Роздуми про наш сором
19 березня
Нечувано тривожні часи переживаємо, серце кров’ю обливається, коли спостерігаємо нахабні, агресивні, злочинні дії чужої країни щодо нашого народу…
Та ще більшого болю завдає, коли бачимо нерозумні, неправильні й шкідливі вчинки наших людей, чого немало трапляється в наш буремний час.
Вчора довелося зазнати справжнього шоку від дій свободівців у приміщенні Національної телекомпанії України. Наші хлопці, нібито патріоти, уподібнилися в своєму поступанні до сумнозвісних тітушок.
Споконвіків українці славилися своєю культурою, інтелігентністю й моральністю. І що ж – свободівці взялися це перекреслити? У боротьбі загубили природну доброту й мудрість, все це витіснила злоба й лють? Не розуміли, що насильницьке написання заяви ніякої ваги не буде мати, будь-який нормальний, незаангажований суд таку заяву уневажнить? Потребували вилляти свою чорну енергію?
Ніякі причини не можуть виправдати безкультурності, брутальності!
Не можна боротися зі злом, наслідуючи зло!
Виступали проти брехні, а самі заявляють, що вони, бачте, не застосовували сили. Мають краян за сліпих чи за дурних, коли в живі очі говорять неправду? На жаль, весь світ побачив, як можуть діяти свободівці. А як можуть діяти, коли ніхто не бачить, – аж страшно уявити.
Ті, що подають себе як патріотів України, ганьблять обличчя українців!
Мені особливо боляче, бо не раз під час виборів я розхвалювала “Свободу”, підкреслювала, за які благородні ідеї борються, як переконливо аргументують потребу волі й свободи для України, як виступають проти несправедливості щодо українського народу. І вже тоді багато друзів висували мені контраргументи, що надто багато агресивності й ненависті до інакшедумаючих виявляють деякі представники “Свободи”. Намагалася оправдувати їхні деякі проступки щирим вболіванням за Україну.
Але тепер?!. Сором пече, що виправдувала тих, хто здатен переступати правила моралі, а глибше – нехтує Заповідями Божими.
Ніякі благородні ідеї не можуть виправдати нехтування цими Заповідями. Своїми діями ображають Бога, про якого, до речі, не схильні пам’ятати.
А ми ж так гаряче молимося, щоб Господь Бог втрутився в хід історії, допоміг змінити на краще долю нашого народу. Але ж, чи гідні будемо того, щоб Всевишній Творець нам помагав, коли самі поступаємо негідно?
