Протягом цього року відзначаємо 125-річчя полковника Василя Вишиваного

                                           ,,Крізь    страждання і неволю

                                                         Свята правда йшла до нас.

                                                        На Маківку і Лисоню

                                                       Йшли брати не  позза страх’’.

                                                        (Микола Орач ,,Офіцери України’’)

Роковини це надзизвичайно добра нагода  пригадати унікальну постать в історії України, яка прозвала  себе  з любові до України Василем Вишиваним. Безсметну славу здобув він собі, як  полковником  в легіоні Українських січових стрільців та армії УНР, а також мав він великі заслуги в ЗУНР. Навіть в тюрмі перед загрозою смерті його любов до українського народу не заламалася. Василь повсякчас виступав рішуче проти глуму і поневолення української нації. Його справжне ім’я Вільгельм фон Габсбург. Народився Вільгельм 10 лютого 1895 року в родині Франца фон Габсбург-Лотаринзького архікнязя Карла Стефана Австрійського, адмірала військово-морського флоту Австро-Угорщини. Коли Василеві було 13 років, його сім’я переїхала з адріатичного узбережжя до родинного маєтку в м. Живець на Західній Галичині (сучасна Польща). Батько відправив Вільгельма Франца на навчання до військової академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт. Такий крок батьків був досить незвичним, оскільки діти імператорської родини зазвичай автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак у родині архікнязя Карла Стефана (батька Василя Вишиваного) дітей виховували у спартанському дусі: хотіли, щоб в академії вони не відрізнялися від інших і мешкали в загальній кімнаті з усіма курсантами. Батько Вільгельма вважався одним із  претендентів на гетьманську булаву, політик, дипломат, поет, військовий діяч. Мав усі задатки на майбутній польський престол і хотів також, щоб його сини думали про польську корону. З дитинства синам впоювано пропольську вищість та при тому принижувано українців і їхню культуру. Молодий Вільгельм не  сприймав накидуваної йому підступної карєрної ідеології. Він доволі сам своїм розумом намагався аналізувати події і витягати розсудливі внески. При тому був він обдарований з молодих років не звиклою інтелегенцією. В молодих роках Вільгельм Габсбург жив у місті Живець у Західній Галичині. Ось як він сам згадує цей період «Там я перший раз почув про Українців, – писав у мемуарах своїх майбутній полководець.  Поляки образливо називали українців «Русіни» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів та неповноцінних людей. Молодий і недосвідчений Вільгельм так затуманений зниважливи образами супроти українців, що почав вагатися, хто ж врешті  ці українці, яких так неполюблять поляки і рускі. Десь на 17 році життя йому довелося поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір та зустрічі з українськими гірниками запали йому глибоко в серце.
В місцевості у Ворохті юнак коротко замешкав у  гуцула-селянина від якого відчув людську не тільки теплоту, але і велику людську розсудливість. За посередництвом цього селянина Влльгельм познайомився з багатьма іншими українцями, які відзначалися на подив також високою національною свідомістю із культурою висловлювалися про інші народи. Під їхнім впливом почав майбутній Вільгельм перероджувати свою свідомість і став згодом Василем Вишиваним. З цього часу він став серйозно цікавитися українською культурою — вивчав мову, читав книжки українських письменників й поетів, захоплювався творами Івана Франка, Юрія Федьковича, Василя Стефаника, Тараса Шевченка. Все це в коротці переросло в його свідомість і відзеркалилося у політичному житті