Під прапором ленінізму
Коли я прочитав у Путіна про його впевненість стосовно того, «що справжня суверенність України можлива лише в партнерстві з Росією», відразу у голові спливла думка іншого російського вождя: «При едином действии пролетариев великорусских и украинских свободная Украина возможна, без такого единства о ней не может быть и речи» («Критические заметки по национальному вопросу», 1913). Як то кажуть, форми різноманітні, закономірності єдині.
Путін не жалує Леніна. Хоча президент РФ постійно та критично згадує більшовиків, ім’я вождя світового пролетаріату названо лише двічі: як Ленін відмовив тодішнім сєпарам у входженні Донецько-Криворізької республіки до складу Росії, та як прийняли хибний ленінський план побудови Союзу – «у підвалини нашої державності було закладено найнебезпечнішу “міну уповільненої дії”».
Путін вважає імперську політику по відношенню до українців хіба що не ідеалом міжнаціональних відносин: «У Російській імперії йшов активний процес розвитку малоросійської культурної ідентичності». Ексцеси на кшталт Валуєвського циркуляру та Емського указу відносить на «історичний контекст».
Наприкінці 1913 року, коли була написана стаття Леніна, історичний контекст, що його не можна було ігнорувати ані марксистам, ані будь-кому ще, був такий: «Возьмите Россию и отношение великороссов к украинцам. Разумеется, всякий демократ, не говоря уже о марксисте, будет решительно бороться против неслыханного унижения украинцев (виділ. мною – Є.З.)и требовать полного равноправия их». « Если украинский марксист даст себя увлечь вполне законной и естественной ненавистью к великороссам-угнетателям…». Автор визначає українську ненависть до великоросів-поневолючавів як «природну» та «законну»! От такий був історичний контекст українського питання напередодні краху Російської імперії.
Теперішній історичний контекст такий, що, висловлюючись словами того ж таки Леніна (скільки у Путіна було за марксизм-ленінізм?), «…без демократии немыслима ни автономная, ни независимая Украина». І до чого тут Росія?
