Реформування Організації Об’єднаних Націй

ООН виповнюється вісімдесят один рік. Вона має свої досягнення. Звичайно, і особливо, в галузі гуманітарної допомоги це досягнення було досить значним. Однак вона отримала набагато більше критики, ніж визнання, найголовніше тому, що вона виявилася нездатною зупинити агресію та запобігти війнам, а, зрештою, це її основна місія.

Існує безліч причин, включаючи, і, мабуть, найголовніша – відсутність добросовісності з боку її держав-членів. Іронічно її най гостріші критики це держави, які своєю поведінкою не дозволяли їй бути ефективною, тобто Російська Федерація та Сполучені Штати Америки.

Ідея глобальної структури, призначеної для просування концепції міжнародного права та її ролі, полягає в тому, що глобальне суспільство прагне знайти рішення проблеми примітивної поведінки людства як тварин, та дивиться на розвиток людської цивілізації. Це не другорядне завдання. Це прагнення до зірок.

Цікава нещодавня цитата нинішнього американського президента показує, як мало Америка думає про цивілізацію. Трамп у двох цитатах погрожував відправити іранську (перську) цивілізацію назад у кам’яний вік. Це не було відхиленням від сучасного світового лідерства, починаючи з Америки, оскільки Америка зараз змагається з Росією за лідерство у воєнних злочинах.

На наших очах світова спільнота нагадує «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла. Альтернативним завданням на цьому етапі є оцінка власних організаційних недоліків ООН та їх усунення. Причиною неефективності ООН у своєму першочерговому призначенні може бути її організаційна структура. Найперша мета, для якої вона була створена, була її найбільшим недоліком.

У преамбулі Статуту ООН зазначено:
«МИ, НАРОДИ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ, СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ врятувати наступні покоління від лих війни, які двічі за наше життя принесли людству невимовне горе, і знову ствердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівні права чоловіків і жінок, великих і малих націй, і створити умови, за яких можуть бути забезпечені справедливість і повага до зобов’язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права, і сприяти соціальному прогресу та кращому рівню життя в умовах більшої свободи».

Враховуючи час її створення в 1945 році, через кілька місяців після закінчення Другої світової війни, і перше ж речення, головною метою ООН явно є «врятувати наступні покоління від лих війни».

З цією метою була створена Рада Безпеки ООН. У Статуті зазначено:

