Коли „не всі вдома”!
Йосиф Сірка
Лемки, які живуть споконвіку на сьогоднішій території Східої Словаччини, кажуть на людину, яка трохи (або більше) мовить не те: „У нього (у неї) не всі вдома”. Мається на увазі, коли людина висловлюється цілковито „неадекватно”, або, просто кажучи, говорить дурниці. Чехи на таких людей звикли казати: „Він (вона) не має все разом”. (On to nema pohromade.) Тобто людині щось бракує. Певно, кожен народ має щось своє, щоб реаґувати на якийсь дурний вислів, судження. Німці кажуть просто: Ти здурів? (Bist Du verrückt?)
Мені це пригадалось, коли прочитав, що голівудський мультимільйонер -режисер Олівер Стоун (Oliver Stone) дав інтерв’ю про свою зустріч з Януковичем та підготовку фільму-інтерв’ю з колишнім президентом України, який ганебно втік з України. У нормальної людини таке повідомлення зразу викликає безліч запитань. Чому Стоун? Чому Янукович? Чому не терористи, чи тзв. сепаратисти? Чому не з тими, що провели тзв. референдуми в Криму, Луганську, Донецьку? Чому не з Путіним, який з усім цим пов’язаний не тільки щодо плану, але й фінансуванням та постачанням терористів та озброєння?
Чому „вільний” американський режисер звертає увагу на Януковича, хоч вважає, що „він цілком може бути найкорумпованішим президентом України за всю історію”. Яка мета такого інтерв’ю з явним злодієм- втікачем?
Відповідь тут проста – прихильність до російського президента Путіна, зробила з О.Стоуна пропаґандиста, який цілковито вписується до кремлівських ЗМІ! Оцей „вільний американець” прилетів до Москви, щоб звідси заявити про те, що Революцію гідности організували США, що ЦРУ, за допомоги „неонацистів-націоналістів вбивали людей на Майдані” і таким чином „Янукович був змушений тікати”!
Стоун „відкриває” людяч очі, заявою, на своїй сторінці в інтернеті, мовляв, на Януковича „були неодноразові спроби вбивства”! Можливо, режисер мав на увазі двері до ВР України, які майже закрилися перед ним, коли йшов складати присягу президента, а може вінок, який вітер подув на нього? Одним словом, режисерові дозволено фантазувати, зрештою це його професія.
Хто слідкував за розвитком подій на Майдані від мирної демонстрації студентів, через солідарність мільйонів українців у різних містах України, які були до глибини людської гідности віддані ідеї Європи, до якої їхній президент закрив двері, той зрозуміє цілковиту брехню і пропаґанду американця. Стоун ніколи не був на Майдані вільних людей, так само, як і Путін, він вміє людьми маніпулювати, але не розуміти їх, бо такою була й залишається праця режисера Стоуна.
Ще за недавнього тзв. соціалістичного режиму комуністів у тзв. соціалістичному таборі люди таємно слухали вісті „Радіо Свобода”, „Радіо Вільна Європа”, „Голос Америки”, за які можна було поплатись свободою, а то й життям. Саме у ті часи була уява про західні ЗМІ як про такі, що голосять правду, справедливість, свободу. А тут саме із цієї „криниці свободи”, з країни-ідеалу багатьох людей, появляється голівудський режисер і, мов ясновидець, бо ж на Майдані не був, говорить мовою Януковича та Путіна.
Американський режисер не поїхав до Києва, щоб на місці пошукати учасників Майдану, людей, які пережили і перший і другий Майдани. Можна з впевненістю сказати, що тут він був би не знайшов „українських продюсерів”, які зацікавлені у інтерв’ю з Януковичем, бо його чекають у Генеральній прокуратурі на іншу розмову. Якщо приглянутись до творчості Стоуна, то в очі кидається, що його завжди притягали не маси, не справедливість, а ті, які масами розпоряджалися: Кастро, Чавес, Ніксон, Буш та багато інших, які допомогли режисерові стати одним з найбагатших режисерів, продюсерів Голівуду.
Саме про таких людей, які поширюють несінітниці, лемки й кажуть, що „у них не всі вдома”. Дивує, що голівудський режисер не попросив дозволу у свого ідола Путіна відвідати колегу – українського режисера Олега Сенцова, якого російські власті цілковито протиправно, безпідставно й негуманно утримують під арештом. О.Стоун міг світоді задокументовати не тільки солідарність з колеґою-режисером, але й справедливість, коли йдеться про людські права і верховенство права.
Панові Стоуну, як людині близькій до кіно, театру, можна було поцікавитись у Москві Театром DOC, який 31 грудня 2014 р. „люди в цивільному” обшукали та, за словами його директора Олени Грьомінорї, „зробили погром”. Цей московський театр один з небагатьох, який виступив на захист українського режисера Сенцова. Зрештою, незаконно і протиправно сидить за гратами і українська льотчиця Надія Савченко, яка вже три тижні голодує на протест проти свого ув’язнення, тож голівудський режисер міг звернути увагу і на цю мужню дівчину! Хоч вона не з когорти президентів, але режисерське око Стоуна могло зробити з неї не гіршого героя фільму, ніж ним був Кастро, чи якийсь інший „вождь”.
