Історичне Звернення Штайнмайєра, чи прозріння?!
Йосиф Сірка
Людські взаємини між заселеними територіями сьогоднішніх України та Німеччини сягають у далеке III ст., коли українські терени були об’єднані у складі першого Ґотського королівства, створеного ґерманським народом ґотів. У Х ст. у Києві, в часи князювання Ольги, діяла німецька католицька місія на чолі із першим руським єпископом Адальбертом. Впродовж ХІ—ХІІІ київські князі підтримували тісні контакти і династичні союзи із ґерманськими державами Европи. Руське королівство XIII—XIV ст. було союзником Тевтонського ордену. Руські королі й князі сприяли німецькій колоізації, розвиваючи міста у своїх володіннях.
Чи не першим німецькомовним істориком був Йоганн Християн Енґель (Johann Christian Engel 1770-1814), який 1793 р. у Відні видав «Історію Галича й Володимира», а 1796, у Галле, «Історію України й українських козаків». Передмова Енґеля до цієї книги пригадується, коли читаємо (понад 200 років пізніше) про «формулу Штайнмаєра, чи його «історичне звернення до німців», незважаючи на те, що перший був істориком, а другий політиком.
Спочатку наведемо Енґеля: «Україна, з точки погляду території, рівна королівству; це плідна земля, щедро обдарована природою; це — гранична межа між культурною Еропою і нецивілізованою Азією, пасовисько й ворота численним азійським ордам, що намагалися залити Європу, і вже тим самим вона заслуговує на велику уважність. Тепер Україна входить у велику Російську імперію. Але як це трапилося, що вона опинилася під Росією? Як це трапилося, що незалежні козаки знайшлися під московським ярмом? Як це трапилося, що москалям пощастило накинути кайдани козакам, що були свого часу жахом турків, татар і поляків? Як це трапилося, що місце конституційного гетьмана, приналежного до козаків, заняв московський ґубернатор? Історія козаків мала також великий вплив на історію Польщі, Швеції і Трансильванії. Без неї не можна уявити собі розквіт і занепад Польщі…”
Невикористання уроків історії завжди приводило і приводить до повторних помилок, які, на жаль, закінчуються траґедіями не тільки у ХХ-ому, але й у ХХІ-ому столітті. Здавалося, що події ХХ-ого ст. стануть уроками людства на сотки років, а виявилося, що у часі розвитку нечуваних досі технолоґій, завоювання космосу, неймовірних можливостей зв’язку та контактів на всій планеті Земля між людьми та природою, неможливо оживити людиноненависний фашистський режим – здавалося! І саме Україна знов найбільше потерпає від цієї нелюдської ідеолоґії, яка, на цей раз запанувала у залишках 300-річної Московської імперії. В той час, коли численні европейські народи звільнялися від імперій (після Першої світової війни), зникали й імперії (Австро-Угорська, Німецька, Російська), з якими прийшлося мати до діла молодій державі Україні. Якщо УНР (вийшла з Російської імперії) проголосила свою незалежність 22.1.1918 р., то Західна УНР (вийшла з Австро-Угорської монархії) щойно 19.10.1918 р. проголосила незалежність. Тому й не дивно, що дипломатичні взаємини розпочала УНР з Німецькою імперією, яка вже 9.2.1918 р., після підписання Берестейського миру, визнала незалежність України.
Російська СФСР і німецька імперії були державами, що програли Першу світову війну. Для Росії вона завершилась сепаратним Договором з центральними державами Атланти (березень 1918 у Брест-Литовському), для Німеччини – Версальським договором з державами Атланти (червень 1919). Політичні діячі Російської СФСР і Німецької Держави розглядали ці договори як несправедливіші «грабіжницькі», що і підштовхувало їх до взаємодії.
Таким чином обидві «лузери» були зацікавлені у повному об’ємі дипломатичних і консульських взаємин між ними, чого вони досягли Рапалльським договором 18.4.1922 р.. Цей договір означав розірвання міжнародної дипломатичної ізоляції більшовицької диктатури Совєтської Росії, а для Ваймарської республіки це був перший рівноправний договір після Версаля.
Завдяки цій угоді Червона Армія отримувала можливість використовувати технічні досягнення німецької військової промисловості і вивчати сучасні організаційні методи німецького генштабу. Райхсвер, у свою чергу, отримав можливість готувати групи льотчиків, танкістів і фахівців з хімічної зброї, а також таємно навчати своїх офіцерів поводженню з новою зброєю, виготовлення і володіння якою було заборонено, обмежене Німеччині Версальським договором.
