«Переплюнена» система бананової республіки
Йосиф Сірка
Бана́нова респу́бліка (англ. banana republic, ісп. república bananera) — напівжартівлива і часто принизлива назва типової сировинно-аграрної країни так званого Третього «світу», найчастіше латиноамериканської, яка політично недорозвинена, а саме: не має власної політичної еліти або класу; політично нестійка; економічно слаборозвинена та несамостійна; перебуває під управлінням самопризначеної або такої, яка захопила владу в результаті змови або заколоту, місцевою корумпованою клікою або хунтою.(Вікіпедія.)
Ще пару десятків років тому цю назву нав’язували країнам, які зберігали колоніяльний або напівколоніяльний суспільний лад, сьогодні її вживають до таких, де панує не закон, але тотальна корупція. Ситуація щодо корупції в Україні за 2019 рік дещо покращилася. Як свідчать дані оприлюдненого в четвер, 28 січня, “Індексу сприйняття корупції” за 2020 рік (Corruption Perceptions Index – CPI), Україна за рік покращила свій показник з 30 до 33 балів. Індекс є оцінкою від 0 (дуже високий рівень корупції) до 100 (вкрай низький рівень корупції). Його щороку оприлюднює міжнародна неприбуткова антикорупційна організація Transparency International (TI). В СРІ 2020 Україна ділить 117 місце з іншими країнами, які теж набрали 33 бали: Єгипет, африканська Есватіні (Свазіленд), Непал, Сьєрра-Леоне та Замбія.
У більшості випадків у корумпованих країнах панує подібний хаос, який ми спостерігаємо в Україні після зміни уряду та більш-менш фахових міністрів та голови уряду, які були сповнені намірів запровадити в Україні реформи. Вибори кловна та принагідних «нових облич» свідчили про те, що ті, які дивилися на пропаґандистський фільм про «народного президента» Голобородька – повелися на оліґархічну пропаґанду та несамовите поширення ненависті до президента П.Порошенка. Зашквал брудної пропаґанди, яка звеличувала помилкові дії та політику 5-ого президента, робилися з метою, щоб зменшувати великі здобутки цього президента, які були незаперечними і зуміли вивести країну у ряди країн, які прямують до кола цивілізованих народів доказом чого стали: асоційований член ЕС, що допомогло отримати безвіз з ним, незалежна національна церква отримала ТОМОС, була побудована потужна Українська армія.
Якщо глянути зараз на ситуацію в Україні, то приймання закону про оліґархів, погана інсценізація вбивства радника президента Шефіра (чи його водія), театер абсурду щодо приховання державної зради спецоперації (перейменованої п. Безуглою на спецзахід), то цьому безладу навіть «досвідчені» бананові республіки позаздріли б. Одночасно, на декотрих телеканалах України йде жвава дискусія про те, що В.Зеленський слідує цілковито практиці Путіна, який довів РФ до «ручного режиму» управління, прибравши під контроль не тільки ЗМІ, але й усі адміністративні та силові та судові структури.
Якщо прослідкувати за поведінкою В.Зеленського від самого початку його президенства, то дуже вже впадає в очі зміна не тільки його поведінки, але й кардинальний курс на заміну людей у державній вертикалі. На жаль, перевага не надається фаховим кадрам, але найближчим знайомим та людям, які заплямовані різними підозрами (Єрмак, Татаров, Подоляк та ін.). Та найбільша зміна В.Зеленського помітна після його таємного «приватного відпочинку» в Омані.
Журналіст ська розслідувачка Д. Счастлива нагадувала, що про поїздку до Оману публічно не повідомили: «Коли всі дізналися, Юлія Мендель написала, що це поїздка Зеленського за власні кошти, але офіційна, і він туди полетів рейсовим літаком. Офіційні поїздки оплачуються державою і на них не летять рейсовими літаками. Про це говорять всі експерти. До того ж, якби Зеленський полетів рейсовим літаком в Оман, то, напевно, його фото з’явилося б одразу в рейсовому літаку. Тож, як туди добирався, на якому літаку – до сих пір невідомо» (Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/omanski-kanikuli-zelenskogo-zhurnalisti-obnaroduvali-podrobici-elitnogo-vidpochinku-prezidenta–654084.html).
