Михайло Гаврилко – художник, скульптор, поет, учасник визвольної боротьби початку ХХ ст. (140 років тому)

140 років тому:

5.09.1882 (в літературі також 5.10.1882) – на хуторі біля с. Рунівщина, нині с. Гаврилки на Полтавщині народився Михайло Гаврилко, художник, скульптор, поет, учасник визвольної боротьби початку ХХ століття. Походив з давнього козацького роду. Навчався у Миргородській художньо-промисловій школі в Опанаса Сластіона (1899-1904), в Училищі технічного малювання у Петербурзі (1904-1905). За участь в організації студентського страйку (1905) звільнений з училища та півроку утримуваний у слідчій в’язниці. Вступив до Революційної української партії, згодом Української соціал-демократичної робітничої партії. За дорученням партії переїхав до Львова, звідки робив виїзди на Східну Україну. При перетині кордону в Україну заарештований і ув’язнений на півроку. 1906 на мітингу на Миргородщині закликав до відокремлення України від Московії, за що знову заарештований на місяць. Перебував під наглядом поліції, також для нього накладено заборону на вступ до художніх закладів. 1907 емігрував до Львова. За кошти НТШ, родини доктора Личаківського та стипендію письменниці Наталії Кобринської продовжив навчання у Краківській академії мистецтв (1907-1910). Вдосконалював майстерність в Парижі в скульптора Антуана Бурделя (1911). Від 1914 член Союзу визволення України. З початком Першої світової війни провадив національно-просвітницьку працю серед українців в таборах військовополонених (Фрайштадт та ін.). Один з організаторів Українських січових стрільців – член стрілецької мобілізаційної комісії у Львові (1914). На фронті у складі 1-ї сотні УСС з травня 1915, учасник боїв під Болеховом, Вікторовом, Галичем, Настасовом, над Золотою Липою та Стрипою, член Пресової квартири УСС, четар УСС. Командант Ковельського і Луцького комісаріатів УСС та організатор українського шкільництва на Волині (1916-1917). Від 1918 у складі 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії Армії УНР, начальник команди зв’язку 3-го полку, начальник штабу (кінець 1918), хорунжий Армії УНР. 1919 потрапив в полон до більшовиків, дивом звільнився. У 1919-1920 працював скульптором в Чернігові та Полтаві. У 1920 командував повстанським загоном проти більшовицьких окупантів. Заарештований чекістами і страчений у Полтаві.

Є декілька версій смерти – помер від тифу, розстріляний, після катувань живцем спалений у топці паровоза. Також в літературі наводиться, що страчений у Конотопі. Майже вся мистецька спадщина знищена більшовиками. Провідною темою творчости стала Шевченкіана. Учасник чотирьох міжнародних конкурсів на проєкт пам’ятника Т. Шевченку в Києві (1910-1914) – доля виготовлених проектних фігур невідома. Автор пам’ятників Тарасу Шевченкові в Кіцмані (встановлений 1914 і невдовзі знищений московитським окупаційними вояками) і Косові, погруддя Т. Шевченка для музею Тарновського в Чернігові та Полтавського театру (1920). Творець образів І. Франка, о. М. Шашкевича, Ю. Федьковича та інших видатних українців. У Львові виконав відомий барельєф-медальйон Шевченка, який тиражувався майстернею І. Левинського. У Кракові видав збірку поезій «На румовищах» (1909). З дружиною Оленою Гордієвською (померла у Львові 1967) познайомився у Кракові. Походила з козацького роду полковника Гордієнка, який після поразки під Полтавою переселився в Галичину. В шлюбі народилася донька Надія-Оксана.