Саме з цього часу можемо прослідкувати за «перезавантаженням» (зміною) німецької політики до зміненої Московської імперії під новою назвою та зміни ставлення до колишньої «союзниці» УНР. Після підпису Рафалльської угоди з большевицькою Росією німці припинили контакти з УНР, що й спричинило забуття німцями України аж до проголошення Акту про відновлення Української Державности 30.6.1941 р.
Реакція нацистів була вже 9 липня 1941 р. – арештували С.Бандеру та всіх причетних до Проголошення Акту, а 11-ого вже заборонили всі українські організації. Після арештів та розстрілів активістів ОУН(б), військові дружини ОУН отримали наказ відійти з фронту і були роззброєні, а в Україні був виконаний наказ А.Гітлера створити негайно Райхскомісаріат Україна (17.7.41). У вересні 1941 р., на І-ій конференції ОУН було вирішено вважати Німеччину як ворога на рівні СССР. Задля справедливости, щодо «рівности», слід додати, що ОУН мало на увазі «ворога» Німеччину часу другої світової війни, а не на рівні споконвічної Московії.
Після 81-го року, несподіванкою для українців стало те, що найвищий представник Німецької держави – федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, зрозумів помилку не тільки свого особистого ставлення до залишків Російської імперії, але й привселюдно заявив про це у своєму Зверненні до німецького народу. Одно-, чи двогодинне перебування у бункері Штаймаєра (під час візиту України), разом з українцями, перед небезпекою бомб російського аґресора, стало переконливим доказом того, що він довів не тільки українцям, але й світові що російське варварство в Україні не має аналогів в европейській історії – щоб аґресор, який 28 разів більший по території та чотири рази по кількости населення, погрожував не тільки ґеноцидом сусідові, але й атомною зброєю цілому континентові – на якому розташована Україна.
Штайнмаєр, першим з німців, зрозумів, що «24 лютого стало днем зміни епох… якщо зрозуміємо, що відбувається зараз, – вже не будемо наляканими і беззахисними, зустрічаючи цю нову епоху».
Президент Штайнмаєр, який був автором тзв. «формули» для Мінських угод та довіреною особою колишнього федерального канцлера Ґ.Шредера, довів, що він справді «переродився» із розуміючих (verstehen) Путіна, до аналітичного праґматика. Якщо, його колишній шеф Шредер продався (за мільйони) Путінові за місце в Ґаспромі, то Штайнмаєр довів, що справжній політик може відмовитися від особистої вигоди (політичної, економічної) і визнати своє минуле помилкове бачення вирішення проблем, які формувалися з метою задовільнити імперські бажання кремлівського диктатора.
Звернення президента Штайнмаєра до народу Німеччини є свідченням того, що він усвідомив загрозу не тільки Україні, але й усьому цивілізованому світові. Тому він пояснив, що: «24 лютого Путін не просто порушив правила і закінчив гру. Він просто скинув на підлогу шахівницю, на якій велася гра! Жорстока агресивна війна Росії в Україні перетворила на попіл європейський безпековий порядок. У своїй імперській одержимості російський президент порушив міжнародне право, захопив землі, поставив під сумнів кордони. Російська атака стала нападом на всі уроки, які світ виніс із двох світових воєн. Зараз ці уроки миру зникають. Точки дотику, зв’язки, діалог всередині спільноти держав все більше підміняються боротьбою за ідеологію та домінування».
Історична зміна понять, як досягти мир і справедливість на планеті та яку мету ставив і ставить перед собою Путін, настала не тільки у німецького президента – професійного політика. Мій приятель Горст-Вернер – інтелектуальний – неполітичний пенсіонер, у листі до мене пише: «Можна з впевненістю припустити, що перед атакою Путін і його люди по-королівськи насолоджувалися думкою, як легко їм буде захопити всю Східну Европу, після «триденної війни», тому що США були зацікавлені лише у Західній Европі (Трамп говорив про вихід із НАТО), а европейці безглузді, тому що неймовірно декадентські, налякані та безпорадні боягузи. Тому вони будуть змагатися за пропоновані Росією пропозиції на капітуляцію.У Польщі, країнах Балтії та інших країнах Східної Європи нерідко вважають, що напад на Україну став для Путіна початком Третьої світової війни. Він планував окупацію за 3 дні і вважав, що просунутися на захід і анексувати території колишнього Совєтського Союзу можна самими погрозами. Тому Україна боронить свободу Европи, принаймі, до Ельби».
