СМЕРШ – уся сутність московства (80 років тому)

Дивлячись на сьогоднішню московську агресію і згадуючи події минулого, розумієш, що суть московства ніскільки не змінилась.

80 років тому:

19.04.1943 – постановою Ради народних комісарів СРСР № 415-138сс з кадрів Управління особливих відділів НКВС СРСР утворено централізовану контррозвідувальну організацію «Смерш» (від – смерть шпионам), яка включала три автономні структури:

– Головне управління контррозвідки Смерш Наркомату оборони (військова контррозвідка) на чолі з Віктором Абакумовим і підпорядковане безпосередньо Й. Сталіну.

– Управління контррозвідки Смерш Наркомату Військово-морського флоту на чолі з наркомом флоту М. Кузнєцовим;

– Відділ контррозвідки Смерш Наркомату внутрішніх справ на чолі з наркомом НКВС Л. Берією.

Формально на Смерш були покладені завдання боротьби з шпигунською та диверсійною діяльністю іноземних розвідок в Червоній армії, з «антирадянськими елементами» в оборонній сфері, протидії дезертирству та «зраді», перевірки осіб, що були в полоні або оточенні. Фактично контррозвідувальна інституція перетворилась на черговий карально-репресивний апарат для наведення жаху в першу чергу серед військовослужбовців у тому числі й командного складу, але також й усієї маси радянських громадян. Працівники Смершу, подібно як і представники інших радянських спецслужб вирізнялися безоглядною жорстокістю та неперебірливістю у засобах терору стосовно як військовиків, так і цивільних громадян. Користуючись умовами військового стану та й загалом терористичною сутністю радянського режиму смершівці не рідко без слідства та суду тисячі безневинних стосовно режиму людей відправляли на каторгу або смерть. Стандартний термін каторги без огляду на сфабриковану ними ж «провину» складав 25 років. Часто вони також були виконавцями смертних вироків «присуджених» військовими трибуналами, а бувало, що й самостійно ухвалювали рішення про розстріл шпигунів, диверсантів чи панікерів. За підрахунками генерал-полковника юстиції, заступника міністра юстиції Московії А. Муранова під час війни одні лише військові трибунали (не враховуючи вироків судів загальної юрисдикції, Особливої наради МДБ-НКВС, особливих відділів та Смершу) винесли понад 2,5 мільйона вироків для громадян СРСР (в тому числі близько 995 тисяч для військовослужбовців) з яких близько 285 тисяч – розстріли (в тому числі 135 тисяч військовослужбовців). Тобто щодня розстрілювали біля 200 осіб. Якщо до 135 тисяч розстріляних радянських вояків за рішенням військових трибуналів додати без суду розстріляних особістами та смершівцями 70 тисяч червоноармійців то це складе більш як 20 дивізій. Для порівняння за п’ять років війни Вермахт розстріляв всього 7,8 тисячі своїх вояків.

Коли Червона армія перейшла на територію Західної Європи, подібно як людолови-работоргівці ХVІ-ХVІІІ століть, смершівці влаштовували полювання на вивезених на роботи в Німеччину радянських громадян, військовополонених та політичних емігрантів, яких очікувало багаторічне заслання в таборах ГУЛАГу. Жоден з колишніх громадян радянської імперії, навіть свіжо окупованих Західної України і Білорусії, країн Балтії, Молдавії не мав потрапити на Захід. До безпосередніх завдань Смершу входило вербування сексотів (від – секретный сотрудник) та створення агентурних мереж в середовищах національних рухів опору: українського (ОУН і УПА), балтійських, білоруського, польського, московитського (білоемігрантські організації) тощо. Сексоти масово діяли та ревно вишукували «контрреволюцію» навіть в радянських партизанських загонах і з’єднаннях. При цьому нерідко радянські агенти вдавалися до політичних вбивств або викрадень. Так у травні 1945 у Празі (Чехо-Словаччина) був затриманий колишній президент Карпатської України о. Августин Волошин, а у січні 1945 в Будапешті (Угорщина) викрадений шведський дипломат Р.-Г. Валленберг та таємно переправлені в Московію, де вони загинули.

Не менш важливим завданням Смершу було закріплення на окупованих територіях частини Західної Європи комуністичних режимів. Для запобігання протестам та можливому опору на території Німеччини та Польщі Смерш продовжив функціонування деяких гітлерівських концтаборів в яких декілька років утримувано сотні тисяч мужчин здатних носити зброю та противників соціалістичного режиму. Зокрема у Бухенвальді було ув’язнено понад 60 тисяч осіб.

Спеціальні «трофейні бригади» полювали за культурними цінностями, а особливо архівами. Зокрема до Москви вивезено архів міністра закордонних справ Української Держави Д. Дорошенка та архів Української Народної Республіки, експонати та архів Музею визвольної боротьби України з Праги, бібліотеку, обладнання та архів Української господарської академії у Подєбрадах (Чехо-Словаччина) тощо. На жаль до сьогодні українські історики не мають доступу до цих архівів.

Після війни, 4.05.1946 структури Смершу розформовано, а його службовців повернено в систему органів державної безпеки – МДБ СРСР.