Криворізьке повстання (60 років тому)
60 років тому:
16-18.06.1963 – у м. Кривий Ріг Дніпропетровської (чекаємо, що невдовзі Січеславської) области в мікрорайоні Соцмісто відбулися масові заворушення спровоковані свавіллям радянських правоохоронних органів. Приводом до бунту стали звичайна хуліганська поведінка солдата Тараненка, який будучи напідпитку в трамваї курив цигарку та демонстративно пускав дим в обличчя дівчини. Це викликало обурення пасажирів, а міліціонер Панченко зробив зауваження дебоширу, після чого той погасив цигарку. Однак міліціонер сам виявився також напідпитку і на зупинці «Маяк» спробував затримати солдата. Особливість ситуації полягала в тому, що міліціонер не мав права затримувати військового – для цього необхідно було викликати військовий патруль. На допомогу Панченку прийшов міліцейський патруль, який знайшовся поруч (патрульні виявилися теж не надто тверезими) тож солдат почав утікати. Правоохоронці використали зброю і неприцільною стріляниною поранили випадкових юнака та дівчину. За іншими свідченнями міліціонери почали стріляти, щоби не віддати затриманого натовпу. Солдата доставили до Дзержинського районного відділку міліції і там брутально побили. Тепер гнів народу обернувся проти правоохоронців – район вмить облетіла вістка, що п’яні менти б’ють солдата та стріляють в мирних людей і в скорому часі біля відділку міліції зібрався поважний натовп людей (орієнтовно 600 осіб), який вимагав відпустити солдата і покарати винуватців стрілянини. Вибух гніву присутніх викликала інформація, що міліціонери Сташкевич і Хандос зі своїм командиром Майстриком спершу не дозволяли лікарю швидкої допомоги перев’язати рану потерпілому. Декілька осіб намагались вислати телеграму Микиті Хрущову, проте виконувач обов’язків прокурора міста Закоморний заборонив це робити (правда начальник КДБ Н. Кучма не підтримав його). Проте все ж інформація про події через одного з керівників правоохоронних структур потрапила в Москву.
Як тільки в центральних органах дізнались про події в Кривому Розі секретар Дніпропетровського обкому КПУ Микита Толубеєв відправив до бунтівного міста групу високих партійних функціонерів, з Києва терміново вилетіли представники ЦК компартії. В переговорах з владою громада вимагала не кваліфікувати їхні дії як хуліганство та покарати справжніх злочинців. Згодом в офіційних документах про ці вимоги не згадуватимуть, а фігуруватиме твердження, що натовп вимагав видати оскаржених ним для самосуду. Прибулі представники влади обіцяли розібратися, запевняли, що буде проведено слідство та просили протестувальників розійтись і не підтримувати хуліганів. Проте ці запевнення не вселяли довіри і мітингарі не розходилися, а їх число постійно зростало навіть попри те, що надійшла чутка ніби влада готує розправу. До кінця дня 16 червня та половину наступного дня люди поводилися мирно. Перше застосування сили сталось під час зустрічі натовпу із заступником прокурора УРСР. Більш розумні функціонери йому радили не йти в народ. Проте зарозумілий можновладець, переконаний у паралізуючому страху на маси його посади (як це було у не так далекі сталінські часи), все ж вийшов на балкон (за більш правдоподібною версією виліз на бульдозер перед будинком міліції), назвав присутніх хуліганами та пригрозив жорстоким покаранням для «злочинців». З натовпу полетів перший камінь, який розбив окуляри та поранив голову (чиновника терміново відправили літаком до Києва).