«Розділ V: Рада Безпеки
СКЛАД
Стаття 23
Рада Безпеки складається з п’ятнадцяти членів Організації Об’єднаних Націй. Китайська Республіка, Франція, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки є постійними членами Ради Безпеки. Генеральна Асамблея обирає десять інших членів Організації Об’єднаних Націй непостійними членами Ради Безпеки, приділяючи особливу увагу, перш за все, внеску Членів Організації Об’єднаних Націй у підтримку міжнародного миру та безпеки та інших цілей Організації, а також справедливому географічному розподілу. Непостійні члени Ради Безпеки обираються на термін два роки. На перших виборах непостійних членів після збільшення членського складу Ради Безпеки з одинадцяти до п’ятнадцяти два з чотирьох додаткових членів обираються на термін один рік. Член, що виходить у відставку, не має права на негайне переобрання. Кожен член Ради Безпеки має одного представника.
ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ
Стаття 24
З метою забезпечення швидкого та ефективного Діяльність Організації Об’єднаних Націй, її Члени покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки та погоджуються, що, виконуючи свої обов’язки згідно з цією відповідальністю, Рада Безпеки діє від їхнього імені. Виконуючи ці обов’язки, Рада Безпеки діє відповідно до Цілей та Принципів Організації Об’єднаних Націй. Конкретні повноваження, надані Раді Безпеки для виконання цих обов’язків, викладені в Розділах VI, VII, VIII та XII.
Рада Безпеки подає щорічні та, за необхідності, спеціальні доповіді Генеральній Асамблеї на розгляд.
Стаття 25
Члени Організації Об’єднаних Націй погоджуються приймати та виконувати рішення Ради Безпеки відповідно до цього Статуту.
Стаття 26
З метою сприяння встановленню та підтримці міжнародного миру та безпеки з найменшим відволіканням на озброєння світових людських та економічних ресурсів, Рада Безпеки відповідає за розробку, за допомогою Військово-штабного комітету, згаданого у статті 47, планів, які мають бути представлені Членам Організації Об’єднаних Націй щодо створення системи регулювання озброєнь.
ГОЛОСУВАННЯ
Стаття 27
Кожен член Ради Безпеки має один голос. Рішення Ради Безпеки з процедурних питань приймаються дев’ятьма голосами “за”. Рішення Ради Безпеки з усіх інших питань приймаються дев’ятьма голосами “за”, включаючи збіг голосів постійних членів; за умови, що при прийнятті рішень згідно з Розділом VI та згідно з пунктом 3 статті 52 сторона спору утримується від голосування…«Розділ VI: Мирне врегулювання спорів
Стаття 33
1. Сторони будь-якого спору, продовження якого може загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки, повинні, перш за все, шукати вирішення шляхом переговорів, розслідування, посередництва, примирення, арбітражу, судового врегулювання, звернення до регіональних агентств чи домовленостей або інших мирних засобів на власний вибір.
2. Рада Безпеки, коли вона вважає це за необхідне, закликає сторони врегулювати свій спір такими засобами.
Стаття 34
Рада Безпеки може розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, яка може призвести до міжнародного тертя або спричинити спір, щоб визначити, чи може продовження спору або ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки.
Стаття 35
1. Будь-який Член Організації Об’єднаних Націй може довести будь-який спір або будь-яку ситуацію характеру, зазначеного у статті 34, до відома Ради Безпеки або Генеральної Асамблеї.
2. Держава, яка не є Членом Організації Об’єднаних Націй, може довести до відома Ради Безпеки або Генеральної Асамблеї будь-який спір, стороною якого вона є, якщо вона заздалегідь приймає для цілей спору зобов’язання щодо мирного врегулювання, передбачені цим Статутом.
3. Розгляд Генеральною Асамблеєю питань, доведених до її відома відповідно до цієї статті, регулюватиметься положеннями статей 11 та 12.
Стаття 36

1. Рада Безпеки може на будь-якій стадії спору характеру, зазначеного у статті 33, або ситуації подібного характеру рекомендувати відповідні процедури або методи врегулювання.
2. Рада Безпеки повинна враховувати будь-які процедури врегулювання спору, які вже були прийняті сторонами.
3. Під час надання рекомендацій згідно з цією статтею Рада Безпеки також повинна враховувати, що правові спори, як правило, повинні передаватись сторонами до Міжнародного Суду ООН відповідно до положень Статуту Суду.
Стаття 37
1. Якщо сторони у спорі характеру, зазначеного у статті 33, не врегулюють його засобами, зазначеними у цій статті, вони передають його до Ради Безпеки.
2. Якщо Рада Безпеки вважає, що продовження спору дійсно може загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки, вона вирішує, чи вживати заходів згідно зі статтею 36, чи рекомендувати такі умови врегулювання, які вона вважає доцільними.
Стаття 38
Без шкоди для положень статей 33–37, Рада Безпеки може, якщо всі сторони будь-якого спору цього вимагають, надавати сторонам рекомендації з метою мирного врегулювання спору.
Розділ VIII: Регіональні домовленості
Стаття 52
3. Рада Безпеки заохочує розвиток мирного врегулювання місцевих спорів шляхом таких регіональних домовленостей або такими регіональними агентствами або за ініціативою відповідних держав, або за зверненням Ради Безпеки.”

