«Покращення» СБУ
9 січня відбулося досить цікаве призначення. Від лютого 2012 року СБУ очолював генерал-полковник Ігор Калінін. Тепер його крісло зайняв колишній перший заступник, генерал-майор Олександр Якименко. На представленні нового голови керівний склад СБУ із уст Януковича довідався, що на попередній посаді той показав себе відповідальним фахівцем. І відтепер спільно з Калініним працюватиме над реформуванням СБУ.
Калінін отримав посаду радника президента, який «координуватиме» роботу між Адміністрацією президента, РНБО, правоохоронними органами та Міністерством оборони. Дошукуватися якихось особливих причин переведення його у статус «почесного пенсіонера» не варто. Калінін є радше професійним охоронцем, а не професійним «тайняком». Тому очолював СБУ в період, коли, через наближення парламентських виборів з непрогнозованими результатами і ще менш прогнозованою реакцією невдоволеного режимом суспільства Янукович спереживався за власну безпеку. Але вибори закінчилися з доволі комфортним для регіоналів результатом, люди обрали за краще просто плюнути на них, аніж викидати з кабінетів. Загроза позаду, нові завдання, нові виконавці.
Отож, Олександр Якименко. Звісно, екземпляр з російської «кузні кадрів». Закінчив Єйське вище військове авіаційне училище, служив у Монголії (м. Чойбалсан), потім, в 1991–1998 роках у Криму (Гвардійське), в частинах ВПС Чорноморського Флоту. В 1997 році закінчив російську ж Військово-повітряну академію ім. Ю. О. Гагаріна. Згідно його особистих тверджень, був льотчиком-винищувачем і літав на СУ-37. Проте, окремі злоязикі джерела запевняють, що «бойовий льотчик» насправді був чи то особістом, чи то працівником госпчастини. Подальша кар’єра дає підстави для визнання вірогідними обох версій.
В 1998 році Якименко звільнився з російської війської служби і перемістився на… донецьку. В 1998-99 роках він – працівник воєнізованої охорони Донецької ДАК «Донбас — Східні авіалінії України». Після чого, вочевидь, позитивно зарекомендувавши себе, поступає на службу в СБУ.
Журналісти телеканалу ТВі відшукали переписку форуму Єйського училища, в якому навчався Якименко. Перший його запис на форумі датований 16 квітня 2006 року. Він розповідає про те, чим займався після випуску з училища, закінчуючи словами «Зараз у Донецьку в КДБ». А згодом уточнює: «Для тих, хто не зрозумів, – служу в управлінні Служби безпеки у Донецькій області. Після закінчення академії я зрозумів, що мої знання нікому на… не потрібні. От і звільнився. А ті пацани помітили, призвали знову, от і тягну лямку». Цікаве трактування ним СБУ яко КДБ, рівнож як і кадрова політика «пацанів» (чи то просто місцевих, донецьких, чи то кадровиків СБУ), які підібрали того, хто виявився непотрібний навіть для російської армії. До речі, офіційна біографія не містить відомостей про рік отримання українського громадянства. Але це так, дрібниця для людини, котра дбає (а тепер ще й відповідає) за національну безпеку України.
В СБУ в Донецькій області Якименко очолював транспортний відділ підрозділу по боротьбі з економічними злочинами. Його найгучнішою справою було розслідування падіння літака рейсу «Анапа – Санкт-Петербург» у Сухій Балці 22 серпня 2006 року, де загинули 160 людей. Коментуючи авіакатастрофу на згаданому вже інтернет-форумі, він негативно відгукується про журналістів і каже, що працівників ЗМІ треба гнати від армійських справ «поганою мітлою».
Нелюбов до писак зрозуміла. Адже ця публіка, замість користуватися офіційними даними, то розпустить чутки, що вже в ті роки Якименко пересувася Донецьком на автомобілі Toyota Land Cruiser, вартість якого починається від 86 990 доларів. Або й ще гірше – інкримінує кришталево чесному «повітряному чекісту» несусвітню корупцію! Начебто він під приводом повернення спонсорам орендованих автомобілів списав їх і продав сам собі! І, начебто, все це було задокументовано управлінням внутрішньої безпеки. Проте начальство, мовляв, пожаліло, матеріалів до прокуратури не відправило, а милосердно… звільнило.
Якими б міркуваннями начальство не керувалося, проте в 2007 році двері СБУ за плечима Якименка зачинилися. Почалися роки поневіряння цивільним хлібом. Хоча, можна припустити, вистачало і на хліб, і навіть на масло. Тому що став він спеціалістом управління внутрішньої безпеки корпорації «МПС», у тому ж Донецьку. Можливо, кваліфікації забракло, тому що незабаром, з 2008 року, працював взагалі на таємничих «тимчасових роботах без укладення трудових угод». Мабуть, похвалитися займаними посадами не личить. Адже побутує версія (звісно, наклепницька), що довелося перебиратися з Донецька до Севастополя, де на одній приватній фірмі завідувати автопарком. Звісно, розчарування, ностальгія за російським офіцерським минулим, вилита на інтернет-форумі: «А тепер про сумне. 1 серпня цього року (2009-го) на 72 році життя припинив своє існування Червонопрапорний Севастопольський ордена Кутузова ІІІ ступеня 43-й ОМШАП. Зараз готується до передачі прапора. На основі полку тепер існує база. Ось так наші цивільні керівники керують МО». Йшлося про розформування полку у Гвардійському, в якому Якименко і служив матінці-Росії.
