Осип Білоскурський – майстер художньої кераміки, дослідник і технолог керамічного виробництва (140 років тому)

140 років тому:

17(5).06.1883 – у м. Коломия, нині Івано-Франківської области народився Осип Білоскурський, майстер художньої кераміки, дослідник і технолог керамічного виробництва. Навчався в гімназії, якої не закінчив через матеріальні нестатки родини. Закінчив Коломийську гончарну школу (1900). Працював у гончарних майстернях Галичини, відтак у Львові на фабриці з виготовлення кераміки Івана Левинського – декоратором глиняних виробів (1904), завідувачем художнім цехом, директором фабрики (1905-1908). Значною мірою спричинився до розробки нових форм виробів та їх орнаментики, що базувалися на переосмисленні народних візерунків, співавтор орнаментів керамічних личкувальних плиток та панно в гуцульському стилі, якими оздоблено низку будинків у Львові. Член «Руського кружка керамічного» (1907) та кахлярської секції при Центральному Союзі галицького фабричного промислу (1910-ті). Від 1908 на запрошення українських культурних діячів Полтавщини – викладач Миргородської художньо-промислової школи ім. М. Гоголя (з перервами до 1924). Ініціював вивчення та відтворення української традиційної полив’яної кераміки. Рік працював завідувачем керамічного відділення Імператорського технічного товариства у Петербурзі (1909). У 1910 на запрошення Буковинського уряду – викладач 6-місячних курсів для відродження місцевих гончарних промислів. Декілька наступних років (до 1913 і у 1917) завідувач та художній керівник єдиної в Московитській імперії Глинської школи (на Полтавщині) інструкторів з гончарного виробництва. Керівник Миколаївської гончарної школи на Харківщині (1916-1918). Організатор шкіл керамічного виробництва та художньо-промислових навчальних закладів у с. Дибинці (Богуславський повіт, Київщина), с. Миколаївці (біля Слов’янська), в Одесі, Кам’янці-Подільському, Вінниці. Головний інспектор відділу художньої освіти Народного комісаріату освіти УСРР (від 1923), керівник Миргородського художньо-керамічного технікуму (1925). 1926 відкликаний до Наркомосу головним інструктором індустріально-технічної освіти України. 1934 займається розвитком керамічних промислів у Бахчисараї в Криму, у 1935 запрошений в Казахстан до м. Алмати для організації та керівництва науково-експериментальної керамічної станції. На міжнародній виставці у Парижі його твори відзначені срібною медаллю (1937). Автор 6 підручників з технології виробництва кераміки. Помер у м. Алма-Ата, нині Алмати у Казахстані 26.03.1943.

https://lnam.edu.ua/files/Academy/event_images/rizne%202021/KOD_1_5_vse-1.pdf