Згідно з застереженням у статті 27 (3) Статуту ООН, члени Ради Безпеки ООН, включаючи постійних членів, утримуються від голосування згідно з Розділом VI Статуту ООН, якщо вони є сторонами спору. Це правило обов’язкового утримання мало значні наслідки в останні роки, особливо у зв’язку з вторгненням Росії в Україну. Хоча Росія відхилялася від цього правила, неодноразово накладаючи вето на проекти резолюцій щодо цього питання, у Раді було озвучено лише кілька вимог щодо впровадження правила обов’язкового утримання.

У цьому контексті в цій статті досліджуються три правові питання, пов’язані з цим правилом, з метою відродження обов’язкового утримання в Раді. По-перше, тривале незастосування правила обов’язкового утримання призвело до підозр серед науковців, що це правило вийшло з ужитку. По-друге, стверджувалося, що якщо питання має характер «ситуації», а не «спору», правило обов’язкового утримання не може бути застосоване. По-третє, існує значна невизначеність щодо визначення «спору» згідно зі статтею 27 (3) та методу визначення того, хто вважається сторонами спору.

Навіть при цих нісенітницях правило обов’язкового утримання все ще є юридично чинним. До речі проект резолюції може слугувати основою для визначення того, хто є сторонами спору. Утримування від голосування зобовязує також і постійних членів РБ ООН. Отжеж при розгляненні агресії РФ в Україні, РФ не сміла користуватися правом вето. Ясно, що РФ не шанувала цього. Це особливо вина членів РБООН але також і України, її Міністерства закордонних справ та Постійного представництва України до ООН.

Розгляньмо також саме питання юридичної реформи ООН.

«Стаття 108
Поправки до цього Статуту набувають чинності для всіх Членів Організації Об’єднаних Націй після їх прийняття двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї та ратифікації відповідно до відповідно до їхніх відповідних конституційних процедур двома третинами членів Організації Об’єднаних Націй, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки».

Це, безумовно, складне завдання, оскільки воно майже вимагає консенсусу. Безумовно, два найбільших порушники світу, схоже, мають право вето на справжні реформи, Російська Федерація та Сполучені Штати Америки. Китайську Народну Республіку можна було вважати частиною цією групою, за винятком того, що КНР, напрочуд, виявилася більш поступливою.

Останнє твердження вимагає певного аналізу. КНР є авторитарним режимом,
і до того ж комуністичним. Однак, хоча її послужний список у сфері прав людини був жахливим і вона навіть займається геноцидом етнічних меншин на своїй території, її історія імперіалізму та агресії зокрема у ХХІ столітті блідне в порівнянні з РФ та США. КНР нібито зацікавлена у світовому пануванні, але насамперед на економічному рівні. У цьому напрямку вона досягла стабільного прогресу. Сьогодні вона являє собою третю за величиною економіку світу після Європейського Союзу та США. Хоча її апетит до агресії щодо сусіднього Тайваню залишається, він значною мірою приглушений або проявляється на слові але не у дії.

Натомість США є агресивною державою, але її Імперіалізм у сучасну епоху, ймовірно, є поточним винятком. Він є результатом значною мірою психотичної схильності на найвищому рівні і повністю суперечить американському законодавству та Конституції Америки. У довгостроковій перспективі світова спільнота може очікувати, що США стануть знов демократичним лідером світу, який прагне мирного співіснування. Теперішня влада зазнає чимраз то більше поразок вдома і закордоном. Засадничо культура народу не є хижацькою а такі люди як Трамп чи його заступники є виїмковими у поганому розумінні.

Це залишає РФ, ймовірно, єдиною реальною загрозою для глобальної безпеки. Для цього важливо озирнутися на Статут ООН.