Знаковим стало те, що, починаючи зі, сумнозвісного таємного «відпочинку» радник президента А.Єрмак став невід’єним «придатком» Зеленського, який, невдовзі, після повернення з оманської «відпустки», став головою ОП, а довгорічний приятель Богдан змушений був шукати іншу працю. І саме з наступом Єрмака на посаду керівника ОП починаються зміни в уряді та на різних відповідальних посадах державного управління. Тому дуже доречним буде послухати інтерв’ю Віталія Жугая з Генерал-майором, Героєм України, Кандидатом юридичних наук, депутатом кількох скликань ВР України, співорганізатором контррозвідки України та автором численних вагомих розслідувань Григорієм Омельченком. Інтерв’ю доступне на youtube від 24.9.21 https://youtube/AymBKQlp_Hk
Г.Омельченко не виключає того, що голова ОП Єрмак завербований московитами, що «розставило б знаки над всіма і», коли йде мова про те, що Зеленський хоче запровадити путінсько-лукашенківську форму диктатури. Тому підозра, що, початком січня 2020 р., відбулася таємна зустріч Зеленського зі секретарем РБ РФ М.Патрушевим, знаходить підтвердження у всіх наступних діях президента Зеленського. Зрештою, вислів: Хто заплатив – тому й належить музика, знаходить свій сенс у неймовірному знущанні парламентської більшости та президента владної партії Слугів народа над виборцями. Про обіцянки президента – ліквідувати бідність, припинити корупцію, окрадання держави, закінчити війну з Росією, запровадити реформи та ін., які залишилися обіцянками, Зеленський вперто мовчить.
Велику підозру того, що ворогові вдалося провести своїх аґентів у найвищі ешелони влади, включно з президентом, викликає те, з якою впертістю владна ТСК (бо недопущений до неї жоден опозиційний представник) замовчує ім’я зрадника державної таємниці – тзв. операції «ваґнерґейт». Операція вже давно перестала бути «таємницею», зате монобільшість робить таємницю з повідомлення зрадника – світовий раритет і, певно, такого не траплялося навіть у бананових республіках, бо зрада всюди знаходила засудження народу, а українська владна партія вважає, що державного зрадника слід утаємничити, бо ж він член владної команди.
Зради на такому рівні, на якому зараз перебуває ситуація в Офісі президента трапляються рідко, бо в кожній країні є правоохоронні орґани, які перевіряють держслужбовців, які матимуть доступ до таємних документів. Але, навіть через прискіпливі перевірки, трапляються випадки. Останній такий гучний скандлал трапився у квітні 1974 р. у Німецькій Федеративній Республіці.
До відомого німецького політика, соціал-демократа Віллі Брандта (Willi Brandt 1913 – 1992), на посаду персонального референта бундесканцлера, обрали Ґюнтера Ґійома (Günter Guillaume, 1927 – 1995). Цей, з погляду служби безпеки Східної Німеччини Штазі, «леґендарний шпіон» прожив, як перебіжчик із НДР з 1956 р., 18 років у НФР і зробив кар’єру в рядах Соціал-демократичної партії. Посада допомогла Ґійому не тільки довідатися про таємні документи та перемовини глави західнонімецького уряду, але й ближче впізнати приватне життя В.Брандта. Східнонімецькому шпіонові вдалося протриматися на цій посаді з грудня 1972 по квітень 1974 р., коли його було арештовано.
Німецькі правоохоронні орґани є політично незалежниими, як і в інших демократичних країнах. Тому, дуже дивує, коли владна партія СН взяла повністю на себе відповідальність за виявлення держзрадника і намагається приховати державну зраду, чим стає співусником державного злочину. Звичайно, що боляче, коли твій родич, сусід, приятель, чи колеґа стає на кримінальний шлях. Та правда повинна бути завжди на першому місці, щоб можна було спокійно дивитися людям в очі, а брати на себе чужі гріхи міг собі дозволити Ісус Христос, бо ж він хотів спасти людство! Замовчувати злочин, а державна зрада є злочином, робить людину співзлочинцем, що повинні собі усвідомити ті, які так ревностно приховують злочинця, якого вже виявили, але ще не арештували!
Спроби партії СН «незрадити» прізвище зрадника, порушення реґламенту щодо ухвалення закону про оліґархів, розслідування «атентату» на С.Шефіра та створювання хаосу в парламенті і суспільстві є, на жаль, ознаками скоріш бананової республіки, аніж країни з наміром вступити до цивілізованої співдружности -ЕС.
Торонто, 27.9.2021 р.
