Конотопські статті (350 років тому), або жодних переговорів з москвою, хіба окрім її капітуляції та репарацій
350 років тому:
17.06.1672 – у Козачій Діброві поблизу м. Конотоп (нині Сумська область) на генеральній козацькій раді підписано договір між Військом Запорозьким і Московським царством, який отримав назву Конотопські статті. Підписанню договору передувало обрання гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича. На раді були присутні московське посольство на чолі з Григорієм Ромодановським, Чернігівський і Новгород-Сіверський архиєпископ Лазар Баранович, генеральна і полкова старшина Війська Запорозького, 4 тисячі козацького війська і делегація ніжинських міщан. Новий договір в основному потверджував Глухівські статі (1699), правда з додатком нових 10 пунктів, що суттєво обмежували автономію гетьманського уряду й в цілому української сторони. Зокрема гетьману прямо заборонялось без відома московського царя висилати посольства до іноземних держав, мати будь-які стосунки з правобережним гетьманом Петром Дорошенком і надавати йому військову допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої. Українські посли усувались від участи в переговорах між Польщею і Москвою, що стосувалися українських справ (тобто про Україну тепер вирішувалось без України). Гетьман не мав права позбавляти старшину посад чи карати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду. Скасовувались компанійські полки, які були опорою гетьманської влади.
Найтрагічніше, що ініціатором усіх цих обмежень була українська сторона, а Москва лише радо їх підтримала. Саме козацька старшина, задля посилення своїх кланових (олігархічних) позицій, після арешту гетьмана Многогрішного 13.03.1672 повезла в Москву проєкт нових статей. Дивно, але й сам Самойлович не противився цим змінам, бо на той час вважав зближення з Московією позитивним. За його гетьманування Українська Православна Церква з-під Константинопольського була перепідпорядкована Московському патріарху. Так, він намагався об’єднати Лівобережну й Правобережну Україну, створити Руське (Українське) князівство, проте не усвідомлював, що це суперечило планам Москви щодо України й за ці наміри треба буде сплатити найвищу ціну. Врешті 1687 був скинений гетьманства і закінчив дні свої на засланні в Тобольську в Сибіру. Туди ж заслали його синів з родинами, а найменшого сина на засланні Григорія стратили.
Конотопські статті були невеликим але впевненим кроком до подальшого повного поглинання України Москвою. Але найбільш прикрим є те, що українці не хочуть вчитися на своїх історичних посилках – самі ж вкладають голову в пащу московського хижака, а потім нарікають на «несприятливі обставини» та «несправедливу долю».
