Опозиція чи альтернатива?
Політична імпотенція опозиції, що є єдиною причиною перебування на Олімпі влади регіоналів та персонально Януковича, вже настільки розчарувала громадськість, що навіть найменші консолідаційні успіхи у цьому середовищі викликають позитивні емоції та сподівання на краще. При цьому підсвідомо люди відкидають думку про те, що об’єднання зусиль інвалідів не перетворить їх на олімпійських чемпіонів.
У Києві на Михайлівській площі пройшов Форум об’єднаної опозиції. Туди зібралися близько трьох тисяч активістів партій «Батьківщина», «Фронт Змін», «Народна самооборона», «За Україну!», «Реформи і порядок», Народного руху України. Обличчями Форуму стали Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк, а також лідери партій «Реформи і порядок» Сергій Соболєв, «За Україну!» – В’ячеслав Кириленко, заступник голови НРУ В’ячеслав Коваль. Двох головних політв’язнів країни репрезентували, відповідно, донька, Євгенія Тимошенко, та дружина, Ірина Луценко. Збанкрутілий український парламентаризм представляли заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко разом з лідерами фракцій Миколою Мартиненком та Андрієм Кожем’якіним. Отож, єдиним цікавим і дещо несподіваним гостем Форуму стала хіба що лідер громадської ініціативи «Громадянській Опір» Олександра Кужель.
Головною метою проведення Форуму було оприлюднення програми спільних дій опозиції. Як запевнив Турчинов, це «програма виходу України з соціально-економічної кризи, програму розвитку нашої держави і повернення її до європейського шляху». Доповідав про її зміст Яценюк.
Кожна програма, яка виноситься на розгляд широкій громадськості, є еклектичним популізмом із вкрапленням оригінальних «родзинок». Стосовно об’єму популістських обіцянок учні Юлії Тимошенко не розчарували («дамо людям можливість працювати і гідно заробляти», «встановимо гідні зарплати і справедливі пенсії», «лікарі, вчителі, науковці, всі працівники бюджетної сфери отримають зарплату, яка відповідатиме значущості їх праці для суспільства», «корупціонери понесуть відповідальність», «ми відновимо справедливість» тощо). Проблема виникла з «родзинками».
Опозиція хоче ліквідувати Конституційний Суд (який, на замовленняЯнуковича та Азарова заборонив виплачувати гарантовані пільги громадянам) та передати його повноваження Верховному Суду України. Щоправда, виникає питання, що перешкодить суддям ВСУ приймати рішення, які суперечитимуть інтересам українських громадян, натомість відповідатимуть ненав’язливим проханням зі сторони наступного президента чи прем’єра (Тимошенко,Яценюка чи когось іншого).
Опозиція планує створити національне антикорупційне бюро, котре має перевірити майно всіх вищих посадових осіб та їхніх родин. Питання, чому цього не було зроблено тоді, коли хтось інший був прем’єром, чи то міністром внутрішніх справ. Можлива відповідь – з корупцією найактивніше воюють ті, хто встиг пізнати всі її принади, проте втратили можливість насолоджуватися ними.
Опозиція скасує ухвалені чинною парламентською більшістю Пенсійній та Податковий кодекси. Замість останнього буде прийнятий кодекс економічного стимулювання, який передбачатиме лише 7 податків і таким чином в Україні буде найпростіша податкова система в Європі. Питання, хто саме вже його підготував і де можна ознайомитися з проектом? А також ностальгійна згадування про те, що і Конституція у нас – ледь не найдемократичніша. Лишень людям від цієї юридично-унормованої демократії зовсім не легше живеться.
Крім цього, відкриті партійні списки, особисте голосування кожного народного депутата, скорочення витрат на їхнє утримання, запровадження механізму відкликання народних депутатів, заміну облдержадміністрацій виконавчими комітетами, що обиратимуться місцевими радами. Лікарня «Феофанія» буде обслуговувати звичайних громадян, а не народних депутатів і членів уряду. Всі державні резиденції будуть продані, президенту заборонять користуватися чартерними рейсами. Тощо.
Обіцянки учасникам Форуму сподобалися. Проект Програми «Справедлива держава, чесна влада, гідне життя» затверджено. Протягом травня – липня 2012 року буде проведена серія конференцій, круглих столів, громадських слухань із залученням представників громадянського суспільства, експертів, громадських організацій, на яких обговорюватиметься запропонований проект Програми. В цей же час, будуть проведені Форуми опозиційних сил в усіх регіонах України із розгляду цієї програми. Всі надані пропозиції будуть узагальнені, і удосконалений проект Програми буде винесений на наступний загальноукраїнський Форум об’єднаної опозиції.
