Особисті міркування про Патріарха

Патріарх Філарет відійшов у вічність. Він був особою непересічною, і не тільки своїми осягненими, але своєю природою, здібностями та характером. Про нього будуть писати історики нашої церкви, а також нашої держави мабуть довгі роки. Відбуватимуться дискусії і посмертні шанування. Все це він собі заслужив.

Я особисто мав нагоду зустрічати і співпрацювати з ним багато років та разів. Перебуваючи у Києві я завжди відвідував храм Святого Володимира у неділю, де Він був предстоятелем. Я слухав його проповіді. Я не теолог, і тому не даватиму оцінки теологічної, але з людського українського боку його проповіді були насичені національним змістом.

Бажаю представити мої вражіння з його діяльності та наших зустрічей. Патріарх був для мене великим провідником нашої церкви, держави та нації. Він відзначився своїм державним мисленням та готовністю працювати з громадським сектором населення в Україні та у діаспорі.

Від років у Світовому Конґресі Українців діяла Рада Церков. До неї належали представники усіх наших християнських віроісповідань. Патріярх дуже серйозно поставивися до цієї справи. Він призначив окремого відпоручника Владику Андріяна, який брав участь у майже усіх наших заходах, інколи навіть на Заході.

Перебуваючи у Києві Патріарх не відмовлявся від зустрічей з речниками СКУ, чи з мною, у той час, коли я був президентом СКУ. Я фактично дивувався його енергії та зацікавленням.

Вже у поважному віці (понад 85 років) Патріарх прибув до США у 2015 році, щоби поблагословити пам’ятник жертвам Голодомору у Вашинґтоні. Він приймав участь у всіх заходах пов’язаних з цією подією. Це тільки один приклад його надзвичайної відданості та енергії.

Я був свідком його двох найбільших зусиль, а саме зробити українську Православну церкву незалежною від Москви та влаштувати її канонічність і автокефалію. Було багато помічників, а після Томосу багато уславлених, але діло було у першу чергу почином Філарета. Він до речі наголошував про цю мету на кожній свої проповіді. Він влаштував Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Він не перся до влади, а радше приводив до неї других, Патріарха Мстислава з діаспори та Патріарха Володимира. Щойно остаточно він перейняв цей пост.

Розуміючи критику збоку про неканонічність нашої Церкви, що закидала Москва та погані люди, він перший наголосив на потребу визнання нашої церкви Царгородським Патріархом. Розмови про Томос відбувались з його ініціативи. Щойно потім цим ділом поцікавився Президент України Петро Порошенко.

Патріарх Філарет підготовив також внутрішній грунт. Казали, Філарет хоче, щоби Царгород визнав його Патріархом. Ні. Він для того приготовив Митрополита Епіфанія. Врешті надано Томос (2019 рік) і Філарет від нього відступив. Чому?

Томос не був тим чого Філарет та православні українці бажали. Не було Патріархату а тільки Митрополія, а діаспорні українські православні церкви були прилучені під омофор не церкви у Києві, а Патріархату в Царгороді.

Кілька років тому я мав розмову з Патріархом у його домі. Запитав я його, чого він не погодився з Томосом. Конкретно я запитав, чи це тому, що його особа була немов зігнорована. Він засміявся та сказав, що це питання він розвязав коли він поставив Владику Епіфанія на чолі Томосу. Він пояснив мені обмеження нашої церкви до митрополичого стану, а також відсутність юрисдикції нашої Київської церкви над нашими діаспорними церквами. Я відверто запитався, чи не читав він Томосу до часу його надання. Він сказав, що повний Томос був представлений вперше при наданні.

Як юрист я перевіряв, чи усі Томоси подібні, та переконався, що ні. Вони складаються окремо Синодом. Патріарх Філарет був правим та принциповим до самого кінця.

Пройшли роки від надання Томосу. Патріарх правив у своєму Свято Володимирському соборі. Я далі ходив до нього по неділях, коли я був у Києві. Він не скаржився і не лаяв. Він просто закликав до єднання уже слабшим голосом, ніж колись.

Сьогодні поховали Патріарха Києва та всієї України у Володимирському Соборі у Києві.

22 березня 2026 року

На фото останнє пращання автора з Патріархом