українців не тільки  Австро-Угорщини. Одже після зруйнування Запорозької Січі російською імперією в 1775 р. створено наново українське військо, яке проявило безсмертну славу в бойових подвигах в рядах січових стрільців. В. Вишиваний закінчив військову академію і 1915-го р. поїхав на фронт, де командував українською сотнею. Згодом – армійською групою, до складу якої належав легіон Українських січових стрільців. Розмовляв він бездоганно українською мовою, під одностроєм часто носив вишиванку, яка утверджувала його прибране призвище. Будучи командиром сотні, яка складалася викллючно з українців, Василь Вишиваний з гордістю підкреслював, що його сотня найкраща і наймогутніша військова одиниця в першій світовій війні. Вкрай складною була українська ситуація  під час І-ї світової нвійни.  З одної сторони, українців мордсував російський царизм і прагнув їх винародовити, а з другого знущалася австрійська монархія, яка звинувачувала українців  в русофільстві і для них створила  телєрговську тюрму. В результаті українці змушувані були воювати за тих, хто знущався над ними. Майже 3  мільйони українців воювали у складі російської армії, а 250 тисяч воювало у рядах австрійської. Іноді близькі родичі стріляли один до одного.  У спогадах читємо, що під час бойових перерв з протилежних ворожих окопів  вояків об’єднувала українська пісня, яка лунала з протилежних окопів. Це була велика національна трагедія бездержавного народу, тому такі як Василь Вишиваний були духовною поживою у боротьбі за незалежність України та великою духовною допомогою в якій формувався войовничий дух нації.
Василь Вишиваний так говорив  я особисто вважаю українців найкращими жовнірами світу. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та здатні  виконувати навіть неможливе до виконання завдання, в них треба здобути собі довіру. Ось В. Вишиваний  у своїй поетичній збірці «Минають дні…» з 23 віршів присвятив українським січовикам: «Борцям, що впали за волю України». Своєю поезією він піднимає високо дух патріотизму своїх підлеглих воїнів. Будучи українським поетом, він надзвичайно багато зробив в закресі поширення національної свідомости, а також як освічений полководець в закресі дипломатії. Василь  в парламенті проштовхував ідею відокремлення українських земель у складі Австро-Угорської імперії, де вони б мали більше самоврядування і контроль над культурним життям. Внаслідок цього уряд почав звертати більше уваги на справи українців, і вони одержали низку несподіваних привілеїв. Як політик В. Вишиваний розумів, що еволюційним шяхом можна добивався, щоб Україна зі столицею в Києві стала третьою складовою частиною імперії. Вільгельм Габсбург, як член імператорської родини, автоматично став членом сенату. Там він познайомився з українськими парламентарями, зокрема з Євгеном Петрушевичем. Він був одним з небагатьох, кому було відомо про таємний додаток до Брест-Литовського договору, де Австро-Угорщина на вимогу делегації УНР не тільки погодилася визнати незалежну українську державу, але й поділити Галичину на українську і польську частини. Завдяки його персональним контактам з австрійським міністром іноземних справ графом Черніним було домовлено, що до складу української частини Галичини включать також Холмщину, і з усіх цих земель утвориться окремий коронний край у складі імперії в якому Україна відграватиме ключову роль. При тому варто пригадати, що Вишиваний був наймолодший син у родині Стефана Габсбурга, представника польської лінії роду та матері, яка походила з італійського роду, у його родинному домі розговірною мовою була італійська. Незважаючи на те, він серед українського вояцтва користувався українською мовою і зате здобув собі  шану і популярність.
