Хто кого перед другим туром?
Йосиф Сірка
Неочікуваний результат першого туру президентських виборів в Україні викликав багато питань не тільки в українських виборців, але й у численних спостерігачів за розвитком демократії в Україні поза її межами. Европа та США доклали певних зусиль (а їх могло бути більше), щоб допомогти в боротьбі з корупцією та в запровадженні потрібних реформ не тільки економічних, але й щодо децентралізації управління державою, щодо створення антикорупційних органів, реформи судової системи та ін.. Щоправда, стосовно панування верховенства права в Україні – вона ще „пасе задніх”, хоч могла і тут бути значно далі.
На цьому тлі перед українськими виборцями стоїть дуже важливе запитання: Хто з обох кандидатів зможе виконати бажання більшості електорату, який явно голосував проти дотеперішньої практики правління олігархічно-кланової системи? Закордонні спостерігачі зазначають, що 5 найбільших телевізійних каналів в Україні знаходяться в руках олігархів, а 74% українців отримують інформацію саме через телебачення. Це спотворює картину про дійсні справи в Україні, бо ж телеканали маніпулюють фактами та пропаґандою, а коли до цього додати ще й брехливу російську пропаґанду, то й не дивно, що виборці часто не здатні відрізнити зерно від полови.
Можна цілковито погодитись з критиками президентства П.Порошенка, який не зробив того, чи іншого, який міг зробити більше, але не зробив! Та не можна не згадати той період, в якому Україна опинилася після втечі, мов мексиканського мафіозника, В. Януковича до Росії. Чому б не пригадати перші місяці правління президентства Порошенка після парламентських виборів, які давали усі можливості новосформованій (нібито-то – промайданівській) коаліції проводити конче потрібні Україні реформи у всіх галузях державного розвитку.
І саме тут слід згадати тих, хто зрадив дух Майдану і взяв курс на наступні президентські вибори – а це були фракції Батьківщини, Самопомочі, а потім вийшли з коаліції й інші, які ще „вчора” часто згадували вимоги і дух Майдану 2014 р.. Ото й почалася у ВР України не боротьба за реформи, а боротьба за „премії” від голосування стосовно певних законів. Наміри Революції гідности замінила боротьба декотрих депутатів за обіцяні „премії” в голосуванні, вершиною чого стало і „голосування” Конституційного суду стосовно „антиконституційного” закону про незаконне збагачення. І знов таки, за це (можна твердити атиконституційне) голосування ніхто з членів Конституційного суду не постраждав (навіть голову не змінили!), незважаючи на те, що воно було проведене на захист крадіїв, грабіжників платників податків і державного бюджету і спрямоване проти чесних українців і їхньої держави.
У всякій державі президент користується правом обирати собі помічників, керівників, чи міністрів (залежить від уповноважень і функції президента). Хіба американський президент Д.Трамп не може бути прикладом того, як він підбирає собі людей, які йому віддані 100-відсотково? Притім він спирається на професійність свого вибору. І тут Порошенко міг би повчитися у Трампа. Український президент замість „пошукати” серед українських юристів професіонала на посаду Ґенерального прокурора – попросив змінити закон, який йому дозволив призначити на цю важливу посаду непрофесійну людину.
Це спричинилося до значного гальмування розглядів різних кримінальних справ, які часто виявлися „потьомкінськими селами”, бо кримінальних порушників гучно арештовували, а потім „потихеньку” звільняли „за браком доказів”. Отак і вийшло, що за п’ять років ГП так і неспромоглася посадити ні одного з «крадіїв коней» – крадіїв соток мільйонів, а той мільярдів не тільки гривень, але й доларів.
Успіхи, які припадають на час президентства Порошенка: безвіз в Европі та з кількома країнами навіть на різних континентах, декомунізація, створення декотрих антикорупційних орґанів, реформи в медичному секторі, закупівля медикаментів, в освіті, у банківській системі, формування Українських збройних сил, отримання Томосу для ПЦУ та багато іншого, могли бути доповнені і успіхами боротьби проти корупції. На жаль, Генпрокурор не зумів за п’ять років довести до кінця ні одну кримінальну справу, пов’язану з корупцією. Повернути якусь малу частину украденого Януковичем вдалося тільки тому, що він живе поза межами України – в іншому разі був би себе викупив, як і багато-хто з підозрюваних.