«Стаття 3
Первісними членами Організації Об’єднаних Націй є держави, які, беручи участь у Конференції Організації Об’єднаних Націй з питань міжнародної організації в Сан-Франциско, або підписавши раніше Декларацію Організації Об’єднаних Націй від 1 січня 1942 року, підписують цей Статут і ратифікують його відповідно до статті 110.
Стаття 4
Членство в Організації Об’єднаних Націй відкрите для всіх інших миролюбних держав, які беруть на себе зобов’язання, що містяться в цьому Статуті, і, на думку Організації, здатні та бажають виконувати ці зобов’язання. Прийняття будь-якої такої держави до членства в Організації Об’єднаних Націй здійснюватиметься рішенням Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки».

Питання полягає в тому, чи є РФ членом ООН. У 1945 році, коли ООН була створена, РФ не існувало. Фактично, Союз Радянських Соціалістичних Республік був одним з перших членів ООН та її Ради Безпеки. Це було внаслідок або просто примітивного бачення світу американським Президентом Рузвельтом або через його необачність, що він був окружений радянськими агентами. Рузвельт поводився зі Сталіним немов з родичем, і задля дружби віддав йому східну Європу а також преважливе місце у РБООН.

Тут слід звернути увагу на Китай, бо його участь в ООН у двох персоніфікаціях, націоналістичний та комуністичний. Китай (Китайська Республіка) націоналістичний був членом-засновником ООН з 1945 року. Не Китайська Народна Республіка комуністична яка зараз займає постійне місце в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Фактично, Корейська війна на початку 1950-х років протиставила коаліцію Організації Об’єднаних Націй комуністичній Північній Кореї, комуністичному Китаю та СРСР.

У боротьбі між КНР та Китайською Республікою КНР зрештою перемогла в 1950-х роках, але лише набагато пізніше КНР стала членом ООН і успадкувала постійне місце Китаю в Раді Безпеки ООН. Це вимагало офіційної заяви КНР відповідно до Статуту ООН та двох третин голосів Генеральної Асамблеї ООН. Це сталося в 1971 році значною мірою завдяки зусиллям президента Ніксона та державного секретаря Кіссінджера, двох дуже сумнівних історичних постатей з точки зору чеснот і принциповості. Багато хто з противників стверджував, що це була дивна нагорода за погану поведінку китайських комуністів.

СРСР був членом-засновником ООН. 8 грудня 1991 року лідери трьох найвидатніших радянських республік – України, Білорусі та Росії – у Біловезькій пущі (Білорусь) уклали угоду про розпуск СРСР. Через два тижні в Алма-Ата (Казахстан) одинадцять колишніх радянських республік уклали окрему угоду про розпуск СРСР.

24 грудня 1991 року Постійний представник СРСР при Організації Об’єднаних Націй, посол Ю. Воронцов, передав Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй листа від Президента Російської Федерації Бориса М. Єльцина, в якому зазначалося, що: членство Союзу Радянських Соціалістичних Республік в Організації Об’єднаних Націй, включаючи Раду Безпеки та всі інші органи та організації системи Організації Об’єднаних Націй, продовжується Російською Федерацією (РСФСР) за підтримки країн Співдружності Незалежних Держав.

“ У зв’язку з цим я прошу використовувати в Організації Об’єднаних Націй назву «Російська Федерація» замість назви «Союз Радянських Соціалістичних Республік». Російська Федерація несе повну відповідальність за всі права та обов’язки СРСР згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй, включаючи фінансові зобов’язання. Прошу Вас розглядати цей лист як підтвердження повноважень представляти Російську Федерацію в органах Організації Об’єднаних Націй для всіх осіб, які наразі мають повноваження представників СРСР при Організації Об’єднаних Націй.” написав Борис Єльцин.

Після цього Генеральний секретар розповсюдив лист Єльцина разом із супровідним листом посла Воронцова серед членів ООН, додавши, що він «інформував Голову Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки про ці листи, оскільки вони стосуються питань, що цікавлять усі органи та організації системи Організації Об’єднаних Націй…»

За відсутності будь-яких заперечень делегація Російської Федерації зайняла радянське місце в Генеральній Асамблеї ООН, Раді Безпеки та інших органах Організацій Об’єднаних Націй, після того як Секретаріат ООН вніс відповідні зміни до табличок з іменами та прапора.

