Нагінка на невинного, а злочинці посміхаються

Йосиф Сірка

Істерика у декотрих европейських політиків та членів КПУ щодо обрання в/о „Свобода” та її членів у мажоритарних округах до ВР України не має аналогів у політичному житті світу. Ця партія ніколи не була при владі, отже, нікому нічого не зробила – нікого не обдурила, політично не знищила, жодного теракту та вбивства не вчинила, а ярлики „фашисти”, „расисти”, „”антисеміти” та інші накидають не тільки вихованці „Короткого курсу ВКПб, але й деякі тзв. демократи Европейського парламенту (ЕП). Дійсніть підтверджує, що не свободівці переслідують інших, але їх переслідують, б’ють, стріляють, опльовують різною брехнею, вигаданою ще комуністичним режимом. Кричать найбільше ті, у кого ще „рильце у пушку”.
От, до прикладу, такий собі секретар болгарських соціалістів К.Віґенін в ЕП став ініціатором „заклику” бойкотувати партію „Свободи” в українському парламенті, бо вони такі-сякі. І, на превеликий жаль, більшість проголосувала за цю пропозицію колишнього комуніста, який змінив вивіску партії на „соціалістичну”. Отже, нащадок тоталітарного режиму в Україні Комуністична партія, не привернула увагу „шановних” депутатів Европарламенту. І саме ця партія допомогла оліґархічній владі в Україні запровадити безвладдя і сваволю одної партії і саме вона знов підтримала той самий режим після недавніх виборів.
„Рекомендація” Европейського парламенту українським демократичним партіям є ясравим свідченням того, що в ЕП сидять люди, які не знають постанов та декларацій попередніх засідань, а про історію країн і їхнє політичне життя, які не входять до ЕС, не мають зеленого поняття. Пропозиція М.Галера на прийняття такої „поправи” до резолюції щодо комуністів не знайшла більшості! Складається враження, що „могутність” колишньої структури КҐБ не тільки не зникла, але й опанувала парламент, який так любить видавати себе за союз незалежних демократичних країн. Хто ідеологічно „заправляє” Европою, взагалі, свідчить саме оця „порада” европейських парламентаріїв українцям. Ніхто не звертає увагу на „небезпеку” французького націоналізму, басків, які хочуть виходу з Іспанії, угорського шовінізму, який висуває навіть територіяльні претензії до Румунії та України, албанського націоналізму на історичних землях Сербії, російського шовінізму, який накидає свою мову не тільки у тзв. Федеративній Росії, але й в Україні та декотрих колишніх республіках СССР.
Справа в тому, що коли вже Европарламент хоче робити комусь „рекомендації”, „вказівки”, то повинен бути послідовним і совісним не тільки до сучасного , але й до недавнього минулого, а воно жахливе, про що свідчать численні постанови, резолюції, декларації і самих европейських органів.
Пригадаємо деякі з них: Резолюція 1481/2006 Парламентської Асамблеї Ради Европи (ПАРЕ) від 25 січня 2006 р. „гостро засуджує злочини тоталітарного комуністичного режиму”.
3 червня 2008 р. у Празі була прийнята тзв. Празька Декларація европейської совісті і комунізму, в якій представники різних політичних переконань закликали всю Европу засудити і інформувати людей про злочини комунізму.
2 квітня 2009 р. у ПАРЕ була прийнята резолюція (533 за, 44 проти і 33 були відсутні) проголосити 23 серпня Европейським Днем Пам’яті жертв сталінізму та нацизму. Цей день було обрано тому, що саме 23.8.1939 року у Москві, в присутності Сталіна, був підписаний Пакт між СССР та Німеччиною Молотовим і Ріббентропом. Президент Европарламенту Й.Бузек назвав це «таємною угодою двох найгірших форм тоталітаризму людської історії».
На 18 сесії ПАРЕ у Вільнюсі 29. 6. – 3.7.2009 р. була прийнята Декларація, яка, крім ішого, засудила тоталітаризм і підтримала проголошення Европейського Дня Пам’яті жертв сталінізму і нацизму.
Отже, болгарський „соціаліст” або не знає історії взагалі, або користується старою тактикою злодія, який кричить: „Ловіть злодія”!