Під сучасну пору, Порошенко має можливість продемонструвати виборцям свою готовність змінити не тільки Генпрокурора, але й здатність прислухатися до громадської думки, до вимог фахівців, волонтерів – „відрубовувати руки крадіям” не тільки заявами, але й вчинками. В цьому сенсі, гадаю, що дуже вчасним є Звернення до Порошенка волонтерів „Хто замовив Катю Гандзюк?”, які вимагають від президента негайно звільнити зі займаних посад причетних до вбивства К.Гадзюк, які чомусь досі не під вартою, а займаються затягуванням розслідування вбивства та домовленнями між співучасниками. Оскільки і сам ГП Луценко тут вже не раз „засвітився” своїми заявами, то президент ще перед другим туром повинен би ясно „поставити крапки над і” і замінити непрофесійного прокурора на професійного. А професіонал не оголошував би, що через три дні планує висунути певному корупціонерові підозру! Можливо, що він би прискорив і звільння з ув’язнення соток добровольців, які захищали Україну від Російської навали 2014-15 рр., а зараз сидять заарештовані, мов, злочинці.
З другим кандидатом у виборця також проблема через його раптову появу на політичній арені. В.Зеленський свій вихід у другий тур президентських виборів, завдячує, певно, не тільки артистичним здібностям розсмішити людей, але й надії багатьох „погасити спрагу” багатьох побачити нове обличча на політичному горизонті України. Перспективи його політики цілковито невідомі, оскільки деякі уривки його заяв відомі лише із загальних висловів, які були ним озвучені в різних інтерв’ю, заявах, а вони викликають підозру у цілковитій некомпетентності кандидата на посаду президента.
Якщо світ знає Порошенка з його виступів в ООН, на різних міжнародних конференціях, з різних виступів вдома і за кордоном, а домашній виборець чув щодня з його виступів про майбутні плани, то Зеленський може похвалитись хіба виступами у фільмах – у близькому закордонні – РФ, відвідинами своєї 15-ти кімнатної віли в Італії, рентованої квартири у Великобританії, та показами своєї ролі у фільмі „Слуга народу,” яка навіть близько не дає можливості прирівняти скрипт фільму до стану сучасної України, яка усякими способами бореться проти російської аґресії на всіх ділянках.
Виборець майбутнього президента повинен задуматися, чи обирати невідоме майбутнє, оскільки „прототип” Зеленського – Голобородько у „казковому” фільмі „Слуга народу” живе в іншій країні. Мирну Україну, а в ній „народного президента” Голобородька, у фільмі не турбує анексований Крим і окупована східна частина України. Голобородька не турбує російська щоденна війна проти України, яка триває вже шостий рік, він не знає, що російська аґресія вже коштувала Українні понад 13 тисяч жертв, мільйони біженців, що щодня ворог стріляє по українцях – він не тільки вбиває, але й позбавляє дітей матерів (як цьому було й в останньому випадку з Яною Червоною, яку проросійські терористи вбили міною із забороненої зброї 3.4.19, а її двоє дітей – 8 і 10 р. осиротіли), але й калічить українців, руйнує те, що вони будують. Голобородько цього не знає, але ж кандидат на президента повинен би це знати. Так само і справа з українськими полоненими моряками, яких Кремлівська верхівка шантажує, повинна б стати темою для виборця – висловити своє бачення їх звільнення, бо ж Голобородько про них і не чув! Бути артистом-президентом – те саме, що бути артистом-хірурґом, але чи знайдеться хтось, хто погодився б, щоб йому провів операцію, скажімо – апендицита, артист-хірурґ?! Артист-президент виконує роль написаного кіно – сценарію, а президент і головнокомандувач змушений діяти за власним розумом – без написаного кіносценарію.
Зрештою, слід виборців також переконати, що Зеленський і Коломойський лише добрі знайомі, а заможний оліґарх допомагав у виборах і іншим кандидатам. Зеленський твердить, що Коломойський не ставить до нього жодних вимог, але кожен знає, що оліґархи нічого безкорисного не роблять, але „розкладають яйця у різні кошики” перед кожними виборами, бо ж не знають хто виграє?
Отже, справа не тільки з „безпроблемним” Голобородьком, але й з оліґархом, який через свій банк вивів на свої рахунки за кордон 5,5 мільярда доларів, які зараз заморожені і чекають на судове рішення. Знаючи „доброчинність” українських оліґархів, можна сміливо твердити, що Коломойський виводив гроші не задля того, щоб інвестувати в українську економіку. Зрештою, „добре серце” оліґархів відчули більше американські кандидати на президентство (про це міг би оліґарх Пінчук сказати), ніж українські сироти, чи інваліди російської війни проти України.