Пролунали на Форумі і думки тих, хто не зміг прибути на Михайлівську площу.Юлія Тимошенко, звернення якої зачитала донька Євгенія, перебуваючи в ув’язненні вже розробила концепцію реформи правосуддя. Дійсно, пізнати всі проблеми та відверто антиправову сутність української Феміди простіше не з високої посади прем’єра, а у звичайній виправній колонії. Тимошенко закликала створити спеціальний комітет за участі громадськості щодо організації повернення підприємцям їх приватної власності, яка рейдерським та адміністративно-бандитським шляхом була відібрана – та чомусь тільки за останні два роки (мабуть, все ще жевріє надія, що кваліфікований знавець рейдерства Андрій Портнов з часом знову повернеться з табору Януковича).
Слова Юрія Луценка, виголошені дружиною, були полум’яні та зворушливі. Він переконаний, що два роки безконтрольного панування «організованого злочинного угруповання Партії регіонів, яке перетворило країну в напівдурдом-напівконцтабір» – завершено. Об’єднана опозиція – «це зрозумілий шлях до зруйнування розбійницького межигірського Карфагену». Однозначно, боротися з бандитами спопеляючим словом Луценкові вдається напрочуд ефектно, не до порівняння з практичним досвідом керування МВС.
У Резолюції Форуму також сказано, що опозиція зробили висновки із помилок минулого. «Заради України відкинуто амбіції і «найпотужніші опозиційні партії об’єдналися в одну команду – Об’єднаної опозиції – союз українських демократичних сил, який захищає національні інтереси та виступає єдиною реальною альтернативою нинішній владі». Ось це наголошення «єдиною альтернативою» і розчаровує найбільше. Тому що переконує – висновків не зроблено жодних.
«Батьківщина» спільно зі «Фронтом змін» вкотре намагається монополізувати поняття «опозиція» і звести політичну боротьбу до змагання двох сил – об’єднаної опозиції з регіоналами. Боротьби під гаслом «або ти з нами, або заЯнуковича». Так, консолідація політичних сил традиційно викликає симпатії громадян. Але консолідація, що супроводжується монополізацію – дратує. Спільний рейтинг «об’єднаної опозиції» є нижчим, ніж двох його основних компонентів окремо. Багато виборців, які востаннє голосували «проти всіх», а також симпатики Яценюка, котрі не готові підтримувати Тимошенко, шукатимуть для себе альтернативу під час голосування. Або ж просто проігнорують вибори.
Адже багато українців вважають, що саме тепер вже «об’єднана опозиція» безпосередньо винна у приході до влади Януковича і регіоналів через свою постійну внутрішню боротьбу, підміну активної боротьби за владу пошуками співпраці чи компромісу з Партією регіонів.
Тому що «об’єднана опозиція» за своєю внутрішньою суттю, моральними засадами, методами боротьби та прагматичними цілями практично не відрізняється від ПР. Єдина різниця – у ставленні до національних питань: історичної пам’яті, мови, культури.
Тому що замість цієї ритуальної, «конструктивної» опозиції потрібна справжня, українська громадська альтернатива. Її потребує Україна, її хочуть бачити і підтримати на виборах українці. Замість чи то біло-блакитних, чи то біло-червоних, яких однаково єднає спрага влади, заволодіння національними ресурсами та контролю за корупційними схемами. Хто може сформувати таку третю силу та стати її лідером? Можливо, Віталій Кличко, Анатолій Гриценко, Валентин Наливайченко. Чи хтось інший.
Майбутні вибори – це шанс змінити владу, яка довела неспроможність керувати країною і використала свої повноваження не на обіцяні реформи, а для особистого збагачення. Саме теперішня влада є спільним противником. Проте об’єднання зусиль всіх політиків та громадян необхідне не для перерозподілу посад, а для конкретних змін у країні. Їх можуть зробити тільки ті люди, котрі заслужили авторитет серед місцевих громад своєю принциповою позицією та практичною діяльністю. А не ті, хто звик тільки періодично мінятися стільцями «влада» – «опозиція», поміж тим встигаючи поповнити власні матеріальні статки коштом державного бюджету та рядових громадян. Тому так дратує офіційну опозицію пропагування ідеї народних праймеріз, визначання кандидатів у мажоритарних округах на основі незалежного соціологічного дослідження. Адже тоді кандидата, найбільш гідного представляти їхні інтереси в парламенті, будуть визначати самі виборці, Верховна Рада радикально очистилася б і від запаху регіоналівщини, і від аромату опозиційщини.
Юлій Хвещук