Я переконаний, що отаких німців, яким є мій приятель, дуже побільшало в Німеччині. І більшість населення знає про страхіття війни, яке вони, та їхні предки, пережили. Вони знають, які трагедії відбулися в Маріуполі, Ірпині, Бучі та в інших окупованих містах. В Німеччині ще й досі є багато людей, які особисто пережили жостоке бомбардування їх міст та сіл, депортацію (яку московити проводять також в Україні) і тому сьогоднішнє бомбардування українських міст та сіл, депортацію дітей без батьків і населення, нищення електро-інфраструктури, яке завдає «спадкоємець», який руйнував їхні домівки, добре їм відомі.
Тому слід би було деяким критикам в Україні «повільної» допомоги німців подумати над тим, як краще подякувати за допомогу. До того ж, президент Німеччини не один, який зрозумів, що «зміна епох» вже закривавлена не тільки українською кров’ю. Часом можна досягти більше «незлим тихим словом», замість голосної критики тих, які самі ще недавно (в розумінні історичному) були у такій самій ситуації!
Я прожив в Німеччині 33 роки і вона мені близька і зрозуміла в багатьох напрямках, а друзів маю ще й досі, незважаючи на поважний вік. Мене цікавить політичне й громадське життя країни, в якій я провів мій найпродуктивніший період, за що їй дуже вдячний. Звернення Штайнмаєра вважаю подією надзвичайного значення, бо на це потрібно було не тільки сміливість, знань та переконання. Звичайно, що в Німеччині є ще багато прихильників путінського режиму в самій партії президента та в її відщепленню – тзв. лівих, та і у партії пані Меркель, яка, виявляється, завжди була в добрих стосунках з аматорським неграмотним «істориком» Кремля. Зрештою, слід згадати, що «повернення на рідні землі» тзв. російських німців не обійшлося без досвідчених «радників» КГБ, що можна прослідкувати на новій політсилі, яка «прославилася» вже не одною несподіванкою на організованих різноманітних протестах, під різними гаслами, зокрема, коли йдеться про інтереси Кремля.
Штайнмаєр згадав М.Горбачова, якому завдячує те, що совєтські війська без жодного пострілу залишили Східну Німеччину. Це в українців та мислячих людей зразу викликає запитання: А чому Путін не виведе своїх вбивць з України? Відповідь знайдемо у виступі президента ФРН: «Я поділяв цю надію, і вона мотивувала мене (виведення окупаційного війська з України – ЙС) протягом багатьох років. Але коли ми дивимось на сьогоднішню Росію, то старим мріям нема місця. Зараз наші країни протистоять одна одній».
Ф.-В. Штайнмаєр дає також багатьом пояснення щодо переговорів про мир. Він пояснює зрозумілою мовою. Що: «уявний “мир”, який ми отримаємо у результаті таких дій, “мир”, який цементує захоплення Путіним чужої землі – не є миром. Для багатьох людей в Україні він означатиме панування терору, він залишить їх на поталу свавільного насильства російських окупантів. А ще гірше – такий фіктивний “мир” лише посилив би апетити Путіна. Молдова і Грузія, а також наші партнери по НАТО в Балтії не дарма живуть у страху. Українці – чоловіки, жінки і діти, які щодня тікають до своїх підвалів від російських ракетних обстрілів, – вони також прагнуть миру, ще більш відчайдушно, ніж ми! Але вони мають рацію, коли кажуть, що це має бути справедливий мир. Мир, який збереже незалежність і свободу України».
Саме таке ставлення найвищого німецького політика до сучасної України дає запоруку, що Німеччина не повторить помилок своїх історичних попередників минуло століття. Тоді – після Першої та під час Другої світових воєн німецькі політики цілковито не розуміли українських змагань, а за Гітлера – не хотіли навіть чути про них. Сьогодні вони починають розуміти, що без незалежної України може й незалежна Европа зникнути, в якій Німеччина займає одне з передових місць! Будемо надіятимя, що в Німеччині переможе ПРОЗРІННЯ, яке прозвучало з вуст федерального президента Німеччини Фр.-В.Штайнмаєра.
Торонто, 5.11.22 р.