Щоправда, подейкують, опікувався у Севастополі екс-льотчик автопарком «правильної» Сім’ї. Саме тієї. Очільник якої незабаром став Президентом України. 17 березня 2010 року, за попередню віддану працю, призначили Якименка начальником Управління СБУ у м. Севастополі. Одразу взявся за роботу, зокрема, займався розслідуванням земельних афер у заповідній зоні Національного заповідника «Херсонес Таврійський». Проте більше запам’ятався влітку 2010 року конфліктом навколо яхт-клубу «Золотий символ» в Балаклаві, що належав народному депутату Андрію Сенченку (БЮТ) та його колезі, Сергію Веліжанському. Сенченко вважав це рейдерським захопленням в інтересах Сім’ї Януковича. Але ж чи можна назвати рейдерством відстоювання інтересів працедавця?
Порадіти б за працьовитого чоловіка – так ні, писаки далі продукують обурливі пасквілі. Немов би, спільно з місцевим міліцейським УБОЗом та (уявити важко!) – прокуратурою, за якісь три місяці Якименко поставив під контроль незаконний гральний бізнес та прибутки від пунктів обміну валюти у Севастополі.
Наклепи – наклепами, але за службові досягнення 24 березня 2011 року Якименку присвоєно військове звання генерал-майора. А вже 5 серпня призначено начальником Управління СБУ не в якійсь іншій, а у самій Донецькій області. Там він також займався надзвичайно важливими справами. Наприклад, став ініціатором будівництва каплиці на честь святого Олександра Невського. На відкриття котрої приїжджала особисто перша леді України, Людмила Янукович. Дбав і про належну підготовку до інших рекламних акцій влади, що було помічено та відзначено. 5 липня 2012 року його нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ст. – «за значний особистий внесок у підготовку і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, успішну реалізацію інфраструктурних проектів, забезпечення правопорядку і громадської безпеки під час турніру, піднесення міжнародного авторитету Української держави, високий професіоналізм». Того ж дня орденоносця спіткало нове підвищення. Стілець першого заступника Голови СБУ — начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління СБУ.
Такий успішний політ рейсом «Севастополь-Донецьк-Київ» пояснюється приязними стосунками Якименка з Януковичем-молодшим, Олександром. Ще в лютому 2012 року його вважали найімовірнішим претендентом на керівника СБУ. Але тоді, з міркувань безпеки, переважила кандидатура «Сім’є-охоронця» Калініна, Якименку доручили забезпечувати фінансові інтереси Сім’ї. І він енергійно взявся за виконання службових обов’язків. Знову ж, писаки не дрімали, і, оминувши увагою всі тогочасні карколомні успіхи у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, розповсюджували, переважно, два наклепи. По-перше, про те, що Якименко наклав табу на розробки корупційних схем в МВС, податковій, прокуратурі тощо. А по-друге, підготував доповідь президентові про становище на митниці із завуальованими висновками про те, що саме там для Сім’ї з нього буде найвища користь. Адже раніше контроль за нею був покладений на Ігоря Калетника (нині – перший віце-спікер), друга президента Юрія Іванющенка та Хорошковського. Отож, оскільки Хорошковський звільнив місце Калініну, і з СБУ подався до уряду… То може б то…
Але все це, звісно ж, підступні наклепи. Митницею є кому займатися, Якименка залишили в СБУ. А від тепер ще й призначили її очільником. Вкрай незручна посада. Як тут дбати про національну безпеку, коли, скажімо, новенький керівник Національного Банку України Ігор Соркін – син В’ячеслава Ісааковича. Ні, тут не національна проблема. Справа в тому, що Соркін-старший – перший заступник начальника Департаменту з інвестицій та будівництва російського «Газпрому». Інтереси якого зовсім протилежні з українськими. Що ж очікувати? Конфлікт «батьки-діти»? Чи союз «Газпром» – НБУ? Відповідно, кому і про що повинна «сигналізувати» СБУ?
Втім, не Якименку займатися цими хитросплетіннями (не)національних інтересів. «Донецькі» якось між собою розберуться (адже Соркіни теж тамтешні). Його справа – це майбутні президентські вибори. Конкретне завдання – нейтралізація опонентів. Однак не потенційних конкурентів, а потенційних спонсорів конкурентів, олігархів. І перетворення їхніх ресурсів на ресурси Сім’ї та єдиноправильного кандидата. Тобто, фактичне розкуркулювання Коломойського, Ярославського, Рабіновича. А це справа складна, міліції чи податківцям не доручиш. Бо заявить президент Європейської єврейської ради Коломойський про переслідування за національною ознакою – тут не те що Захід, навіть арктичні пінгвіни обурено відвернуться від Банкової. Тому, задля маскування, з міркувань коректності можна трішки і «тернопільського» Фірташа поскубти, й «івано-франківського» Бахматюка. При цьому пильнувати, аби випадково не зачепити бодай кусник активів Ахметова.
Такі тонкощі можна доручити хіба що «тайнякам» під керівництвом досвідченого повітряного аса-завгоспа. Є, звичайно, й досвідченіші. Але Олександр Янукович підсовує батькові, а той розсаджує на владні табуретки не стільки за оснаками професійності, скільки лояльності. Тому після історії зі зміною власника харківського клубу «Металіст», незабаром подібне «покращення» може спіткати «Дніпро», «Кривбас», «Арсенал» (які не належно відстоюють честь донецького футболу!). Заторкнути, звичайно ж, і ті ЗМІ, які недостатньо дбають про «правильне» заповнення інформаційного простору. А Ігор Коломойський, знаючи багаторічну «транспортну» спеціалізацію Якименка, подейкують, вже превентивно веде свій «Аеросвіт» до банкрутства, роблячи його непривабливим для «покращення». Далі видно буде.
Юлій Хвещук
