Люстрація на замовлення (недорого)
Однією з головних вимог Майдану було проведення люстрації, тобто очищення державних структур від злочинного, корумпованого елементу, реформування цих структур та наповнення їх новими людьми, які не заплямували себе ані в часи «совєтщини», ані в пізніші, перш за все – в епоху Януковича. Найпростіше це зробити з чиновниками, хоч, показує досвід, навіть ця справа переважно виявляється занадто складною для вищого керівництва держави. Чоловіка або переводять з однієї посади на іншу, або ж на місце звільненого приходить наступник з «правильною» на даний момент партійністю і швидко опановує всі тонкощі «кому – скільки».
Все значно складніше в силових структурах. Дивлячись на кам’яне обличчя генерального прокурора Яреми, який місяцями «обіцяв», а останнім часом розповідає про «об’єктивні труднощі», стає зрозуміло, що в сфері прокуратури люстрація можлива хіба «смітникова», при чому на місце в контейнері №1 все більше претендує персонально генпрокурор. Про суддів взагалі не йдеться, ті всією зграєю будуть зубами триматися за власні мантії згідно з принципом «один за всіх і всі за одного». Ефективність МВС та ЗСУ, особливо під час початку анексії Криму та захоплення влади на Донбасі, взагалі заслуговує стати об’єктом народного епосу. Єдині, хто почав чинити справжній опір бойовикам, стали не вгодовані «професіонали», а звичайні добровольці. А вже з часом поволі заворушилися і офіційні силовики. Так що змін у цих відомствах ще чекати і чекати.
Однак певні спроби реформування силових відомств все ж таки відбувалися. Одним із перших став експеримент у СБУ, запроваджений його новим очільником Валентином Наливайченком. Тоді він призначив одним зі своїх заступників керівника чи не найбільш активних та, можна так сказати, боєздатних підрозділів «Самооборони Майдану», представника Львівщини Андрія Левуса. Нещодавно він залишив цю посаду у зв’язку з обранням народним депутатом України. За цей час чоловік встиг попрацювати над припиненням розгортання кампанії «Руская вєсна» в Херсоні, Миколаєві, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську та Одесі, створив мережу антидиверсійних партизанських загонів на території Донбасу, займався визволенням українських заручників із полону терористів тощо.
Хочеться звернути увагу – стосовно призначення Андрія Левуса заступником голови СБУ застережень із Львівщини, з лав прискіпливих «громадських люстраторів» не лунало. Хоч, при великому бажанні, в біографії кожного можна знайти якісь грішки. Але чи то забули, звідки цей чоловік родом, чи то рівень вважали занадто високим. Менш пощастило іншому львів’янину.
Валентин Наливайченко у листопаді оголосив про продовження експерименту, який мав би допомогти боротися з корупцією. Зокрема, йдеться про те, що СБУ почала запрошувати в свої ряди громадських активістів і майданівців та пропонувати їм керівні посади у своїй структурі. Запрошувати повинні тих громадських активістів, що мають відношення до громадської ради при СБУ. Поміж іншим, він заявив, що хотів би бачити в своїй структурі кількох відомих блогерів, серед них і львів’янина, Ярослава Антоняка. І аргументував: «Люди ці проявилися, вони мають свої організації, вони зробили більше, ніж інші на цих постах. Нічого не заважало і не заважає нам відкривати кримінальні справи за наводкою цих активістів. Відкрито справу проти Єфремова, проти Левченко, Колесніченко та інших. Всі ці справи відкриті і розслідуються».
Ярослав Антоняк був активним учасником Революції гідності з перших днів Євромайдану, виконував обов’язки десятника, а також був одним з тих, на кому трималася життєдіяльність намету Львівської сотні УДАРу, стояв пліч-о-пліч з нами на барикадах у найтяжчі дні Революції. Рішенням правління ВГО «Всеукраїнська гвардія революції» він відзначений нагрудним знаком. З початком московської агресії проти України одним із перших включився у волонтерський рух на допомогу фронту, здійснював неодноразові поїздки власними транспортними засобами у зону АТО із вантажами, необхідними бійцям на передовій. Його волонтерська діяльність відзначена грамотами та листами подяки від Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України, добровольчих батальйонів.
