Із трьох – двох відсвяткували гуртом
Йосиф Сірка
Рідко родяться близнята, а ще рідше трійнята, але 2-ого червня 1930 р. родині Петра та Олександри Потічних, в українському селі Павлокома (сьогодні Республіка Польська) відбулося поповнення родини трійнятами. Батькам пощастило поповненням родини: Петром Йосифом, Андрієм та Володимиром, звичайно, радість була велика. 93 уродини брати відзначали останній раз спільно в канадському місті Торонто, в Резиденції Св. Димитрія минулого року. На жаль, цьогоріч тут, в колі великої родини, відзначили 94 рік свого народження «старші» брати Петро Йосиф та Андрій.
Колишня п’ятичленна родина Потічних розрослася на кілька десятків і дала не тільки Канаді багато кваліфікованих громадян, але й науковців та успішних підприємців. У святкуванні батьків та дідів (стрийків), згідно з висловом Петра Й., взяла участь лише половина (понад 30 осіб), бо дехто був поза Торонтом, а то й поза Канадою, а дехто занедужав. Звичайно, розпочали всі молитвою та згадкою про відсутнього Св.п. Володимира, а потім вже Многая літ лунала хором.
Звичайно, що всі мали нагоду, хоч раз у році, зібратися в такій кількости. А для мене було цікаво пізнати ближче рідних Петра Йосифа, з яким ми вже знайомі 45 років! Петро Й.Потічний був і залишився для мене зразком патріота, вченого науковця, який пройшов найсуворішу «школу життя» з 15-и років в лавах УПА (до 17 років), а потім 20 – 23-річним солдатом Морської піхоти США. І тільки згодом здобув вищу освіту і став професором і вченим.
Оскільки Петра ніколи не турбував отой «німець Альцгаймер», то він виявився «заручником» власної пам’яті: батько Петро став жертвою «визволителів» СССР, які Польщу поділили зі своїми ідейними спільниками гітлерівськими нацистами. Мама Олександра, у березні 1945 р. вже 4-роки не знала, що сталося з чоловіком, а тут троє підлітків. Вона виконала свій патріотичний «обов’язок» – попросила прийняти «найстаршого» із синів Петра прийняти до самооборони УПА сотні «Громенка». Це відбулося після траґедії Павлокоми – 2-3 березня 1945 р., яку, дивом, пережив 14-річний Петро. Ця подія закарбувалася в його пам’яті і Петро почував відповідальність, як один із тих, що пережили, донести правду про «етнічну чистку» до відома не тільки українців та поляків, але й цивілізованому світу.
Вже знаним вченим, Петрові вдалося умовити маму та братів з родинами, перебратися до Канади, що вони й здійснили у 80-х рр.. Оскільки мама мала феноменальну пам’ять, стосовно імен, то це допомогло йому зайнятися збиранням матеріалу про траґедію українського села для книги «Павлокома 1441-1945 роки. Історія села» ( 576 стор., 2001 р.).
При написанні книжки про трагедію Павлокоми професор Потічний ґрунтувався на різних історичних документах латинською, польською, німецькою мовами. Крім цих джерел, він використав метрикальні записи народжень, смертей, одружень мешканців села, а також широке листування з тими, хто пережив Павлокомську трагедію 1945 року.
23 роки пізніше, книжку П. Потічного «Павлокома 1441-1945» переклала на англійську мову племінниця професора Максина Коцюба: Pavlokoma 1441 – 1945. History of the village (2024, 644 стор.).
Оскільки за 22 роки від появи книги українською, Потічний отримував численні листи з новими документами про трагічні подї у Павлокомі, то перекладачка при допомозі автора внесла і зміни, серед яких є і число жертв траґедії с. Павлокома, яке, по відношенню до списка в у виданні 2001 р. зросло із 366 до 372, з долученням доказів.
Перекладачка врахувала й те, що інтернетна книжка може потрапити і до читачів, які у численних списках можуть шукати прізвища своїх родичів, то вона наводить імена та назви міст і сіл українською і англійською/польською.
Інтернетне видання книги Петра Й.Потічного Pavlokoma 1441-1945. History of the village розміщене на сайті Академії Наук України і доступне для читання. Багаторічною і кропіткою працею над зібраними листами, довідками, документами історичної давности, які становили тисячі сторінок. Петро Й.Потічний показав, яку траґедію може спричинити нетолерантність, ненавість до близького сусіда та, навіть, родича. Науковий, але не емоційний, підхід до аналізу історичної і траґічної події є запорукою того, щоб такого ніколи не повторювалося.
А брати Петро Й. та Андрій Потічні відсвяткували в родинному колі 94-і уродини і отримали нагороди від Світового Конґресу Українців Медалі у вигляді мапи України, злитих із розплавлених порожніх артилерійських куль (гільз).
Торонто, 4.6.2024 р.