Посол Воронцов у своїй новій якості Постійного представника Російської Федерації не представив жодних нових повноважень. 31 січня 1992 року президент Росії Єльцин сам займав місце представника Російської Федерації в Раді Безпеки під час «самітного засідання» Ради, в якому взяли участь глави держав та урядів.

Відтоді Російська Федерація діяла так, ніби лист її президента був схвалений, натякаючи як на фактичне членство в ООН, так і на постійне місце у Раді Безпеки ООН, беручи участь як член ООН на різних форумах, так і як правонаступник СРСР у Раді ООН. Однак жодної офіційної заяви про членство в ООН від РФ ніколи не подавалося. Голосування також не проводилося.

В ООН існує процедура членства. Держава подає заяву Генеральному секретарю та лист, в якому офіційно заявляє, що вона приймає зобов’язання за Статутом. Рада Безпеки розглядає заяву. Будь-яка рекомендація щодо вступу повинна отримати позитивні голоси 9 з 15 членів Ради, за умови, що жоден з її постійних членів не проголосували проти заяви. Якщо Рада рекомендує вступ, рекомендація подається на розгляд Генеральної Асамблеї. Для вступу нової держави необхідна більшість у дві третини голосів в Асамблеї.

У своїй преамбулі, як зазначалося, Статут викладає свої цілі щодо практики толерантності та співжиття в мирі, об’єднання сил для підтримки міжнародного миру та безпеки, забезпечення того, щоб збройна сила не використовувалася, окрім як у спільних інтересах. Враховуючи наступальну поведінку Росії лише за тридцять років, яка кульмінацією стала нинішня агресія проти України, що включає незаперечні докази воєнних злочинів і, ймовірно, більше, таких як злочини проти людяності та спроба геноциду, шанси Росії на негайний вступ є бодай суперечливим питанням.

Голосування на Генеральній Асамблеї ООН у 2024 році, яке дозволило президенту Зеленському виступити на відкритті сесії Генеральної Асамблеї ООН віртуально, а не особисто, зі 101 голосом «за», лише 7 голосами «проти» та 19 утрималися, а також переважне засудження російської агресії щонайменше двічі у 2024 та 2025 роках, стало символом осуду міжнародної спільноти проти Росії та підтримки України.

Таким чином, за пропозицією члена Ради Безпеки ООН, подібно до ситуації в Кореї, ООН повинна осудити агресію, злочини та намагання геноциду та зорганізувати і направити коаліцію своїх сил до України, щоб допомогти українцям захистити свій національний суверенітет та територіальну цілісність.

Тут вина генерального секретаря ООН, і не тільки з 1991 року, але усіх пізніших, які не виправили легковажну поведінку та помилку, а також України і її постійних представників до ООН, зокрема тих котрі діяли при агресії з 2014 року а тим більше з 2022 року. Одначе ще не зовсім запізно бо у Статуті немає про задавнення справи.

У довгостроковій перспективі було б краще мабуть, якби Росія була прийнята до ООН (але, звичайно, не до постійного членства Ради Безпеки ООН) не заради колегіальності, а радше для доцільності ООН як місця для мирного діалогу та врегулювання конфліктів, але лише після того, як Росія буде демілітаризована, подібно до нацистської Німеччини наприкінці 1940-х років, та приєднається до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава.

Це дорожня карта з життєздатними варіаціями, які, безумовно, можливі. Це складне завдання, яке вимагає політичної доброї волі та чесності, що, безумовно, не є традиційною характеристикою міжнародних підходів. Цей підхід є одним із факторів майбутньої життєздатності ООН як миротворчого механізму на міжнародній арені.

Альтернативою є реформа ООН, щоби зовсім не було постійних членів ООН одначе це вимагало б згоди США, Китаю, Великої Британії та Франції. На жаль людська слабість така,що упривілейовані рідко здають свої привілеї.