До епіцентру протестів влада почала перекидати міліцейські наряди з усього міста, зібравши близько 500 чоловік особового складу. Коли міліція почала застосовувати ґумові палиці у відповідь з народу полетіло каміння та бита цегла, розпочалася стрілянина і з’явились поранені. Офіційні документи оминають питання хто дав наказ стріляти, згідно спогадів учасників подій це був підполковник В. Огурцов, офіцер гарнізону. Конфлікт ще можна було залагодити шляхом перемовин і обіцянок, проте влада, яка ніколи не йшла на жодні поступки та компроміси з власним народом, прийняла рішення силового розгону протестувальників. Із резерву сформовано дві колони міліціонерів, якими правоохоронці сподівалися настрашити повсталий натовп, проте їх закидали камінням. Людська маса прорвала міліцейські кордони, близько сотні міліціонерів забарикадувалися в будівлі міліцейського відділку, інші повтікали, частина була поранена. Повсталі зайняли перший поверх відділку, палили документи, перевертали меблі, однак другого поверху, де знаходилися кімнати зі зброєю, не намагались штурмувати, що зберегло велику кількість життів. Деяким чиновникам, що переодяглися в жіноче вбрання, вдалося вибратися з оточення. Зручною ситуацією тотального безладу скористалися кримінальні елементи, які в інших районах міста кинулись грабувати магазини та поодиноких перехожих.
Ще до вибуху силового протистояння керівники міста та области звертались до Хрущова про дозвіл на використання війська і вище партійне керівництво довго не вагалось. Саме в ці дні в Москві відбувався Червневий пленум ЦК КПРС, який обговорював питання ідеологічної роботи і криворізькі події стали принизливим ляпасом для усієї радянської системи. До Соцміста вирушила місцева танкова частина, а з Дніпропетровська частини внутрішніх військ. Придушенням виступів керували другий секретар обкому КПУ Чебриков і перший секретар міськкому Олейников, який терміново покинув Московський пленум. На розгін повсталих вислали військо, понад тисячу дружинників, комсомольських і партійних активістів, а з відділку кинулись раніше заблоковані міліціонери. Силовики хапали усіх підряд, солдати били куди попало металевими бляхами армійських поясів, дружинники обрізками труб чи арматури загорненими в ганчір’я. Стрілянина та міліцейська сваволя тривали цілу ніч з 17 на 18 червня; було заарештовано 86 осіб. В часі цих подій працівники органів усе детально фотографували, а вже наступного дня після придушення виступу на підприємствах збирали робітників для опізнання учасників заворушень. Згідно офіційних даних загинуло 4 і поранено 15 (двоє важких) цивільних осіб, за неофіційними – 7 загиблих і близько 200 поранених. Слухи кількість загиблих підносили до декількох десятків. На показовому суді у Будинку культури «Комуніст» за «злісне хуліганство» на ґрунті пияцтва (яка іронія, саме п’яні міліціонери спровокували вибух народного гніву) винесено вирок 41 особі, з яких декого розстріляли, а окремі отримали по 10 років ув’язнення.
Криворізькі події були стихійним неорганізованим зривом доведених до відчаю людей, які глибоко в душі ненавиділи радянську владу, проте після довгих десятиліть панування кривавого комуністичного режиму не мали відваги ставати до відкритого протистояння з ним. Але достатньо було випадкової побутової події, щоби ця ненависть вийшла назовні у вигляді масового заворушення. Подібні народні зриви хоча й не часто, але таки траплялись на широких просторах радянської імперії і допоки влада була спроможною їх жорстоко придушувати імперія зовні виглядала непохитною, але тільки внутрішнє ослаблення сягнуло критичної межі як грізний на весь світ СРСР посипався мов колос на глиняних ногах. І ще, ці події вкотре наочно засвідчили неспроможність комуністичних владоможців адекватно оцінювати ситуацію, тверезо мислити, приймати правильні рішення, а до того ж їх інстинктивний тваринний страх перед власним народом. Але найбільш прикрим є факт, що до нині ці події надалі залишаються малодослідженими та маловідомими для суспільства, не названі імена учасників народних протестів, не пошановані вони на національному рівні.
(Головна світлина ілюстративна)
