ОХТИРКА – ЛЬВІВ – ОХТИРКА
Добігає кінця моя піврічна зимівля у Львові. Разом із природною радістю повернення до рідного краю нашої Батьківщини фіксую у собі радість повернення до УКРАЇНОМОВНОГО середовища. Поясню.
Російська мова на вулицях столиці Галичини не є на сьогодні шокуючим винятком; це є шокуючою мене нормою.
До нащадків російськомовної інтелигенції – інженерів, викладачів, лікарів, завезених сюди після 1945 року, додалась хвиля переселенців після 2022 року. Ані перші, ані другі на вважають за потрібне позбутися (принаймні, за межами особистого середовища) мови агресора. Дивні почуття виникають, коли на вулицях Бандери, Коновальця і Шухевича чуєш мову Судоплатова.
В Охтирці немає вулиць Бандери, Коновальця і Шухевича. Але там немає і російської мови! Так, суржик, але це не російський діалект, а нехай і спотворена, але УКРАЇНСЬКА мова!
