Сліди білоруського КДБ в балтійських республіках
4 березня на закритій частині засідання уряду Латвії був представлений цікавий документ – звіт Бюро по захисту Конституції за 2012 рік (БЗК – це спецслужба Латвії, яка виконує розвідувальні і контррозвідувальні функції).
Констатовано, що – загроза інтересам Латвії з боку розвідувальних служб інших держав «помірна». Кількість закордонних посольств залишилася незмінною, як і кількість розвідників, що діють під дипломатичним прикриттям (залежно від посольства – 15% -40% його працівників).
У звіті охарактеризована робота розвідок сусідніх держав (Росії, Білорусі), зокрема, з діаспорою співвітчизників у Латвії. Намір зрозумілий – добитися від них підтримки правлячих в обох державах недемократичних режимів.
Стосовно Росії, то її дії стосовно Латвії розглядаються у контексті намірів Путіна зберегти і зміцнити статус Росії як світової наддержави, що зафіксовано в нещодавно прийнятій зовнішньополітичній концепції РФ. Звідси – активна робота з російськомовним населенням у Латвії, спрямована на популяризацію серед неї режиму Путіна, і, відповідно, ініціювання політичної активності промосковського елементу, посилення його впливу на владу та внутрішні справи країни. У звіті, зокрема, наголошується, що Службі зовнішньої розвідки Росії було дано завдання перешкоджати будівництву в Латвії Вісагінської АЕС. Минуло сім років, однак, далі розмов справа АЕС не просунулася. Як приклад підривної діяльності російських спецслужб проти Латвії, наведено презентацію у Москві специфічної книги «Латгалія: в пошуках іншого буття». Автор – такий собі Олександр Гапоненко, літнього віку, не є громадянином Латвії. Головна ідея: латгальці – окремий народ, а не латиші. Мета – розпалювання сепаратизму. До речі, знайомий метод, який застосовується і в Україні – окремими «незалежними політиками» та представниками «модерної інтелігенції». І до чого тут ФСБ чи СВР Росії?
Надзвичайною активністю відзначився Комітет державної безпеки Білорусі. У Латвії білоруська діаспора невелика – близько ста тисяч чоловік. При цьому в самій Білорусії спостерігається постійний відтік працездатного населення – з економічних та політичних міркувань. Загалом кількість мігрантів оцінюється у понад 900 тисяч (при населенні Білорусі – близько 10 мільйонів). Заробітчани їдуть переважно до Росії, і додому повертатися не поспішають. У такій ситуації КДБ дбає про те, щоб із-за кордону якнайчастіше лунали «схвальні відгуки», та, відповідно, намагається боротися з антилукашенківськими настроями серед білоруської діаспори.
А тепер – надзвичайна подія зі сусідньої Литви (політика щодо якої з боку СВР-ФСБ Путіна та КДБ Лукашенка навряд чи відрізняється).
Вранці 6 березня у Вільнюсі було скоєне жорстоке вбивство. 53-річний Роман Войницкий був убитий в підвалі багатоквартирного будинку, в якому і жив. Чоловік був зв’язаний, у нього був заклеєний рот, на тілі виявили сліди тортур. Точну причину смерті встановлять експерти. За словами поліцейських, вбивство не схоже на побутове. За попередніми даними, вранці чоловікові хтось зателефонував і він вийшов з помешкання. Згодом близькі почали шукати Войницького на роботі, але там його не було. Вдома залишилися його документи, телефони, не було тільки ключа від підвалу. Тому його дружина і спустилася в підвал, де й виявила тіло.
Роман Войницкий був президентом Асоціації білоруських організацій Литви і клубу «Сябрина», заступником директора білоруської школи ім. Ф. Скорини, а також заступником голови Ради національних громад при Міністерстві культури Литви.
За словами директора школи ім. Ф. Скорини Галини Сіволової, до покійного останнім часом були якісь дзвінки, один раз нібито з Чикаго, до нього навіть «сідали в машину». Останнім часом Войницький знаходився в пригніченому, стані, навіть у паніці. Отже, якісь погрози були.
Войницький особливо запам’ятався литовській громадськості взимку 2011 року. Тоді нещодавно, 19 грудня 2010 р. в центрі Мінська пройшла масова акція проти результатів виборів президента Білорусі. Акція була розігнана силами білоруських спецпідрозділів, у результаті чого були затримані і побиті кандидати в президенти Білорусі, затримано близько 700 осіб. Євросоюз і низка інших країн ввели санкції проти білоруських чиновників, обмеживши їх в’їзд до ЄС. Заговорили про запровадження економічних санкцій.
І тут Войницький зробив декілька гучних заяв. Виявилося, що білоруси Литви виступають проти введення економічних санкцій стосовно Білорусі, але за продовження діалогу з нею. Зокрема, у заявах окремих посадовців ЄС йому вчувається «риторика часів Холодної війни і «залізної завіси», а «спроба зовнішнього тиску і насильства викликає традиційне для білорусів почуття опору і протесту». Ізоляція Білорусі ні до чого доброго не приведе, санкції проти білоруських підприємств невигідні ні Європі, ні Білорусі.
