Леся Оробець: «Задача Табачника – контролювати ректорів»
Леся Оробець про те, чому Табачник досі залишається на посту Міністра освіти і як за опозиційними діячами в Україні почалися стеження, як в часи СРСР.
– Пані Леся, Ви є політиком, який не так довго є депутатом. Коли Ви вперше прийшли в парламент, хто чи що Вас найбільше шокувало?
– Політики з екранів здаються зовсім іншими, ніж у житті. Поза камерами це все значно менш пафосно та показово. Тому дуже мало людей, які і в житті, і у ВРУ виглядають однаково – це справжній талант залишатися самим собою.
– Чому зараз так мало молоді у владі?
– Мало – для чого? Молоді – якої? Як би це не крамольно звучало у молодому товаристві, але у владу мають потрапляти не за віковим цензом, а за професійними та особистими якостями. Молодий корупціонер нічим не краще старого, жінка – чоловіка, тощо. Щоб більше було представників молоді, вони мають довести свою конкурентність. Як і у будь-якій професії можуть допомогти обставини та везіння, але якщо запрукою успішного чоботаря є уміння якісно шити чоботи, то для представника влади має бути такий самий критерій – якісно виконувати свої функції. Вік – додаткова перевага, молодший чиновник зможе довше працювати і втілювати заплановане, плюс краще вчитися у процесі
– Ви є активним опонентом Табачника та його освітніх реформ. Як гадаєте, чому він досі міністр, чому не зняли його?
– Він чітко виконує функцію, яку на нього поклала влада – контрольованість сфери освіти. Контрольованість ректорів (тут фактично повна перемога, за вийнятком Могилянки чи УКУ), контрольованість вчителів, контрольованість студентів. Справляється на «3», але кращих у влади немає. Тобто жорсткіших. Він буде як мінімум до виборів, і тому не варто до цього часу чекати позитивних змін у сфері освіти.
– Студентам важко самим впоратися з Табачником, щоб організувати суттєву акцію, треба гроші. Чому деякі політики, які на словах так критикують міністра, не можуть на ділі профінансувати витрати хоча б на теж наметове містечко? Чому вони разом тільки на словах, а на справі осторонь?
– Опозицію, яку я представляю, постійно критикують за те, що ми проплачуємо потестні акції. Ваше питання чітко показує – акції протистояння з Табачником не проплачували. І Слава Богу! Бо інакше – студентів там би не було. Люди не йдуть на проплачені акції. Йдуть тільки заробітчани.
А щодо того, що я осторонь боротьби студентів з Табачником . Я думаю – це мрія міністра освіти, щоб у цій боротьбі я нічого не робила. Не діждеться .
– Кому з політиків Ви ніколи б не подали руки?
– Це не має значення. Питання до суспільства – кого з політиків вони не будуть обирати.
– Чи під час Вашої громадсько-політичної діяльності були з боку «власть імущіх» погрози Вам та Вашим рідним? Якщо були, то з чим це було пов’язано?
– Не хочу піаритися на тому, від чого страждають всі опозиційні політики. Пригадую лише окремий випадок – кілька тижнів тому, під час мого візиту на Волинь за мною та колегою з Фронту змін Ігорем Гузем їздили невідомі і все знімали на камеру – виступи, переміщення, людей, які прийшли на зустрічі. На прохання представитися – відмовчувалися. Було враження, що я повернулася у часи, про які розповідав дідусь – тотального стеження за ненадійними, тими хто не хотів миритися з несправедливістю у тоталітарному суспільстві. При нагоді – ГПУ та МВС на даний момент відбулися лише відписками.
– Ви є членом «Фронту змін», партії, яка сповідує ліберальну ідеологію. Але чи всі ліберальні норми прийнятні для українського суспільства? Адже окрім економічної складової є гуманітарна, визнання, наприклад, одностатевих шлюбів. Українське суспільство це не прийме. Чи варто ці “західні запозичення” прищепляти на український грунт?
– Одне з головних завдань політика – вміння чітко розставити пріоритети. На даний момент серед пріоритетних цінностей західного суспільства, які треба втілювати – захист базових прав громадян, права на життя, на мирний протест, на приватну власність. За це наразі і боротимемось!
Спілкувався Сергій Пархоменко