Про злочини комуністичної диктатури вже написано цілі бібліотеки і самі колишні комуністи оцінюють жертви комуністичних режимів на 100 мільйонів людей і тут постає питання: чому досі ніякий суд не взявся засудити не тільки злочини, але й злочинців, з яких деякі досі побирають розкішні пенсії, або й далі сидять при „кориті”. До сьогоднішнього дня у жодній з колишніх тзв. соціалістичних країн з-під контролю Москви, не відбулося суду хоч би над партіями, які несуть повну відповідальність за злочини проти людяности. Навпаки, в Україні колишнім катам досі стоять пам’ятники, назви міст, заводів, вулиць. Україна, мовби, заповідник
тоталітарного режиму, з тою різницею, що головний злочинець зараз, нібито, „заучує, стажирує” наступників, яким надає „досвідчену руку помочі” у ВР України.
А в чому полягає „фашизм”, „антисемітизм” свободівців? Та ні в чому, бо їх нема. Найбільшою образою для декотрих євреїв в Україні є українське (також західно-слов’янське та південно-слов’янське) жид. І Тягнибокові закидають не те, що він бреше, коли назвав моковсько-жидівську мафію, а те що він антисеміт. Не зрозуміло, чому голова партії вже не перевізьме російську назву єврей? Тоді хоч антисемітизму позбудеться.
Чи можна вважати гасло: українцям- українську владу за расистське? Звичайно, що ні. Або візміть: українцям українську мову! А яку ж їм китайську? Це елементарні гасла людських прав, яких не було за тоталітарної системи і зараз їх бояться саме тому, що в Україні не українська, але окупаційна влада. Хіба „блискавична” заміна мови та написів вулиць (покликаючись на тзв. Закон про регіональні мови) і вивісок на урядових установах Луганська не є свідченням окупаційного уряду, яий нехтує Конституцією України про державну мову?!
Тільки цілковито не обізнана людина може закидати антисемітизм та расизм, чи націоналізм в Україні опозиційній партії, коли у владі більше росіян та євреїв ніж українців, тільки глухий може не помітити, що усі оліґархи та більшість посадових осіб користаються чужою, але не українською мовою, тільки глухі й сліпі не реґіструють антиукраїнських виступів Табачника, Бондаренко, Колесніченка, Єфремова, Симоненка та соток інших прибічників Партії регіонів та КПУ, що є більш фашистськими ( бо заперечують право українців на мову, на історію, на національне існування), аніж наївні вислови декотрих свободівців, які думають, що одною назвою (терміном) змінять людину. Тільи керовані чужими ідеями, не надають значення тому, що в українському уряді та ВР можуть бути люди з двома (а то й більше) паспортами (тобто – громадянствами), порушуючи Основний Закон України! А чого вже варта плани представника Єдіної Росії щодо виселення 7 мільйонів українців за Урал, щоб врятувати Росію від китайців! А що вже витворяє московська церква, яка забуває про Бога, коли хоче втягнути Україну у Русскій мір! Не краще поводиться і єврейська община Києва, яка заснувала чомусь журнал „Киевские евреи” не івритом, але мовою північного сусіда.
Я дуже часто наводжу приклад для українців Ізраїль , ізраїльттян – як любити свою мову, як любити свою країну, бо вони справді є мужнім народом, щоб у такому ворожому оточені жити і творити для свого народу, для своєї держави. Але мене дивує, коли український політик, не залежно від національності, дивиться на Україну лише з того пункту, як з неї більше витягнути грошей і чим швидше через офшорні фірми їх вивести десь за межі України, хіба це не гірше від політики, яку обіцяє партія Свобода!?
Всюдиприсутнє комуністичне минуле в Україні тільки тому, що й досі народ на Сході України не знає правди про комуністичні злочини, які для мільйонів закінчувалися голодною смертю (голодомори 1922-23, 1932-33, 1946-47 рр.), а для інших мільйонів розстрілами, катуванням, Сибіром. Тут знов слід пригадати европейським, високооплачуваним панам, що вони помилилися у партії, вхід якій слід було „заблокувати” усіма демократичними силами.
Звичайно, що українські демократичні партії „не взяли до уваги” „поради західних демократів”, бо вони знають з ким не слід іти в коаліцію. Правда, ПР, якій ідеться не про державу, не про демократію, а про „корито,” просунула комуніста навіть на першого заступника голови ВР України. Це також „уникло” уваги „ вибіркових демократів” Заходу.
Про громадську апатію в Україні вже й горобці цвірінькають (О.Янковский, Как разбудить украинцев, Майдан, 6.1.13, навіть подає поради; а В.Калуга устатті: Ми не раби, ми – виборці паханів, УП, 2.1.13, радить як себе любити), але причини її полягають у закладеній комуністами безвірі у справедливість, якої не було колись за всемогутніх комуністів, а зараз, знов при комуністичній допомозі, її нема за Партії реґіонів.