Дії влади цієї країни після виборів президента він називає внутрішньою справою Білорусі, а протести 19 грудня – провокацією, додавши, що «незважаючи на великий фінансовий вплив зовнішніх сил, в Білорусі так і не вдалося створити дієву опозицію».
Заява Войницького викликало бурхливу реакцію білоруської діаспори, незгодної з такою точкою зору. Так, голова Товариства білоруської культури Федір Нюнька категорично заперечив, що очолювана Войницьким організація має право висловлюватися від імені всіх білорусів Литви. Крім того він впевнений, що текст заяви, яку той цитував, було «спущено зверху» Мінськом. Крім того, на території Литви є організації, які знаходяться «під покровом посольства Білорусі» і проводять «потрібний» політичний курс. Валерій Савєнков, керівник Ради об’єднання білоруської молоді Віленщини, заяву Войницького відверто назвав замовленням білоруських спецслужб. Аналогічно «Білоруське бюро громадянського і політичного представництва», що об’єднує білоруських політичних емігрантів у Литві, назвало його слова не особистою точкою зору, а продиктованими білоруською владою, та вимагало публічних вибачень за «необгрунтовані звинувачення на адресу демократичних сил Білорусі».
З часом скандал потрохи вщух. Войницький продовжував займатися громадською діяльністю. І ось його вбито. Російськомовний Інтернет-простір заповнили співчуття та однозначні висновки, що це справа рук радикальних білоруських «екстремістів», «націоналістів», яких «литовські фашисти з поліції і спецслужби шукати не будуть». Згадувався таємничий дзвінок «нібито із Чикаго» – чим не «слід ЦРУ», яке й утримує «опозиціонерів – терористів». Одним словом, звичний набір штампів, за допомогою яких Москва, а в даному випадку – Мінськ, (самостійно чи спільно) формують вигідну їм громадську думку серед російськомовного населення.
Важко сказати, чим керувався Войницький взимку 2011 року, фактично ретранслюючи офіційну позицію Мінська. Уся його просвітницька діяльність, спрямована на збереження національної ідентичності білорусів у Литві, суперечить курсові Лукашенка на «дебілорусизацію» і мало схожа на «легенду» агента КДБ. Можливо, заплутався, щиро переживаючи за тих, хто потерпатиме в Білорусі не тільки через режим «бацьки» (з яким ніяк не впорається розкритикована ним опозиція), але й через економічні санкції ЄС – і йому вчасно підсунули «текст», скориставшись моментом. Можливо, шантажували – для КДБ це нескладно, а «правильний голос діаспори» тоді був для Лукашенка вкрай потрібний. Але те, що через 2 роки після цих подій йому відімстили міфічні «радикали-емігранти» – просто безглуздя. А ось дискредитувати цим злочином білоруську політичну еміграцію, зобразивши їх зграєю «вбивць» – це вже цікаво і вигідно. Для Мінська. Коли ж додати ще «чикагський слід» із натяком на ЦРУ – це вже й для Кремля цікаво. Чи міг, в такому випадку, КДБ пожертвувати людським життям? Звичайно, особливо коли все ж таки Войницький свого часу випадково став «речником Мінська». А тепер або виявився непотрібним, або відмовився від чергової пропозиції КДБ, від якої «неможливо відмовитися».
Голова Ради національних громад при Міністерстві культури Литви Лючія Барткене, заступником якої був загиблий, згадала, що востаннє його бачила на Святі хліба, яке проходило 5 лютого в Будинку національних меншин. І вперше – бачила в національному білоруському одязі. Знову ж – не схоже на поведінку людини, яка свідомо служила Лукашенкові. Хоча останнє слово в цій справі скажуть литовські правоохоронці.
І на завершення. 5 березня Путін подав до Держдуми поправки до закону «Про ФСБ». Згідно із ними, ФСБ отримає право відправляти на роботу за кордон своїх консультантів і радників безстроково, потрібно лише «узгодження» з місцевими спецслужбами. У якому вигляді має бути це узгодження – не вказано. У законопроекті немає згадки про конкретні країни, зате в пояснювальній записці вказується, що на роботу за кордоном поки планується направити 45 співробітників – в Абхазію, Південну Осетію і Киргизію (мабуть, це поки що). Таким чином, фактично буде санкціонований політичний розшук на території СНД, де намагалися сховатися багато противників режиму Путіна. Тобто, узаконять вже існуючу практику – достатньо згадати викрадення з території України російського опозиціонера Леоніда Развожаєва.
Віриться, що спецслужби балтійських республік дадуть собі раду з агентурою та провокаціями «колег» із Москви та Мінська. А ось у здатність до адекватної реакції рідних, українських «тайняків» якось не віриться. І справа не стільки у нестачі досвіду чи оперативної майстерності, скільки – у відсутності сили волі ретельно виконувати службові обов’язки із захисту національної безпеки, незважаючи на «віяння» та «замовлення» існуючого режиму.
Юлій Хвещук
