Коли дух предків оживає
26 травня 2019 року в місті Городку Львівської області відбулася скромна і разом з тим значима подія. Було освячено меморіальну таблицю на домі, де у минулому столітті в різний час проживали відомі й діяльні священики-патріоти о. Володимир Лиско, о. Ігнатій Цегельський і о. Роман Лиско. У різний час вони там проживали й творили, проте всі вони внесли гідний вклад в українську історію та в історію Української Греко-Католицької Церкви.
Цей будинок по вулиці Підгір’я 22 (тепер № 20) придбав отець Володимир Лиско, котрий у 1913–1921 рр. був завідателем парохії у цьому повітовому місті. У місті було три церкви і одна в долученому селі. Крім отця-пароха, було в місті ще п’ять священиків – сотрудники й катехити.
Отець Лиско не обмежувався лише душпастирською працею, яку добре впорядкував і ревно провадив, а й був активним громадським діячем. А були це нелегкі часи, в місті переважали москвофільські настрої, австро-угорська влада спиралася на поляків, які всіляко пригнічували українців… І на ці невідрадні обставини наклалася Перша Світова війна, яка жорстокою хвилею двічі прокотилася Городком та околицями, місту довелося перебути російську окупацію.
У такі часи отець Володимир Лиско засновував церковні братства, ремонтував, відновлював церкви, які були у його віданні, ініціював відкриття українських шкіл, спричинився до побудови приміщення “Читальні” тощо.
Та найбільш яскравим свідченням громадянської позиції була участь цього священика у проголошенні в Городку Самостійної України в 1918 році. Отець Володимир Лиско увійшов до українського комітету, який швидко й мирно першого листопада перебрав владу в Городку. Отцю доручили очолити господарський відділ при новоствореному українському старостві, яке очолив відомий адвокат др. Лонгин Озаркевич.
Однак незабаром владу з боями захопили поляки, і отець Лиско був запроторений до сумнозвісного концентраційного табору в Домб’є. І хоч після семи місяців вдалося звідти вирватися, однак польська влада не дозволила йому надалі душпастирювати в Городку, а Городок був “державного надання”. Тому Митрополичий Ординаріят був змушений направити о. Володимира Лиска на парохію Сасів біля Золочева, яка була “приватного надання”.
Однак власний будинок отцеві Лиску вдалося залишити собі, і в майбутньому він добре придавався і навіть виручав інших членів роду.
Насамперед цей дім добре придався швагрові отця Володимира, тобто братові дружини Іванни, отцю Ігнатію Цегельському.
У 1920 році о. Ігнатій Цегельський був переведений на катехитуру до міста Городка, де він пробув до 1929 року.
Перед тим о. Цегельський працював катехитом у Стрию, з початком Першої Cвітової війни очолював у Стрию комітет, який займався набором добровольців до легіону Січових Стрільців. Згодом під тиском російських військ виїхав із сім’єю до Угорщини і був військовим капеланом для греко-католиків. Після розвалу Австро-Угорської монархії о. Ігнатій повернувся до Стрия і знову зайняв свою посаду катехита. Він був членом дипломатичної місії, яку уряд ЗУНР посилав до Будапешту.
У Городку о. Ігнатій Цегельський активно відстоював права українців в умовах шовіністичної Польщі. І саме за його активність і тверду українську позицію шкільна влада на просьбу старости, “дисциплінарно” перевела його до Львова катехитом нижчих класів у Академічній українській та четвертій польській гімназіях. Це було зроблено без погодження із Львівською Митрополією, що було порушенням прав Митрополії. Тому о. Цегельський і церковна влада висловили свій протест, внаслідок чого його зовсім усунули з посади катехита.
Тоді митрополит Андрей Шептицький призначив о. Ігнатія адміністратором парохії в с. Мшана недалеко Городка. Так що він і надалі брав участь у суспільно-громадській праці на Городеччині.
Коли прийшли т.зв. “совєтські визволителі”, ці отці-патріоти зазнали більш жорстоких переслідувань. Відмовившись перейти на православіє, обоє в 1945 році були заарештовані, перенесли несправедливі жорстокі слідства і багато літ провели в совєтських таборах Мордовії.
А син о. Володимира молодий о. Роман Лиско, якому заборонили відправляти на його парафії в селі Белзець (тепер – Гончарівка) на Золочівщині і над яким нависла загроза арешту, у 1948 році переїхав зі своєю родиною, у якій було четверо малолітніх дітей, до Городка. Замешкали в батьковому домі. Однак репресивна кагебистська рука і тут знайшла отця Романа. У вересні 1949 року його заарештували та замордували у тюрмі “На Лонцького”. Тепер отець Роман Лиско проголошений Блаженним священномучеником.
Будинок на вулиці Підгір’я, в якому вижила його осиротіла родина, пошанований тепер, як нащадками й родичами, так і городоцькою владою.
Будинок цей став захистком і для його власника отця Володимира Лиска, котрий інвалідом повернувся з ув’язнення. Тепер він – знову в Городку. Тут мешкала родина його покійного сина о. Романа Лиска: невістка Неоніля і троє дітей (Олександр, Любомир і Звенислава).
Прикований хворобою до крісла, священик все ж кожного дня відправляв Служби Божі, на яких регулярно бували монахині с. Глікерія і с. Юлія та дехто із городківчан, які зберігали вірність підпільній Українській Греко-Католицькій Церкві.
Хоч жив о. Володимир Лиско в Городку, до нього часто приїжджали колишні парафіяни із Сасова, Жулич та прилеглих сіл. Засвідчували свою вдячність і пам’ять та просили уділення Святих Тайн: Сповіді, Вінчання, Хрещення. Нікому не відмовляв.
Часто у цьому домі відвідували отця Лиска о. Петро Каблак і о. Василь Галій, котрі, відбувши ув’язнення, теж замешкали на вулиці Підгір’я.
Згадалося це все на обійсті по вулиці Підгір’я 20 в день освячення меморіальної таблиці.
На цю урочистість приїхало немало гостей із Львова та Камінки-Бузької, родинного гнізда роду Лисків. Літургія у храмі Благовіщення, освячення таблиці й спогади, спогади…
Особливо зворушливими були спогади 92-річного Василя Лиска, з Камінки-Бузької, якому в цьому домі в темні совєтські часи отець Лиско давав шлюб.
Спогади щемливі і разом з тим такі, що засвідчували глибоку духовність і справжній український патріотизм попередніх поколінь, та погляд на сучасні виклики й потреби глибоко хвилювали присутніх. А понад ними витав Дух достойних отців і їхніх родин. Хочеться вірити, що цей благодатний дух наповнить душі сучасників.
Особливо відчувається присутність духу предків, коли відвідуєш ту кімнату, де колись відправляв підпільний священик Володимир Лиско, думається, що теперішні власники Марія і Мирослав Говенки відчувають молитовну наповненість цього місця – місця молитов і терпінь достойного священика, який ціле життя посвятив самовідданому служінню Богові, людям, Україні.
А всім, хто проходить попри цей дім і цю таблицю, хочеться побажати подібних духовних чеснот!