Тому слід очікувати від кандидата на президентство конкретної і переконливої програми та зобов’язуючої заяви, бо ж ідеться не тільки про зміну влади, але й зміну політичної культури, яка досі базувалася на договорняках, на куплі-продажі, на кумівстві – тобто: на тотальній корупції. Справа в тому, що Україні потрібні не нові обличча в політиці, а нові ідеї і політики, які будуть відповідальними за свої дії і дбатимуть про загальне добро, а не власний добробут. У математиці 2+4 сума не зміниться, якщо плюсувати 4+2, зате сума зміниться, якщо замість + (плюса) додати – (мінус), або : (двокрапку). Так воно і в політиці, в чому можемо переконатися на прикладах президента США Трампа, чи навіть венесуельського Ґуайдо, які вирішили робити кроки, згідно з їхнім переконанням, хоч вони не відповідають усталеним нормам, зате, на переконання президентів, вони принесуть країні проґрес і добробут та спокій.
Спроба кандидата-коміка звести передвиборну аґітацію на шоу, залучуючи спортивну арену, яка вміщує 70 тисяч глядачів є нічим іншим, як відверненням уваги виборців від надважливих для кожного українського громадянина питань соціальнлої безпеки, антикорупційного суду, реформи судової системи і протидії російській аґресії. Для того, щоб ВСЯ УКРАЇНА почула дебати саме до цих питань, то існує сучасне цивілізаційне досягнення – ТЕЛЕБАЧЕННЯ, яке охоплює майже 100-відсотково усе населення, а не тільки 70 000.
Сумно, що в соціяльній мережі, в день похорону українських героїв-оборонців Батьківщини: Яни Червоної та Олександра Мілютіна (5.4.19 у Харкові) читачі більше уваги приділяли аналізам крові та сечі кандидатів, аніж жертвам московської аґресії. Ще добре, що Зеленський не вимагав доказу обрізання, чи необрізання – отоді, мабуть, у соціальній мережі забули б і про війну, яка щодня вимагає жертви не тільки з-поміж військовослужбовців, але й цивільного населення.
Ідея дебатів про поважні програми для виборців на стадіоні є і глузуванням над виборцями, бо одна справа концерт, вистава (в чому п.Зеленський чудово орієнтується), а інша справа дискусія про життєво важливі справи для всієї країни. Якщо ж комік починає шоу перед останнім колом виборів на стадіоні, то, певно, інавґурація буде запланована як бал-маскарад, бо це було б логічним висновком у разі його обрання на посаду президента.
До виборів ще залишився час, щоб кожен, хто думає брати участь у виборах, зважив, який розвиток країни йому підходить європейський, чи азіятсько-московський, який за допомоги телебачення і аґітаційної кремлівської машини переобирає того самого президента без будь-яких дабатів вже понад 20 років. Зрештою, кількагодинні щорічні шоу-пресконференції з Путіним не є саме цим проєктом для „дебатів кандидатів” на Олімпійському стадіоні?!
Можна лише сподіватися, що українці зважать, чи брати участь у запланованій комедії на спортивному стадіоні, чи спостерігатимуть за комедією вдома перед телевізійними камерами. Зведення важливої для всієї країни дебати двох кандидатів на президента, спочатку до здачі крові та сечі у вибрані лабораторії (Володимир Кличко пропонував сприяти, щоб це зробили міжнародно визнані лаборатії поза межами країни, бо ж це поважна справа) кожним кадидатом окремо, до комічного дійства, свідчить не тільки про артистичні здібності коміка, але й режисерський „креатив”, бо ж такого ще світ не бачив – країна потерпає від корупції, від щоденної війни, а люди займаються дискусією про лабораторні результати кандидатів.
А тим часом питання про те, чи Україна збереже проевропейський розвиток, чи поверне у пазурі вічного ворога України, який має найбільш досконало розвинену сітку колишніх ҐУЛАҐІВ по всій території РФ, де поховано не одного українського патріота, але десятки тисяч, з поміж яких символом невмиручості України залишиться 113 річний останній кошовий отаман Війська Запорізьского Низового Петро Калнишевський (1690 – 1803) у Соловецькому монастирі.
Перша ініціатива Зеленського розпочати щось „самостійно” виявила незнання ним Закону про вибори президента, а плутати поняття виборів та дебати кандидатів з виступом комічної вистави „95 кварталу” є не „новаторством”, а незнанням основного закону щодо виборів. Президентські дебати це не сценарій для артистів цієї групи і, можливо, що це не знає Зеленський і його штаб, а виборцям потрібно чітко сказати: цивілізаційний шлях розвитку України залишиться, бо це одинова запорука свободи, добробуту, верховенства права і незалежности!
Торонто, 6.4.19 р.
