Григорій Мацейко-“Ґонта”, виконавець замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького (110 років тому)
110 років тому:
8.08.1913 (в літературі також 7.08.1913) – у смт. Щирець на Львівщині народився Григорій Мацейко-«Ґонта; Петро Книш; Володимир Ольшанський», виконавець замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Закінчив 7-класну школу в Щирці (1929), технічну школу у Львові (1932), працював у львівській друкарні. Член молодіжного товариства «Луг», займався гімнастикою. 16.06.1931 несвідомо, вважаючи, що перед ним звичайний злочинець, допоміг поліції затримати члена Української військової організації Івана Мицика, який втікав після виконання атентату на провокатора і секретного співробітника польської поліції. Проте ОУН не взяла йому це за провину і 1932 став членом Організації. Заарештований 1.10.1933 за приналежність до ОУН, проте через 14.03.1934 звільнений за браком доказів. В той час ОУН ухвалила смертну кару колишньому члену Польської військової організації, організатору і керівнику кривавої пацифікації в Галичині (1930), каральних заходів стосовно українців Ліського повіту на Лемківщині (1931), масових репресій проти українців Волині та Полісся (1932), міністру внутрішніх справ Польщі Броніславу Пєрацькому. Згідно розробленого плану виконавець замаху мав підірвати бомбою себе разом з Пєрацьким. Мацейко, бажаючи спокутувати минулу провину в затриманні Мицика, зголосився виконати цей атентат. Наказ ліквідувати міністра внутрішніх справ видав Степан Бандера як Крайовий провідник ОУН і в цілому керував акцією, технічну підготовку та інструктаж у Варшаві здійснив Микола Лебедь, всього в операції було задіяно більше 10 осіб. Атентат виконано 15.06.1934 у Варшаві на вулиці Фоксаль куди о 15-40 до клубу міністр приїхав на авто до «Товариського клубу» на обід з друзями. В момент замаху бомба не спрацювала і Мацейко зробив впритул три постріли з револьвера, розвернувся й, наспівуючи якусь мелодію, спокійно попрямував вулицею. Коли його почала наздоганяти погоня, поранив поліцейського, забіг у під’їзд, змінив зовнішній одяг і зник. Міністр, отримавши смертельні поранення, через дві години помер у шпиталі. Виконавець замаху близько 50 кілометрів пройшов поза Варшаву, на малій станції сів до поїзда і поїхав в Люблін. Відтак його переправили до Львова, де якийсь час мешкав на конспіративній квартирі, 5.08.1934 члени Організації перевели його через кордон на Закарпаття, яке тоді було у складі Чехо-Словаччини, а вже звідти через Францію був переправлений в Аргентину. У відповідь на атентат, польська поліція заарештувала близько 800 членів ОУН, з яких 120 ув’язнено в новоствореному (17.06) концтаборі в Березі Картузькій. На Варшавському судовому процесі (18.11.1935-13.01.1936) з 12 підсудних Степана Бандеру, Миколу Лебедя і Ярослава Карпинця засуджено на смертну кару, згодом замінену на довічне ув’язнення, Миколу Климишина та Богдана Підгайного на довічне ув’язнення, решта від 7 до 15 років тюрми. Мацейко мешкав в українській громаді Ланус біля Буенос-Айреса під литовським прізвищем Pedro Ovilavičius. Одружений з українкою, мав дітей, брав участь у громадському житті, проте за рекомендацією ОУН не виявляв активної політичної діяльности. Помер в Аргентині 1966.
