Псяча відданість

Йосиф Сірка

Колишній німецький бундесканцлер Ґергард Шредер (Gerhard Schröder) повернувся з відвідин свого друга Путіна (президента РФ) і вже наступного дня дав інтерв’ю, яке виявилося брехливим та нагадало, хіба, псячу відданість тварини до господаря.

Німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ 3.8.22) оприлюднила статтю зі словами екс- канцлера Шредера (1998-2005), одного з директорів Роснефті, пенсіонера (78) під назвою: „Die gute Nachricht heißt: Der Kreml will eine Verhandlungslösung“ (Добра новина зветься: Кремль хоче досягти рішень шляхом перемовин). Таку ж «вістку» цей, високо плачений Ґаспромом, пенсіонер вже озвучував у березні, але, гадаю, склероз спричинився до того, що він про це забув.

Вимовлені Шредером причини аґресії Росії проти України цілковито виявили його незнання історії, не тільки України, але й РФ та ґеоґрафічного положення країни, яка його вже роками так щедро платить. Саме твердження, мовляв: «В Росії існують реальні побоювання оточення, які живляться історією». Далі він додав: «І, на жаль, вони виправдані».

Наявний брак знань Ґ.Шредера минулого РФ та України і повна відсутність розуміння того, яку злочинну аґресію його приятель Путін проводить в Україні, є доказом нівеляції й руйнування принципів гуманізму, людяности та соціальної справедливости, які пропаґують соціял-десократи Німеччини. Його «вірність» дружби з Путіним нагадує, скоріше, безпритульного пса, якого господар взяв до себе, а той цілковито відданий йому, і готовий захищати його навіть с воїм псячим життям.

Шредерові був щойно рік, коли його країна була в руїнах, які були внаслідок агресивної політики Гітлера, яку так інтенсивно копіює його приятель Путін. І дуже шкода, що такий відомий політик сучасної Німеччини не поїхав до Києва, що зробили сотки визначних політиків (включно з його однопартійцем – теперішнім бундесканцлером Шульцом) та діячів культури, які хотіли переконатися, що путінська Росія нічим не відрізняється від гітлерівської Німеччини. Доречно буде зазначити, що рашизм перевершив нацизм, бо він полонених не катував і не спалював своєю «винахідливою» зброєю, яке продемонстрували солдати друга Шредера Путіна з українськими полоненими в Оленівці.

Згадана газета FAZ зазначає, що колишній канцлер не збирається розривати свої близькі стосунки з Путіним, мовляв, нікому від того краще не буде. Пригадаємо народне прислів’я: Скажи – хто твій приятель, а я скажу – хто ти! Зрозуміло, що Шредер не Путін, але, після його виступу в газеті, важко уявити, коли б він був на місці Путіна, чи не дав би наказ атакувати, без найменшої причини, сусідню країну з усіма можливими засобами існуючої зброї та погрожуючи атомною!?

Дружба з Путіним та спроба допомогти йому, проявилася у Шредера аґітацією за відкриття Північного потоку 2, в якому поєднані інтереси обох друзів. Отут він «винахідливий» «малювати чорта на стіні» – кризу через брак ґазу, який Путін вважає найкращою зброєю зі заможними німцями. З вуст Шредера не чути співчуття українцям за щоденні бомбардування лікарень, шкіл, цілих міст та сіл, знищення півмільйонного Маріуполя, Ірпиня, Бучі, історичного Чекрнігова та десяток інших, зруйнування цілої інфраструктури, залізничних вузлів та портів, музеїв та церков. Його не турбують страждання дітей, мільйонів українців, які втратили домівки і змушені були виїхати – хто за кордон, хто – в іншу область.

Незважаючи на те, що друга Шредера не тільки американський президент називає вбивцею, він пропонує свої послуги не жертвам – вмовити свого сердечного приятеля припинити окупацію, вбивство, руйнування та щоденне бомбардування усіма засобами існуючих ракет, літаків, гелікоптерів та щоденне вбивство дітей та цивільного населення, але кривавому диктаторові. А той готовий не тільки докласти зусиль, щоб европейці мерзли, але й щоб голодували мільйони в Африці та Азії.

І саме тут повинні б зрозуміти деякі українські політики, що усвідомлення небезпеки президентом Штайнмаєром та діючим канцлером Шульцем, яку становить авторитарний режим друга Шредера Путіна є великою допомогою Україні. Завдяки і сучасним політикам правлячої коаліції, німці так прихильно й гостинно зустріли українських втікачів, яких страх перед бомбами загнав і до Німеччини.

Розуміння і підтримка України народом та названими політиками Німеччини та путінський шредер, з його поділом України, щоб задобрити аґресора, є яскравим доказом того, що продажні політики, для яких бізнес, прикритий дружбою, знайдуться і в найкращому суспільстві.

Дуже шкода, що Шредер, який виростав сиротою саме тому, що батько загинув під кінець Другої світової, не здатний поїхати не до Москви, але до України, щоб побачити скільки горя і які руйнування наносить українцям аґресія його друга, якими звірствами та руйнуванням виконують наказ озброєні бандити Путіна.

Саме зараз було б доречно запросити президента Німеччини відвідати Україну, щоб дати німцям знак: Ми знаємо, що Шредера Ґазпром купив, але є німці, яких ми шануємо і поважаємо. Ще за небіжчика СССР казали: Колишніх кагебешників небуває! Тому й зрозуміло, що й «державний службовець» РФ Ґ.Шредер змушений пам’ятати улюблене прислів’я свого друга Путіна: Нравится, не нравится – терпи, моя красавица!

Тому висловлювання Шредера, мовляв, він проти війни викликають сумнів, оскільки його друг Путін за час їхнього знайомства вже став відомим вбивцею у Чечні, Грузії, Сирії, Африці та в Україні. Зрештою, гадаю, що Шредер навіть не замислюється над тим, що його приятель хоче відновити імперію зла. Бо ж хіба можна цинічно нападати на мирного сусіда лише тому, що в голові хворого є «побоювання оточення» і розпочати найкривавішу війну не тільки ХХІ століття!?

4.8.22