Ісидор – Митрополит Київський і всієї Руси, кардинал, учасник і палкий прихильник Флорентійської Унії (560 років тому)
560 років тому:
27.04.1463 – у Римі помер Ісидор, богослов, Митрополит Київський і всієї Руси, учасник і палкий прихильник Флорентійської Унії. За походженням грек, вирізнявся високою освіченістю, цікавився творами давніх філософів, астрономією, медициною. До 1433 ігумен монастиря св. Дмитрія у Константинополі. Учасник посольства імператора на Базельський Собор (нині Швейцарія; 1434) Католицької Церкви у справі подолання розколу та об’єднання Православної і Католицької Церков, на якому виголосив промову про єдність «священного Тіла Церкви». Після смерти Київського митрополита Герасима (1435) Константинопольський Патріарх Йосиф хіротонізував Ісидора на єпископа та номінував на Київський митрополичий престол. Патріарх сподівався, що Ісидору з його освіченістю, дипломатичним хистом та ревністю вдасться прихилити русинів-українців і московитів до ідеї об’єднання Східної і Західної Церков та повернення первісної єдности Христової Церкви. Натомість Московський князь бажав бачити Київським митрополитом Рязанського єпископа Іону, але коли той прибув до Константинополя свячення Ісидора вже відбулись. Невдовзі це породило ворожість московитів до Ісидора. У квітні 1437 Ісидор з почтом прибув до Москви, де його неприязно зустрів Московський князь Василь ІІ Темний (доволі характерне прізвисько). Та все ж митрополиту вдалося переконати князя у необхідности скликання об’єднавчого Собору, що для Візантії крім суто богословських мотивів мало також життєво важливе значення порятунку занепадаючої імперії та візантійської Церкви перед турецькою інвазією.
Ісидор був одним з промоторів Флорентійського Собору та як Митрополит Київський і всієї Руси і місцеблюститель престолу Антіохійського Патріарха у 1439 підписав соборні постанови. Цього ж року Папою Євгеном ІV піднесений до гідности кардинала (перший кардинал Української Церкви) та призначений папським легатом для всіх північно-східних земель. Дорогою додому зупинявся в Буді, Кракові, Львові та інших великих містах, де голосив про відновлення єдности Христової Церкви та рівноправности західного (т.зв. католицького) і східного (т.зв. православного) обрядів. Зокрема у Львові в латинській катедрі відслужив Божественну Літургію у східному обряді, про що, на жаль, львівські екскурсоводи не часто згадують. У березні 1441 приїхав до Москви, під час Літургії в Успенському соборі виголосив рішення Флорентійського Собору, а через три дні за наказом князя дні ув’язнений в Чудовому монастирі. Відтак князь скликав Собор московитських ієрархів на якому Флорентійські ухвали засуджені як противні православному вченню, а Ісидор за відмову відректися від Унії засуджений як єретик. Також було вирішено припинити співслужіння з греками, яких відтепер почали вважати уніатами. Проте Москва ще не наважувалась на кардинальні дії тож у вересні 1441 Ісидору дали можливість через Твер, Литву утекти до Риму. Очевидно, що Митрополит уже не міг повернутися на українські землі, а єдина колись Київська Митрополія (яка включала також єпархії московитських територій) почала розмежовуватися на русинську (українсько-білоруську) та московську частини. 1448 Москва проголосила власну автокефальну Московську Митрополію на чолі з Рязанським єпископом Йоною. Київська Митрополія залишилася з єпархіями, що перебували на землях Великого князівства Литовського та Польщі.
Після цих подій Ісидор кардинал-єпископ Сабіни (1451), учасник оборони Константинополя від турків (1453), потрапив у полон, проте зумів утекти, архиєпископ Кіпру (1456), титулярний Константинопольський Патріарх (1458-1462), декан Священної колегії кардиналів (1461). Свої повноваження Митрополита Київського і всієї Руси у 1458 передав своєму учню Григорію ІІ Болгариновичу. Похований у соборі св. Петра у Римі.
Всі ці непрості події наводять на думку, що ще у ХV столітті Україна, підтримай Флорентійську Унію, мала шанс повноцінно з’єднатися з Європою, проте апатично пішла за плином подій, залишившись зі Сходом, а як пізніше виявилося фактично з Москвою і до тепер платить кров’ю за цей необдуманий вибір.