Від весни з 1918 року Василь Вишиваний очолював легіон Українських січових стрільців, який провів декілька боїв за волю України, в тому числі із польськими наїздниками. На прохання Центральної Ради підрозділи німецько-австрійського війська увійшли в Україну, щоб боротись із більшовиками, разом з тими частинами в Україну пішли з своїми бойовими частинами В.  Вишиваний та  полковник Петро Болбочан. 1 листопада 1918 року, коли імперія майже припинила існування, Василь Вишиваний відіслав із Чернівців у Львів корпус січових стрільців, які відіграли велику роль у боях за місто в українсько-польській війні. А вже восени 1919 року він у званні полковника служив у штабі армії УНР, а після остаточної поразки боротьби за українську незалежність, коротко жив на еміграції у Відні. Прикро константувати, родина  Вільгельма відреклась від нього, він був позбавлений батьківського спадку, мав непорозуміння із урядом УНР. Ерцгерцог, як стверджують дослідники його діяльності, стала об’єктом дезінформації, безпідставних звинувачень, пліток, до яких доклались представники дипломатії УНР. У 1921 році Василь Вишиваний був головою управи Українського національного вільного козацького товариства та заснував газету «Соборна Україна», в якій заміщував конструктивно-патріотичні статті.Як український патріт писав до українців:  ,,До зброї! До зброї стрільці!  І рідну країну спасайте!  Повстаньте як вірні козацькі сини, Героями в хату вертайте! В цьому часі були чутки, що Вільгельм Габсбург свідомо став українцем і були припущення, що він як Василь Вишиваний,  очолить новоутворену державу на українських землях. Однак владу в Україні отримав не він, а Павло Скоропадський, ставленик Німеччини. Як вище згадано, що у роки Другої світової війни Василь Вишиваний проживав у Відні, за ним наглядало гестапо. Як пише американський історик Тімоті Снайдер, «помешкання Вільгельма швидко стало центром антинацистської розвідки».
Вільгельм Габсбург після війни проживав у Відні в англійській зоні окупації, заснував там три невеликі підприємства з виготовлення лаків, фарб. Пітримував зв’язки з українськими патріотами і  жив він у квартирі мешканки Відня Єлизавети Шмідт, у нього були хворі легені, хворів. За спогадами жінки, 26 серпня 1947 року ерцгерцог вийшов з дому і ніколи більше до дому не повернувся. Серед оточення його вважали українцем і він це пітведжтвав. В 1947-го р. його більшовицьа  радянська секретна служба СМЕРШ викрала і вивезла. Згодом  Вільгельма Габсбурга Василь Вишиваний знайшовся в Лук’янівській в’язниці Києва. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН та в антирадянській боротьбі. Під час слідств і терористичних допитів, хворий, але духовно незломний 53-річний  Василь Вишиваний його допитували російською мовою, він принципові відповідав українською в результаті його засуджують до 25 років таборів. Однак відправити на заслання не встигають: він помирає від сухот 18 серпня 1948-го в тюремній камері. Точне місце, де спочив Василь Вишиваний, невідоме. У 1989 році його посмертно реабілітовано. Росія  – чи то царська, чи совєтська чи зараз путінська завжди була є і залишається народовбивча.  Кожен  окупаційній російський режим епох, сотні тисячі українців були примусово виселені та заслані до Сибіру, десятки тисяч – убиті, в тому поверх 10 міліонів усмертнено штучним годомором. Непроста доля випала не лише на Вільгельма Габсбурга, але і його братів, які обрали інший шлях, із польським народом. Обох катували у гестапо через їхню відмову співпрацювати із нацистами. Також зазнала горя і сестра Василя Вишиваного, чоловіка якої – князя Ієроніма Радзивіла – у 1945 році більшовики вивезли у концтабір, де він помер. Інша сестра із чоловіком Ольгердом Чарторизьким утекла в Аргентину, таким чином врятувалась.

