Помолимось за “Беркут”?

Споконвіків люди казали: “Лежачого не б’ють”. І здебільшого того дотримувалися люди. Але ж – появилися нелюди, які з найбільшим задоволенням б’ють саме лежачих.
Найбільш прикро, що існують вони у ХХІ, здавалось би, цивілізованому, просвіченому суспільстві, існують в Україні, яка завжди славилася доброзичливим, толерантним народом. І ось з болем спостерігаємо дії нелюдів, що звуться “беркутівцями”…
І літають тепер понад Україною слова, сказані колись Великим українським Каменярем:
“Я не люблю тебе,
ненавиджу, беркуте!
За те, що в груді
ти ховаєш серце люте,
за те, що кров ти п’єш,
на низьких і слабих
з погордою глядиш,
хоч сам живеш із них”.
Люди добрі, невже Іван Франко передбачав, що діятиметься у нас, теперішніх?! Господь Бог привідкрив йому майбутнє? Адже точніше не передати, що почувають люди до сьогоднішніх беркутівців…
А ми все ще не знаємо, що буде з нами, з Україною… Та мусимо щось робити, і дай, Боже, нам доброї вказівки, що і як чинити, та сили й наснаги для цього.
А щодо нелюдів-беркутівців, то в мене є пропозиція – помолімось за них!
1. Помолімось, щоб ті, що ще не звиродніли остаточно, покинули їхні лави. Чуємо свідчення, що трапляються ще люди серед беркутівців. Тож просімо Господа, щоб дав їм сміливість покинути ряди нелюдів.
2. Помолімося, щоб збагнула теперішня злочинна влада потребу розпустити це негідне угрупування. Якщо не задля народу, то хоч задля власного порятунку, адже цей “Беркут” – це міна, яка здатна підірвати саму владу, як уже підірвала повагу всього цивілізованого світу до неї.
3. Помолімося, щоб Господь, якщо це можливе, відновив людську природу бійців “Беркуту”, скинув полуду з їхніх очей під шоломами, змягчив їхні затверділі за щитами серця та поміг знову стати людьми. Якщо ж це неможливе, то хай не бариться з карою за їхні гріхи, що кличуть помсту з Неба.