Першими зреагували, звісно, промосковські інформаційні ресурси Криму та «Новоросії»: «українська охранка наймає стукачів серед блогерів», «будуть продовжувати свою діяльність у блогосфері і вкидати туди потрібну СБУ інформацію», «блогери на зарплаті СБУ будуть повідомляти своєму начальству про сайти, які слід закрити», «власникам таких сайтів будуть загрожувати репресії». Нічого особливого, добре, якщо страх кремлівського шумовиння виявиться із часом небезпідставним.
Однак несподіваною виявилася реакція окремих «громадських люстраторів» зі Львівщини, які, фактично, підхопили цю тему. Громадські організації, які важко звинуватити в тому, що вони – суб’єкти пропагандистської війни Кремля: «Афганська сотня», «Розвиток громади», «Спілка учасників АТО» (щоправда, тут варто зауважити, що жоден з учасників АТО, з якими вдалося поспілкуватися, навіть не знав, що їх вже об’єднала якась невідома «професійна» спілка). Але це дрібниці. Поважності борцям за справедливість додало залучення ще однієї структури, а саме організації «Я – львів’янин», лідер якої, Андрій Антонищак, щойно став народний депутатом за списком блоку Петра Порошенка. Звісно, в кадрових питаннях СБУ він навряд чи розбирався, мабуть, просто підписав підсунутий кимось вчасно папірець, зате в «люстраторів» з’явилася формальна підтримка самого народного депутат від партії самого Президента України! Чого ж ще треба!
Тепер стосовно деталей. «Люстратори» галасливо заперечують стосовно приходу Ярослава Антоняка до СБУ Львівщини, мотивуючи це тим, що він, працюючи свого часу на митниці, звільнився за власним бажанням, щоб уникнути скандалу навколо вимагання хабаря у підприємців (блискучий взірець маніпуляції, коли на правду стосовно того, що звільнився за власним бажанням, «довішується» брехня про начебто вимагання хабаря). Наступною йде «страшна» інформація стосовно того, що Ярослав Антоняк в 2010-у році разом з рідним братом балотувався у Львівську міську раду від партії «Єдиний центр» Віктора Балоги. Що ж, мабуть, Балогу святим важко назвати, але те, що це чоловік здібний, і блискуче виявив себе на посаді керівника Секретаріату Президента Ющенка, захищаючи його від скоординованих атак зі сторони ситуативних союзників Тимошенко та Януковича – факт. Наступна «жахлива» таємниця – в 2012 році він балотувався у народні депутати від партії «Україна вперед». Справді, компанія Королевської – не найкраща. Та, можливо, якби із «регіоналівського» табору єдиний з народних обранців несподівано принципово перейшов до опозиції, це б контрастувало з десятками «фронтовиків» Яценюка, яких він привів до парламенту через «Батьківщину», і які спокійнесенько дезертирували до окопів ПР. Втім, про це вже не дізнаємося, оскільки Королевська вибори провалила.
Цікаво, що коли Антоняка запросили до громадської ради при СБУ Львівщини, місцеві «люстратори» про жодні його «плями» в біографії навіть не згадували – посада ж бо громадська, без повноважень. Аж тут заява Наливайченка, чутки про те, що прийде Ярослав не простим працівником, а трішки на вищу посаду. Ось тут і почалося…
Ймовірно, події розгорталися наступним чином. Дізнавшись, що Антоняк повинен посісти одну з керівних посад в обласному управлінні, діючі працівники, передчуваючи перевірки та чистки, заметушилися, як би то уникнути появи нового чоловіка, не пов’язаного з їхнім існуючим місцевим болотом. Задля цього активували певну персону, такого собі пана І., який закрутив всю цю катавасію на місцевому інформаційному полі (знаючи його патологічне прагнення посісти якусь посаду в правоохоронних структурах, не виключено, що йому пообіцяли: допоможеш позбутися Антоняка, посядеш сам цю посаду, а пан І. взяв та й повірив, бідолаха). Ось такий собі клубок із корупційних інтересів та банальної заздрості. Який не додає честі авторам цих інформаційних помиїв.
Натомість представники громадських об’єднань Львівщини, учасники Революції гідності на Майдані у Києві, волонтерського руху на допомогу фронту вже розпочали збір підписів на захист честі та гідності свого побратима. Та й, зрештою, голова СБУ Валентин Наливайченко, публічно оголошуючи, кого хотів би бачити в своїй команді, мабуть, ретельно ознайомився з біографіями кандидатів, їхнім світоглядом, мотиваціями. Чи, можливо, львівські «люстратори» і до нього мають свої підозри? Чому б ні! Було би замовлення…
Юлій Хвещук