«Минають дні розкішного кохання,

Минають дні журби,

Минають дні великого страждання,

Важкої боротьби…» – писав Василь Вишиваний (Збірка поезій, Відень, 1921 рік).

Львівськаобласна рада 2020 рік оголосила роком Василя Вишиваного. У день ювілею погасили марку, присвячену діячеві, навіть відкрили номер його імені в одному з готелів Львова, а у місті Золочів, яке пов’язане з ім’ям ерцгерцога, презентували виставку. Всі заходи спрямовані на популяризацію цієї постаті, щодо якої досі тривають різні дискусії. Підбиваючи підсумки про героїчну постать Василя Вишиваного, полковника Української Галицької Армії в його роковини, слід підкреслити, що ця незвикла людина, унікальна в історії України заслуговує на увагу за військові, дипломатичні та творчі здібності та за безмежну любов’ю до України, стала вона найяскравішою постаттю епохи національно-визвольних змагань 1917-1920 років, за працею: “Василь Вишиваний, або життя щирого українця ерц-герцога Вільгельма фон Габсбурга (10.02 1895 – 18.08 1948)”, виданим бібліотекою. Пропонуємо для детальнішого ознайомлення із матеріалами книг: – Сорока Ю. В. Вільгельм Габсбург – Василь Вишиваний / Юрій Сорока 100    важливих подій історії України. – Х.: Фоліо, 2019. – с. 108-109. – ( Справжня історія);
– Юсип Д. “Україна  стала для мене рідною і дорогою…” / Дмитро Юсип  Дзвони чумацького шляху. Історико-літературні студії. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2007. – с. 38 – 47.
Жваве обговорення викликала книга “Червоний князь” американського професора Тімоті Снайдера (якої, правда, не має в фондах нашої бібліотеки).  Не оминули увагою і невелику за обсягом, але, як відзначає Федір Погребенник, ”важливу і унікальну за своїм змістом” творчу спадщину Вільгельма фон Габсбурґа – Василя Вишиваного. Складається вона із збірки віршів «Минають дні», яка вийшла в  1921 році у Відні українською мовою, підписана іменем Василя Вишиваного. Збірка містить присвяту “ Борцям, що впали за волю України” , спогадів “ Українські Січові Стрільці з весни 1918 року до перевороту в Австрії”, а також багатої епістолярної спадщини, в якій особливу увагу заслуговує листування з визначними діячами української суспільно-політичної та військової  думки.
Також бібліотекарка акцентувала той факт, що в самому центрі нашого міста є  вулиця названа іменем щирого українця ерц-герцога Вільгельма фон Габсбурга –  Василя Вишиваного
Завершуючи,  бібліотекарка зачитала рядки із збірки «Минають дні»:До   зброї! До  зброї, стрільці!
Україну рідну спасайте! Повстаньте, як вірні козацькі сини,Героями в хату вертайте!
За цими словами стояла людина з великої літери, котра, не будучи українцем, всією душею полюбила нашу землю і до кінця  своїх днів залишилася вірною у своїй любові до неї…
Твори  Василя Вишиваного доносять до нас дух часу, молодечу безпосередність звитяжців та незгасиме жадання боротьби за Україну, в наш час проти воєнної агресії путінської агресивної Росії. Тому не забуваймо, що Василь Вишиваний заслужив собі на нашу похсякденну пошану. На завершення, реасумуючи цю унікальну постать, варто навести ще один важливий висновок з історії Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного), який озвучує в коментарі кореспонденту Укрінформу і посол Олександр Щерба, де сказано: “Ми звикли применшувати свою роль і значення, і, мабуть, треба подивитися на нас очима Габсбурга, очима людини, біля ніг якої лежав весь світ, і який з усіх націй Європи обрав саме українців не для якихось політичних ігор та калькуляцій, а він справді полюбив Україну… Він усе життя асоціював себе з українською нацією, він називав себе українцем, він говорив українською мовою. Навіть коли міг врятуватися і сказати слідчим НКВД, що він австрієць чи німець, він сказав, що я – українець, я – Василь Вишиваний… Ми маємо шануватися. Ми є давньою європейською нацією, ми мали шанси минулого сторіччя самоствердитися і не повинні втрачати їх зараз”. Наше горе велике горе, що ми самі собі обрали на президента актора коміка, який немає поняття і елементарних компетенцій на роль президента, не говорячи вже про цілковитий анальфабетизм коли йдеться про роль головнокомандуючого армією. Так одну, як і другу роль В. Зеленський комізує. Біда ще втому, що йому чужі ідеали нашої нація, а претензії і аспірації у нього правити державою як на іронію не гаснуть.

Ярослав Стех

.