Така картка також мала б служити для врегулювання нинішнього конфлікту в Україні. Москалі повинні усвідомити, що їхні методи ведення міжнародних відносин не мають місця в сучасному світі. Росія може відмовитися від усіх можливостей і стати ізгоєм, з подальшими санкціями та визнанням держави, що спонсорує тероризм, або ж вона може поступитися.

Однак, цього може бути занадто багато, щоб очікувати від традиційно рабського та імперіалістично схильного російського населення. Цілком ймовірно, Росія відмовиться подавати офіційну заявку на членство в ООН. У такому разі Росія існуватиме як держава-ізгой, агресивна, але поза ООН. Можливі подальші наслідки. Але Китай не піде за нею бо злочини впливають на Внутрішній Валютний Продукт та економію країни. Це суть Китаю.

ООН стане функціонуючою інституцією міжнародного права, без кількох глобальних гравців, але ООН повернеться до свого початкового мандату. Без Росії та нормального (непсихотичного) президента на чолі США та, за умови утримання КНР, Рада безпеки ООН проголосують за зміну права вето таким чином, щоб або більше не було права вето для постійних членів Радбезу ООН, або, принаймні, постійний член, який має право вето, мав би утриматися у випадках, коли питання стосується дій цього члена або не буде зовсім постійних членів з правом вето. Двома третинами голосів Генеральної Асамблеї ООН і без вето, це фактично є вирішальним фактором.

Функціонування міжнародного права та ООН як її головної установи вимагає елементу доброї волі та, можливо, навіть більше. Країни, яким бракує такої доброї волі, можуть відійти, але світ буде набагато безпечнішим. Якщо реформа призведе до втрати деяких членів, це невелика ціна. Ефективність набагато важливіша. Чесно кажучи, ті, хто не погоджується з необхідними заходами щодо реформ, у будь-якому разі не є добросовісними членами, і вони часто були причиною неефективності. Чесно кажучи, ті, хто не погоджується з необхідними реформаторськими заходами, все одно не є добросовісними членами, і вони часто були причиною неефективності. Прикладом цього є РФ з Путіним та США за Трампа, які були лютими критиками ООН і несли найбільшу відповідальність за її недостатню ефективність. Незважаючи на таких лідерів, міжнародне право переважатиме.

Спроби встановити верховенство міжнародного права сягають першої Женевської конвенції 1864 року. Шістнадцять країн, що підписали її, намагалися захистити поранених солдатів під час війни. Відтоді було прийнято численні конвенції. Були сформовані та створені нові установи. ООН є найдовше існуючою такою установою. У свою чергу, ООН сформувала суди, Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд та інші установи, Міжнародне агентство з атомної енергії тощо. Два фактори виявилися найбільшими перешкодами для ефективності: погано продумане право вето п’яти постійних членів РБ ООН та можливість виконання резолюцій ООН та судових рішень.

Потрібне розуміння того, що заради блага світової спільноти та її безпеки необхідно відмовитися тільки трішки від елементу державного суверенітету. Проблему права вето можна вирішити, зменшивши його абсолютність шляхом обов’язкового утримання або повністю скасувавши концепцію постійного членства в Раді безпеки ООН. Це був би дуже важливий перший крок. Але це вимагає певної добросовісності, особливо від більш цивілізованих держав та їхніх лідерів. Зрозуміло, що це займе деякий час або принаймні доки Сполучені Штати Америки не приймуть виклик. Я б не хотів припускати, що це може статися без добросовісності Америки, бо тоді Америка стане негідною державою. Наступництво Дональда Дж. Трампа особою Дж. Д. Венса, безумовно, призведе до такої скрути. Перекладання всього тягаря на плечі американського електорату є несправедливим, мабуть, але, тим не менш, це залишається фактором, що сприяє успіху. Америка і її електорат сильно провинилися і тому мусять понести консеквенції.

Аскольд Лозинський