Іван Їжакевич – живописець, графік, письменник. Остання значна фігура в історії українського іконопису. (160 років тому)
160 років тому:
18(6).01.1864 – у с. Вишнопіль на Черкащині в сім’ї із збіднілого козацького роду народився Іван Їжакевич, живописець, графік, письменник, народний художник УРСР (1951). Самостійно навчився читати й писати, за конкурсом поступив до іконописної школи в Києво-Печерській лаврі (1876-1882), продовжив навчання в художній школі Миколи Мурашка (1882-1884). Під час навчання (1883) за рекомендацією Врубеля і Прахова брав участь в реставрації фресок ХІІ століття в Кирилівському монастирі; Врубель навіть довірив йому самостійно на хорах написати Богородицю. У 1884 як вільний слухач поступив до Петербурзької Академії мистецтв, де навчався в А. Куїнджі та І. Ріпина (в московській версії Рєпін). За час навчання отримав декілька срібних медалей, проте через брак коштів не зміг пройти повного курсу і у 1888, подавши прохання до Художньої ради про присвоєння йому звання вчителя середньої школи, полишив академію. Довгих 7 років очікував рішення і лише 12 грудня 1895 отримав свідоцтво вчителя малювання у середніх навчальних закладах. А в цей час працював у журналах «Нива», «Солнце России», «Северное сияние», «Живописное обозрение», «Всемирная иллюстрация» та інших і невдовзі став популярним художником-ілюстратором. З найбільшим в імперії часописом «Нива» співпрацював майже 30 років до більшовицького перевороту 1917; на сторінках журналу була надрукована його детальна біографія. У малюнках відтворював побут і обряди українського народу, історичне минуле України, зокрема ілюстрував М. Гоголя і Т. Шевченка. І все це припало на роки, коли в самій Україні суворим царським повелінням були заборонена українська мова, література, пісня.
Починаючи з 1890-х для малюнку часто приїздив в Україну, а під кінець ХХ століття назовсім перебрався до Києва. У 1905-1906 запрошений на посаду художнього керівника рисувальної школи в Києво-Печерській лаврі, у великому числі розписував церкви – за підрахунками мистецтвознавців розписав та реставрував до 20 храмів. До найвідоміших належать новозбудовані Трапезна церква і палати в Києво-Печерській лаврі (1904-1908), права нава Успенського собору, Покровська та Борисоглібська церкви на Подолі в Києві, церква Всіх Святих, церква преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Троїцький собор в Катеринославі (нині Дніпро), собор в Катеринодарі (Краснодар), Золотоверхий Василівський храм в Овручі, церква і дім митрополита в Білгороді та інші. У 1914 в українському козацькому стилі розписав церкву св. Георгія у с. Пляшева на місці Берестецької битви: до початку війни встиг на фасаді храму створити іконостас з величною композицією «Голгофа», всередині храму по балкону написав 9 сцен земного життя та страстей Ісуса Христа, виконав 11 масштабних картин, які відтворювали події Берестецької битви. На жаль у 1915 австрійські війська вивезли всі 11 картин Їжакевича та автентичні хоругви Богдана Хмельницького, місце знаходження яких на сьогодні не відомо.
У 1917 повернувся до Києва, співорганізатор Першої професійної спілки художників міста Києва (1919). Щоби мати засоби для існування влаштувався художником у робітничий клуб Куренівського шкіряного заводу, де писав радянські транспаранти, малював декорації до пролетарських вистав. Паралельно (до 1932) викладав малювання та креслення в Єдиній трудовій школі на Пріорці. А для душі, «у шухляду», ілюстрував «Кобзаря» і працював над шевченківською тематикою. Щоби отримувати державні замовлення у середині 1920-х змушений вступити до Асоціації художників Червоної України. Відтак для історичних та краєзнавчих музеїв Києва, Харкова, Чернігова, Дніпра малював історичні полотна, у 1930-х ілюстрував літературні твори Т. Шевченка, М. Котляревського, М. Гоголя, І. Франка, М. Коцюбинського, Л. Українки, Г. Квітки-Основ’яненка, В. Стефаника та ін., намалював серію панно для геологічного музею УАН та для будинку-музею Т. Шевченка. У 1939 до Шевченківського ювілею створив 31 ілюстрацію для нового видання «Кобзаря». Загалом шевченкіана мистця складає понад 200 творів і він вважається одним з найкращих ілюстраторів творів Т. Шевченка. Під час Другої світової війни в окупованому Києві у важких умовах продовжував працю над «Енеїдою», брав участь у мистецьких виставках, розписував Свято-Покровську Подільську церкву, а в підвалі приватного будинку переховував дві єврейські родини. Після війни продовжував займатись живописом та ілюстрацією книжок, але також повернувся до розпису церков. При цьому, що вельми дивно для комуно-атеїстичного режиму, що влада не лише «не помітила» цієї сторони творчости знаного художника, але й до 85-річного ювілею нагородила орденом Трудового Червоного Прапора, а через два роки ще й присвоїла звання народного художника УРСР.
Жив скромно: вранці рубав дрова, порався по господарству і на городі, ходив пішки. У 1946 продав улюблену скрипку і гроші віддав родині Кошиць-Шевчук, яка щойно повернулись із заслання. Сімейне життя майстра складалось непросто. Студентом у Петербурзі одружився з Аграфеною Яковлевою. Значне збільшення видатків на утримання сім’ї стало однією з причин відмови від продовження навчання в академії. Та невдовзі дружина померла на туберкульоз, а син Олександр у 16 років наклав на себе руки. Повернувшись до Києва мав намір піти у ченці, та одружився з Марією Івановою і в подружжя народився син Михайло, який став композитором. Та у 1940 Марія загинула, потрапивши під трамвай. Творив до останнього дня свого земного життя. Мистецтвознавці нараховують понад 20 тисяч творів. Художник, критик, доктор мистецтвознавства Платон Білецький назвав Їжакевича останньою значною фігурою в історії українського іконопису. Помер у Києві 1962.
