Кожному своє
Коли в листопаді в Австралії відбувався саміт «великої двадцятки», Володимир Путін зазнав там такого публічного приниження, якого за інших обставин лідери держав не дозволили б собі навіть стосовно президента останньої «бананової» республіки. Всі намагалися уникати його, а прем’єр-міністр Австралії Тоні Еббот, на правах господаря, спілкувався з ним як директор школи з головним хуліганом. Не витримавши такого приниження, вождь Росії передчасно дременув зі саміту. На цьому тлі особливо приємно було спостерігати за офіційним візитом до Австралії президента України Петра Порошенка: дотримання всіх протокольних правил, всі можливі зустрічі на найвищому рівні, взаємоповага та взаєморозуміння. Очевидно, в цьому велика роль української діаспори в Австралії, яка користується повагою суспільства та державної влади за свій внесок у розвиток країни, точніше, цілого континенту. Мабуть, причина також і в тому, що сьогодні наші народи єднає спільна трагедія – на українській землі цього року знайшли свою смерть тисячі українців, а також двадцять сім австралійців (пасажирів малайзійського авіалайнера рейсу MH17) від рук бойовиків, озброєних Кремлем.
Днями Володимир Путін подався до Індії, розвиваючи свою стратегію «повороту на Схід», як противагу тиску зі Заходу. Прихопивши зі собою для певної міжнародної «легітимізації» так званого «прем’єр-міністра Криму» Аксьонова. Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, названий людиною 2014 року виданням «Time», звичайно, переговори з господарем Росії провів (Індії не завадять дешеві енергоресурси, які Кремль готовий зараз продавати за будь-якими цінами, щоб тільки врятуватися від бюджетної катастрофи, а, отже, соціального бунту). Проте, якщо президента Китаю Сі Цзіньпіна і президента США Барака Обаму він зустрічав особисто, то за Путіним в аеропорт прибув всього лиш його заступник. Кожному своє…
Минулої неділі, в рамках третього петербурзького Міжнародного культурного форуму російська оперна співачка Анна Нетребко (яка має ще й друге, австрійське громадянство) передала пожертву у розмірі одного мільйона російських рублів для Донецького театру опери і балету імені Солов’яненка, мовляв, її колеги змушені працювати під «масованими бомбардуваннями». Щоправда, замість того, щоб вручити чек приміром, одному з друзів-артистів театру або дирекції театру, Нетребко передала його «спікеру парламенту Новоросії» Олегу Царьову. На закінчення «акту благодійництва» Нетребко сфотографувалася разом з Царьовим, тримаючи в руках прапор так званої «Новоросії». Цей знімок лідер бойовиків опублікував у своєму Twitter, додавши до фотографії підпис «Анна Нетребко прийняла прапор Новоросії». Все це викликало чималий скандал, через що оперна співачка поспішила пробелькотати на офіційній сторінці Нетребко у Facebook, що Царьов був представлений «як єдина людина, яка могла би забезпечити безпечну доставку коштів театру в Донецьку», а прапор «Новоросії» їй підсунули. Аж вірити хочеться як у простодушність людини від мистецтва, так і в те, що мільйон Царьов повезе до Донецька. Найбільші оперні театри Європи, в яких «сяє» Нетребко, в тому числі Баварська державна опера і Віденська опера, ухиляються від коментарів з цього приводу. Натомість «Австрійські авіалінії», офіційним обличчям рекламної кампанії яких була Нетребко, відмовилися від продовження з нею контракту. Вистачило здорового глузду розважним австрійцям спекатися з реклами авіаперевезень персони, котра ручкається з представником бойовиків, які збили пасажирський авіалайнер, на території країни, яка забезпечила цих бойовиків зенітно-ракетним комплексом.
Натомість лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв гідно відповів Путіну на його заяву 4 грудня у посланні Федеральним зборам стосовно того, що Крим для Росії має «величезне цивілізаційне і сакральне значення». Висловився щиро в інтерв’ю естонському «Радіо 4»: «Те, що там хрестився князь Володимир, так він же був Князем Володимиром Київським. Якщо колись хтось на нашій території хрестився або ще щось робив і на цій підставі … Тоді Москва теж для кримських татар дуже сакральне місце − Девлет Герай, після того, як він захопив Москву (мається на увазі 1571 році − ред.), вивішував там свою нагайку для науки іншим. Але ми ж не претендуємо на Москву, як на наше сакральне місце». І додав: «Одним словом, в політиці Росії спостерігається сильний примітивізм. Але це для внутрішнього споживання, за кордоном над ним сміються».
Кожному своє – різноманітному «непотребу» − зневага, гідним людям – повага.
Юлій Хвещук
