалися взяти “вершину” в рейтинґу опитуваних.

Опір Московського патріархату щодо визнання автокефалії ПЦУ ще й тому великий, бо РПЦ керується не християнською любов’ю до ближнього, але долею імперії. Оприлюднення сталінського „томосу” повинно відкрити очі не тільки православним МП в Україні, але й в РФ, бо він зайвий раз пілкреслює законність Томосу Вселенського Патріарха, який надає Помісній Церкві України канонічність та автокефалію.

Найновіші відкриття «Української правди» про десятки єпископів, архієреїв, та прихованих під попівськими рясами аґентів найлютішого ворога українського народу – російської імперії – які є громадянами РФ, є свідченням того, що УПЦ МП повинна бути ліквідована і заборонена в Україні. Вона не тільки поширює єресь, мовляв, вона канонічна, бо Сталін на таке не був уповноважений і керувався не любов’ю до ближнього, але підступним наміром взяти під свій контроль і російську церкву. А Українська православна церква часів Митрополита В.Липіквського знайшла своє утвердження у Томосі і будемо сподіватись, що настане час, коли першого митрополита АПЦУ буде визнано святим за його святість та терпіння мученика, яких він зазнав від першого «справжного патріарха» Русской православной церкві Ґенераліссімуса Й.В.Сталіна – ката народів імперії СССР.

Отже, слід вважати і на учасників організованого протесту, де появляються і такі аґітатори та аґітаторки Кремля, якою є Вікторія Кохановська (відома вже з різних її пропаґандистських виступів, як жінка у білому) на території Печерської Лаври в Києві, яким ідеться не про віру, не любов до ближнього, але про захоплення української святині, яка ніколи не належала сталінській православній церкві. Цей комуністичний сатана згорів би вже перед першою брамою Лаври, а виявлення у ченців та інших аґентів в рясах російських паспортів є свідченням того, що Господь не ходить карати грішників палицею, але законом, перед яким всі рівні!

Торонто, 9.4.23 р.