Т.Марусик у сатті „Хто тут ксенофоб, або „стадо кровожерливих бабуїнів” (Слово і діло, 21.12.12) наводить прізвища та твори відомих французьких істориків, які науково і документально проаналізували комуністичні злочини і вже одних їхніх творів вистачило б для другого Нюрнберзького процесу проти нелюдського режиму. Звичайно, що влада в Україні в цьому не зацікавлена, бо з втратою комуністів і вона втратить свою „силу”. Покладатися на православного (МП) Господа також безперспективно в Україні, оскільки православна церква МП разом з атеїстичною КПУ прагнуть Митного союзу та Русского миру. Іншими словами, українцям слід шукати власних шляхів, як позбутися отої нечистої кривавої сили, яка за останні 92 роки наробила Українцям стільки лиха, якого не зазнала жодна інша цивілізована країна світу. Звичайно, що комуністичні злочини в Камбоджі не можна ніяк переочити, але вони скінчилися і Пол Пот потрапив перед суд, а румунський комуністичний символ Чавшеску був поспішно розстріляний. Північна Корея є зразком того, що могло бути з Україною, коли б влада червоних продовжувалася.
В Україні можна переконатися, до якого беззаконня можна довести країну, коли й надалі комуністи визначають владу і закони. Справа не тільки у переслідуванні опозиційних політиків, але й у безкарності депутатів, які пруться у ВР не задля політки, але задля НЕДОТОРКАНОСТІ!
Комуністичні базікання про турботи „трудящихся” напускали дим людям в очі в той час, коли витрачали сотки мільйонів долярів на передвиборчу кампанію, а тим часом пенсіонери, вчителі, чи інші „трудящі” змушені боротись за життя, щоб не помирати з голоду. Зрештою, „загадкова дружба” оліґарха Григоришина з комуністами України є свідченням того, яких „трудящих” полюбляє партія П.Симоненка.
Вже на часі, щоб якась громадська організація, за підтримки 20-мільйонної української діаспори, взялася за справу комуністів, бо, як звертає увагу на порівняння нацистського та комуністичного режимів, відомий французький історик Ф.Безансон: „Комуністичний варіант тоталітарної ідеології навіть небезпечніший, оскільки набула поширення думка, що сам по собі комунізм гуманний, апелює до ідеалів соціальної справедливості, але є ті, хто спотворює цю благородну ідеологію”. Пригадується ХХ з”їзд КПСС, на якому М.Хрущов говорив про „помилки” Сталіна і „непомильність партії”. Так воно подається й досі в Україні, тому люди й терплять назви, які пов’язані зі злочинним режимом, міст, сіл, вулиць, шкіл, заводів, які є свідченням того, що правда про комуністичні злочини в Україні ще не знайшла свого місця, ще не дійшла до людей. Прем’єр-міністр Франції Клемансо ще 1918 р. заявив: “Ми не укладемо угоди з урядом Совєтів… Ми розглядаємо його як найжорстокіший, найбільш варварський з тих, які будь-коли спустошували будь-яку територію на землі”, а в Україні навіть після знищення 20 мільйонів українців, ще цього «не збагли»!
Чи знали про це парламентарі Европи, коли ухвалювали «рекомендації» Україні? Очевидячки, знали, але не реаґували, бо ними керують також переодягнені комуністи у вигляді Веґеніна, який зумів відвернути увагу від іншої поправки до резолюції депутата М.Галера, в якій пропонували не йти на коаліцію з комуністами.
Поведінка европарламентарів щодо партії Свобода є не тільки ганебною і не гідною імені «демократія» , вона є свідченням того, що від них не можна чекати справедливості – її потрібно виборювати власними силами і то у себе, у своїй країні, де й діє ворог прогресу, добробуту і справедливості, де знов загрожує тоталітарна система, жертвами якої вже стали понад 100 мільйонів людей!
Безвідповідальна поведінка европейських парламентаріїв, щодо «рекомендації» українським демократам, свідчить не про проблему існування в/о Свобода, а, скоріш, про проблему у самому ЕП, де двома мірками оцінюють націоналізм, де переплутали поняття тоталітаризм і демократія, незважаючи на те, що саме ЕП сталінізм і нацизм поставлені на один рівень. Це є свідченням того, що тоталітарний комунізм запустив глибоке коріння, яке, якщо вчасно не знищити, то розкладе не тільки ЕП, але й усю Европу.
9.1.2013 р.