“Обніміте брати мої найменшого брата…”
Війна Москви проти України почалась обранням Віктора Януковича, фактично московського агента, президентом України у 2010 році. До кількох місяців цей агент зневажив Голодомор 1932-33 вибіленням Кремля за цей злочин та продовжив колоніальну присутність московської бази у Севастополі на додаткових двадцять п’ять літ.
В нутрі Російської Федерації Кремль почав ліквідувати зорганізоване українське життя у РФ. Міністр закордонних справ України Константин Грищенко, сурогат Януковича і посол України у РФ, Володимир Єльченко (синок радянського міністра) схвалили цю ліквідацію обвинувачуючи українську сторону за недогляд адміністративних процедур. І так крок за кроком зліквідовано всі центральні і крім однієї чи двох регіональних, чи тільки місцевих українських організацій у РФ. Цю першу фазу війни Володимир Путін програв бо український народ спротивився, влаштував Революцію Гідності та прогнав байстрюків, але не усіх.
Кремль розпочав другу фазу війни захопленням Криму та війною на Донбасі, використовуючи українську військову слабість та Західне умиротворення. Щойно тоді Україна стала в опір. Але новий президент України був більше зацікавлений власним бізнесом ніж розбудовою МЗС, де працювали кадри Грищенка. На диво всім, крім Президенту, Єльченко став Постійним представником України до ООН, де він виконував точно ніщо і ніхто в ООН з ним не числився. Один позитив, що війна на Донбасі вимагала участі та розвитку Збройних Сил України, що і служило інтересам Президента, який торгував зброєю крім цукерок, шоколадкою та випічками.
Але МЗС не посідало будь якої стратегії боротьби з Кремлем, крім тимчасових заяв, а тим більше захистом українців як нації, де вони не проживали б. І тому МЗС не проявило найменшого зацікавлення справою українців в РФ, а один Постійний представник України до ООН публічно заявив на день Українського воїна, що є також Святом Покрови, що Україна не є українською, ні християнською. тобто навіщо захищати українців в РФ, чи згадувати Божу Матір, чи козаків, чи Українську Повстанську Армію? До речі, цей дипломат далі на своєму місці.
Але не треба дивитися тільки на МЗС. Подібне відноситься до Світового Конґресу Українців, який дуже літепло займався захистом української громадськости у РФ. За останніх п’ятнадцять років ніхто з СКУ не відвідав українську громаду РФ. Ця ігнорація почалась далеко до початку війни у 2014 році. Москалі розуміють слабість чи пасивність і це використовують. Особливо той москаль, який є вихованцем московських спецслужб. Для підкреслення цього Москва включила СКУ до списку небажаних організацій. СКУ розпочав судові процеси з наміром остаточного вирішення цього питання у Страсбурзькому суді. Де цей процес сьогодні – невідомо. Під тиском російської влади українські центральні організації в РФ зложили заяви виходу з СКУ. З початком повно маштабної війни у 2022 році та ФСБ-івських шантажів та розшуків серед українських активістів, багато молодших українських активістів в РФ прямо втекли з РФ. Але залишились древні. Декілька з них, незважаючи на власну небезпеку вирішили взяти участь у наступному конгресі СКУ, наміченому на жовтень ц.р. у ролі гостей чи спостерігачів. Одначе, на недавніх нарадах провід СКУ вирішив не приймати українців з РФ на Конгрес СКУ.
Правда, чому таке запрошення повинно піти – це моральний, не статутний чинник, це символічний захист за словами Тараса Шевченка: обняти найменшого брата. З того брата немає фінансового зиску, і Президентові СКУ не потрібно знімків з цими братами, бо це не принесе жодної бляшки.
Українська влада, часто критикована патріотами, скріпила свою національну гідність від часу активної війни з 2014 року. Я ніколи не забуду розмову у травні 2014 з російськомовним головою одної сільської ради у Харківській області вісім кілометрів від границі з РФ. Він сказав, що Путін зробив з нього бандерівця.
У розгрі повномасштабної війни замість пасивності Президент України мабуть найкраще проявив роль української держави як захисника кожного українця від найбільшого до найменшого. Він дав і дає відсіч москалям. Він за вибором як президент всього народу прийняв свою українську національність з глибоким змістом, він з’єднався з народом України. Сьогодні відмічує національні а також релігійні свята. Для нього і таких як він, правдивих українців, Україна є українською і християнською за традицією, а також і матірю для кожного українця який проживає на території України. Він вірить, що він президент усіх українців, чи вони живуть в Україні, чи ні. Тому кількаразово він звертався і буде далі звертатися до українців, де б вони не проживали, допомогти захищати наш рідний дім, і по можливості надавати допомогу та підтримку всім українцям.
От духовне значення уже недалекої річниці нашої державної незалежності. Це відзначення будуть відбувати не тільки наші брати і сестри в України сьогодні у дуже важких і часто небезпечних обставинах, але також великі, пихаті і скромніші українці у Західних країнах, і не менше – наші бідні брати і сестри у РФ, Казахстані, Вірменії, Білорусі і т. д.
Тут урок також для СКУ напередодні конґресу. Чи СКУ буде світовим об’єднанням українців, які проживають поза Україною, і чи провідники СКУ, вигідні, і у багатьох випадках пихаті українці, готові до активної боротьби з історичним ворогом українців, чи СКУ далі обмежуватиметься до знімок та заяв?
От коли б усі українці включно з МЗС та СКУ розуміли потребу нашого духовного єднання, тоді дійсно нашому роду не було переводу. І був би син, і була б мати і були б люди на землі.
30 липня 2023 року Аскольд С. Лозинський
