Іван Скоропадський – гетьман Лівобережної України (300 років тому)
300 років тому:
14.07.1722 – у Глухові помер Іван Скоропадський, гетьман Лівобережної України (1708-1722). Походив з давнього шляхетського роду. Навчався у Києво-Могилянській академії. 1674 після зруйнування турками Умані переселився на Лівобережну Україну. Розпочав службу 1675 військовим канцеляристом в гетьмана Івана Самойловича. Від початків виявив високі знання, працьовитість та кмітливість, виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Самойловича, а згодом гетьмана Івана Мазепи. 1681 за сприяння тестя, чернігівського полкового осавула Н. Калениковича став чернігівським полковим писарем. Брав участь в московсько-турецькій війні (1676-1681) та Кримських походах (1687 і 1689). У 1698 гетьман Іван Мазепа призначив генеральним бунчужним, після чого почався швидкий кар’єрний зріст – генеральний осавул (1701-1706), полковник одного з найбільших полків Гетьманщини – Стародубського (1706-1708). Після смерти першої дружини Пелагеї (бл. 1699), з якою мав доньку Ірину, одружився з вдовою генерального бунчужного Костянтина Голуба – Анастасією Маркевич (молодша на 25 років), в подружжі народилася донька Уляна. Друга дружина була твердого характеру, то ж козацтво жартувало «Іван теля пасе, а Настя булаву несе», або «Іван носить плахту, а Настя – булаву».
Попри обережність та дипломатичний хист був українським патріотом та поділяв плани Мазепи. Багато істориків вважає, що Мазепа в ньому вбачав свого наступника. Проте події несподівано розгорнулись у непередбачуваному напрямку. Через військові помилки шведів полковник Скоропадський не зміг з’єднатись з гетьманом Мазепою і опинився в московському таборі. За наказом московитського царя Петра І у Глухові 7.11.1708 козаки обрали Скоропадського гетьманом. М. Грушевський вважає, що цар поставив саме на цю кандидатуру, бо вважав його «старим, плохим і недотепою, яким легко обертати». Врешті в ситуації «царського бранця» в Скоропадського практично не залишалось свободи вибору. Вже саме обрання гетьмана, на якому традиційно укладалися нові чи додаткові статті угоди козаків з царем або підтверджувалися попередні угоди, обійшлось без цієї, на думку Петра, зайвої процедури, оскільки московський цар планував остаточно поглинути Україну. Для контролю за діяльністю гетьмана цар переніс столицю до Глухова й прислав з Москви спеціального резидента (наглядача) В. Ізмайлова (пізніше Вініуса, Ф. Протасьєва), а в Україні розмістив 10 драгунських полків (утримання звісно коштом Гетьманщини). Нехтуючи давніми традиціями та привілеями, Петро І ліквідував усталену систему обрання сотників і полковників – тепер рада старшини тільки пропонувала їх кандидатури, а остаточне рішення «приймав» гетьман після обов’язкового погодження з представником царя. Ба більше на ці посади нерідко почали призначатись московити, молдовани, поляки, серби та ін. Козацьке військо передано під командування московських генералів, а гетьманська артилерія вивезена до Московського царства. Козаків почали використовувати для риття каналів, будівництва фортець, як дармове військо під час Північної війни (1700-1721). Обмежувались або й заборонялись торгові відносини Гетьманщини із Західною Європою, знищувалася промисловість – усе робилося для максимального фізичного та економічного виснаження України. Великими землевласника в Гетьманщині робились московські вельможі – Меншиков, Головкін, Шереметьєв та інші.
Оскільки гетьманська влада стала номінальною, то всі звернення і протести до царя проти утисків і здирств московських чиновників були марними. Єдине, що йому вдалося це сприяти поверненню з еміграції та реабілітації окремих старшин, які підтримали Мазепу. До імени покійного Мазепи також намагався ставитися шанобливо і в універсалах не використовував московське тавро «ізмєннік», але писав «бувший гетьман» або «наш антецесор» (тобто попередник). Зрештою й мазепинська еміграція не вважала його зрадником: Пилип Орлик писав про нього як «любого приятеля». Також не перечив окупаційний режим його благодійництву та фінансовій підтримці українських монастирів і церков. Врешті, продовжуючи політику ліквідації навіть залишків автономії Гетьманщини, Петро І у травні 1722 утворив Малоросійську колегію, яка фактично заміняла гетьманське правління, що пришвидшило кончину гетьмана. Похований у Гамаліїлівському монастирі (нині Сумська обл.); могила не збереглась. Народився в Умані 1646.