Голівудський режисер О.Стоун, на жаль, обрав собі „вищі постатті”, про які хоче зробити фільми – В.Путіна та В.Януковича. Спільне у них лише те, що один був диктатором і втік від власного народу, від законної дружини, від власної владної партії, а другий ще залишається головним управителем коруптної та забріханої системи.
Не будемо братися за оцінку режисерських здібностей пана Стоуна, їм дав дуже влучну й фахову оцінку Петро Десятерик у статті „Нічого особистого” (День, 3.1.15 р.), а його непрофесійні вислови щодо політики Росії по відношенню до України і цілковите нерозуміння Революції гідности і її носіїв, свідчать про щось інше. Цей американець використовує свободу слова в США для того, щоб оббріхувати власну країну, щоб поширювати брехню, якої наслухався від своїх однодумців у Москві.
Деякі християни вважають, що коли Господь хоче когось покарати, то відбирає йому розум! Пропаґандивні виступи американського режисера в Москві можна спробувати пояснити і цим, бо інакше важко зрозуміти, чому він повівся мов російські брехливі канали!
Коли б голівудський режисер звернув увагу на порушення ҐАРАНТІЇ, яку надала РФ Україні у Будапешті 1994 р., коли б він звернув увагу на нові російські методи окупації сусідніх країн – сепаратизм, тероризм, гібридну війну та ін.., коли був би відвідав Майдан у холодні зимові дні і посидів з ентузіястами, то міг щось корисного зробити не тільки для американців, чи глядачів кіно, але й для самого Путіна, який досі не збагнув, що в українців відродилося почуття гідности. І саме ГІДНІСТЬ українців була тою силою, перед якою тікав Янукович.
Пан Стоун, так само як і Путін, не здатeн зрозуміти, що таке гідність, бо один думає, що він її завоює, якщо випустить який скандальний фільм, а інший вважає, що для нього гідність не годиться, бо він президент, а для респекту має атомну бомбу під рукою.
Мільйони, які О.Стоун заробив на фільмах, могли б послужити йому взятися не тільки за фільми, які приносять прибуток, але й фільми, які захищають людські права, які борються за чистий клімат на планеті Земля та які допомагають знайти шляхи не до багатства й агресії, але до взаємопорозуміння між народами, миру у світі! Пан Стоун на такі фільми нездатний, бо в ньому не промовляє голос мистця, але політика, який вигадує, повторює чуже, але нездатний творити. І тут дуже влучно зазначає П.Десятерик: „Давня закономірність: коли посередність із великими амбіціями не досягає того, чого хотіла би досягти в мистецтві – вона починає займатися політикою. Як правило, з сумними наслідками”.
Газеті „День” слід подякувати за публікацію статті Петра Десятерика, бо він дає професійний і вичерпний образ голівудського режисера та автора деяких фільмів, аналізує його режисерські твори, серед яких і фільм про Кастра: „ все, про що йдеться авторові «Команданте» – це при будь-якій нагоді дати прочухана країні, в якій він живе. Бо, якщо фільми не привертають потрібної уваги, то лишається брати публіку темою. Задум працює. Політичні скандали вистрілюють з незавидною регулярністю. Стоун прокламує ліві погляди, однак його лівизна зводиться до декларування злочинних змов, керованих Вашингтоном, у всіх куточках світу. В будь-якому конфлікті він воліє шукати руку ЦРУ. Йому байдуже, наскільки це відповідає фактам. Звідси – такі анекдотичні заяви, як у «Нерозказаній історії», де Стоун цілком серйозно стверджує, що після Другої світової Сталін хотів підтримувати демократичні уряди у Східній Європі, але просто був, сіромаха, змушений вдатися до репресій у відповідь на імперіалістичну політику США. Тож потік свідомості щодо України геть не дивує.”
Тому й не дивує, що режисер американцям приписав і відомий батальон „Нахтиґаль”, який організували німці з-поміж українців під час Другої світової війни, а розстріли на Майдані дав, зі своєї ласки, організувати ЦРУ.
Російська пропаґанда, невтомною працєю, успішно залучала вже деяких німецьких прихильників, чеського президента Земана, угорського прем’єра Орбана та ін., бо власне „виробництво брехні” вже приїлося. Оскільки на брехню не заведено санкцій, то в Кремлі вдаються до імпорту того, на що санкції Заходу та США не поширюються – брехню. Та все ж всьому настає кінець, настане і брехні – незалежно, чи це з вуст президента, „журналіста”, чи носія голівудського Оскара.
3.1.2015 р.
