Михайло Гришко – співак рідкісного за красою і силою голосу (50 років тому)
50 років тому:
3.06.1973 – у Києві помер Михайло Гришко, співак (баритон), народний артист УРСР (1940), народний артист СРСР (1950). Закінчив Одеський музично-драматичний інституту (1926). Соліст Одеського (1926-1927), Харківського (1927-1936), Грузинського (1941-1944) та Київського (1936-1941 і 1944-1960) оперних театрів. Володів рідкісним за красою і силою голосом. Створив понад 30 музично-сценічних образів. Народився у м. Маріуполь на Донеччині 1901.
В.ЛЮБИМОВА: «Його останньою великою роботою в театрі була опера Данькевича «Богдан Хмельницький». Але як він підійшов до цього образу, як він вокально мислив втілення цього образу! Мені пригадується сцена перед боєм на Жовтих водах. (…) Я стою у лаштунках і дивлюсь на Михайла Степановича. Він виходить з намету, сідає на пеньок біля сосни. І цей важкий роздум …Ви знаєте, у мене, як кажуть, ішли мурахи по тілу. От він починає: «Ніч без вітру …» і раптом сплеск емоцій: «Встань, Україно, зведися з колін …». Він заспівав так, що його голос вірив у перемогу на Жовтих водах. Образ, я не можу сказати, що це був образ тільки Богдана, це був образ всієї України. Гришко Михайло Степанович – це була вся Україна. Це правда. Це моє враження. Він співав Богдана, я співала Варвару і скажу, що в жодній республіці колишнього Союзу не було такого спектаклю і не було такого голосу, як у Михайла Степановича Гришка. Це був унікальний голос. І коли він співав оцю арію «Встань з колін, Україно», зал вставав і мовчки слухав. І які ж були овації! Цього не забути ніколи».
МИКОЛА КАГАРЛИЦЬКИЙ: «Після цієї перенесеної драми Михайло Степанович все-таки, слава Богові, не зламався зовсім. Хоча й почувався приниженим і забутим. І десь, мабуть, у ці тяжкі останні роки його життя я, потрапивши у гості до Михайла Степановича, зрозумів його душу. Пам`ятаю, я зайшов до нього в хату. Він стрічає мене й каже: «Ти чого, хлопче, прийшов, я непотрібний Україні, – так, розумієте, відверто це говорить, – я непотрібний нікому, іди собі, моє вже одспіване, мого вже нічого немає». І от в мені жила, ридала пісня Михайла Степановича з «Наталки Полтавки», саме чомусь ця пісня «Та нема гірш нікому, як тій сиротині». І я, стоячи на порозі, опершись об оддвірок, весь тремчу, хвилююся і наважуюсь заспівати перед ним, щоб довести йому, що, справді, він потрібний мені, країні, що пісня його звучить. І коли він почув цю пісню, він раптом піднявся і гукнув своїй дружині: «Сусанно Вікторівно, хлопець з України прийшов». Я не знаю, можливо, я прийшов не з України, але я прийшов до Михайла Степановича Гришка і щасливий тим, що мені вдалося з ним бути, не так довго, не буду про це говорити, але він мені так багато дав як співак і людина, він так мене прилюбив до вокального мистецтва, що ніхто так не прилюбив».
https://www.youtube.com/watch?v=NdsIJx9flRQ
https://www.youtube.com/watch?v=mSkm_Iq6KkU
https://www.youtube.com/watch?v=O5aDRZFJdEs
