Мухи та котлети, або Народ і хунта єдині!

“Братья и сестры, я призываю всех, у кого бьется небезразличное к человеческому страданию сердце, осудить войну Украины против своего народа! Потребовать немедленного прекращения карательной операции против мирных жителей! Передать на рассмотрение международного военного суда действия Украинской хунты”.

Це написала 7 травня 2014 року російська сенаторка Ковітіді, у політичному дівоцтві депутатка Верховної Ради АРК та помічниця міністра юстиції України.

Вісім років теза про українську хунту (київський режим) і об”єднаних у батальйони націоналістів, з одного боку, та український народ, котрого перші піддають нечуваним знущанням та самому смертовбивству, була провідною в політиці РФ. Режим окремо, народ окремо. Перший ми ненавидимо, другий любимо, цінуємо, поважаємо.

І от тепер визнано на самому вищому рівні, що українській народ і українська хунта єдині. Визнано самим фактом бомбардуванням української цивільної інфраструктури.

Під час Другої світової війни обидві сторони – Гітлер та Черчилль з Рузвельтом – також пройшли цю еволюцію.

Гітлер суворо забороняв бомбардувати цивільні об”єкти на території Британії і навіть покарав льотчиків люфтваффе, котрі одного разу помилково скинули бомби на цивільних.

“На початку війни командуванню Королівських ВПС оголосили, що “навмисні бомбардування мирного населення як такі є незаконними”. Це було зроблено у відповідь на заклик президента Рузвельта до воюючих країн уникати бомбардування міст” (Е.Бівор).

Після того, як обидві сторони переконались, що народи підтримують свої уряди (режими), сталися Ковентрі та Дрезден.

У нас стався Харків. Як наслідок путінського прозріння: українці підтримують своє військо і свій уряд.

До речі, досвід WWII свідчить, що бомбардування не зламали бойовий дух німців та британців.