Мораль, етика, відповідальність, довіра

Йосиф Сірка

Це категорії, завдяки яким розвиваються й стабідізуються родини, людські взаємини і суспільтво взагалі. Перші три є запорукою довіри, а коли їх нема, то й довіри нема між людьми, а зокрема до політиків, посадовців.
Саме завдяки оцим властивостям характеру Нельсона Мандели, навіть у своїх 95 років, він став символом морального політика, якого поважав увесь світ. Цей велетень Південно-Африканської республіки, після 20-річного ув’язнення, став на чолі руху, який довів світові, що расизм і терор можна побороти любов’ю до ближнього, чистотою моралі й етики, відповідальністю за свої вчинки. Мандела здобув довіру темношкірих і білих у своїй країні, а поза нею – здобув визнання, якого не мав жоден політик кінця ХХ та початку ХХІ століть.
Світлий образ улюбленого світом політика буде довгі роки прикладом для прийдешніх поколінь, а може й для політиків, які ставитимуть на перше місце службу людям, а не самозбагачення. Саме образ політика і гуманної людини бракує зараз в Україні, де при владі також президент, який сидів, але відсидів він за інші ідеали, аніж Нельсон Мандела.
Злочинні банди людиноподібних створінь (їх важко назвати людьми), які ґумовими паличками до крові б’ють мирних дітей; які на дорогому авто наганяють журналістку на дорозі і по-звірячому калічать молоду жінку; які спалюють авта майданника та ножем наносять йому небезпечні рани – це свідчення, що влада та владна партія не знає, що таке мораль, що таке етика, що таке відповідальність!
Найбільшим нещастям отих людиноподібних істот є те, що вони за гроші готові на будь-який злочин. Саме тут бачимо аморальний вплив совєтської системи на формування деяких типів, які сьогодні при владі, які все покликаються на „спільну історію”, на „спільні перемоги”, на „спільні досягнення”.
Звідки ж взялися оті нелюди, які за певну суму грошей готові не тільки покалічити, але й вбити невинну людину? Чи це є найбільшим досягненням комуністичного режиму, який ніколи не зважав на людські втрати аби тільки втриматися при владі? Саме сьогоднішня аморальна влада в Україні, яка тримається на підкупах депутатів, на фальсифікації виборів, на нищені політичних противників, на корупції, на кишенькових суддях, які готові виправдати вбивцю-родича посадовця, чи депутата та засудити невинного.
Хіба це не злочин проти власного народу, який скористався мирним протестом проти сваволі голови уряду, який перевершив свої уповноваження і брехнею відмовив країні цивілізаційний розвиток? Хіба це не злочин, коли десятки тисяч,а часом і сотки тисяч людей мирно протестують проти політики уряду і мерзнуть на морозі, а уряд, на чолі з президентом, навіть не реаґує на протести?
Хто дав право Азарову розпоряджатися майбутнім українського народу? Янукович міг його призначити головою уряду, але ж і він не має права відмоляти народові у його меті жити у цивілізованій Європі, а не у колоніяльній Азії. Президент, який набрав ледве 49% виборців, не має права заганяти країну в імперську пастку, яку так старанно підготував для України кремлівський „собіратель” утрачених колоній.
Якщо влада починає святкувати Новий рік та Різдвяні свята і не звертає увагу на десятки тисяч протестуючих, які готові на жертви у морозі задля майбутнього країни, то це не те, що неморальна влада – вона не леґітимна. Якщо влада неморальна, і не здатна нести відповідальність за злочини в країні, то автоматично сама доводить свою нездатність і її слід усунути.
Якщо можновладці протягом місяця не зуміли навіть вказати пальцем на винуватця антилюдського злочину проти дітей, то вони не здатні керувати країною, бо вона не знає, що у країні робиться. Тобто, голова уряду, який протягом місяця не зумів не те що покарати, а навіть знайти винуватців злочину, сам повинен би проявити характер і людську гідність і сказати, що він добровільно відступає з посади.
Але ж ми знаємо, що для такого вчинку потрібно мати мораль, потрібно мати характер, потрібно мати культуру поведінки, навіть якщо ти у пенсійному віці! Поведінка голови уряду в Україні свідчить про те, що для нього краще неморальна поведінка, аніж моральний вихід на пенсію.
На жаль такої поведінки і президент, який на словах згадує навіть Господа, а таємно служить сатані. Яка ж то „любов до ближнього”, коли ти йдеш їсти кутю до теплих хоромів, а десятки тисяч мерзнуть і все ще надіються, що ти виконаєш обіцянку і поведеш народ до цивілізації, до добробуту і демократії!?
Передвиборча обіцянка: Почую кожного! нагадує скоріш глухо-німого! Якщо ж „слон на вухо наступив” то ще є очі – подивись на ті сотки тисяч невдоволених і запитай: Чим можу допомогти? Бо саме таке питання напрошується у святкові дні, коли люди справлятимуть найгуманнішого Спасителя, який закликав: Люби ближнього, як сам себе!

28.12.13 р.