Дискусії про відомого Ректора УВУ Володимира Янева

У журналі “Патріярхат” появилася стаття про колишнього ректора УВУ Володимира Янева. Автор Др. Анатолій Бабинський. У статті були такі слова:

Його (Янева – А.Л.) ангажування в діяльність ОУН у 1930-их роках було так само цілковитим і відданим. Тому у червні 1933 року під час свята «Українська молодь-Христові» у Львові він був між тими, що жбурляли каміння в молодь, яка зібралася на релігійно-маніфестаційний прохід. Ті, що знали його ближче, свідчать: усю свою повоєнну діяльність на церковній ниві він тлумачив як направлення кривди, завданої Митрополитові Андреєві Шептицькому вчинками, скоєними в часи приналежності до націоналістичного підпілля.

Я написав:

До Редакції журналу Патріархат,
[email protected]
Шановна Редакціє,
В останньому числі появилася стаття д-ра Анатолія Бабинського до 30- ліття відходу у вічність Володимира Янева. У розділі під заголовком «Від Савла до Павла» автор робить таке твердження: немов Володимир Янів був Савлом, поки він не став рівноапостольним Павлом, коли він раптом навернувся до Христа. Ось слова автора статті: цитата вище

Мушу сказати, що, як правник, я ставлюся з дозою недовіря до тверджень так званих науковців, які покликаються на свідчення чи балачки не названих осіб. Одначе, йдучи слідами Бабинського, але з поданням джерела, я наведу слова одного чоловіка, який теж знав Володимира Яніва, а це мій колега з Мюнхену, а сьогодні з Києва – Андрій Гайдамаха, який згадує:
“Мені відомо, що після його арешту німецькими нацистами-ґестапівцями й
увязнення у відомій краківській тюрмі Монтелюпіх (це сталося після
проголошення Акту 30 червня у Львові з відновленням самостійності
України), Яніва після допитів звільнили у 1942 році. Він тоді погодився
відмовитися від публічної політичної діяльності, переїхав до Берліну й там,
з цілою групою інших членів ОУН, як Б.Кравців, продовжував студії – вивчав історію, соціологію та психологію. До речі, його дипломна праця була присвячена саме переживанню у вязниці! Про це, здається, він інколи прилюдно згадував. Я знав проф.В.Яніва з Мюнхену, як Ректора УВУ, він близько спілкувався зі Степаном Ленкавським, Ярославом Стецьком, Гр.Васьковичем, та іншими членами ОУН, які були однодумцями й творили епоху УВО-ОУН 1929-1941 років. Він, зокрема, один з ініціяторів щорічних відзначень студентами Бою під Крутами. Щоб він відрікся свого минулого до моменту арешту в 1941 р, – такого мені невідомо. Його активна підтримка студентів та сумівців у післявоєнні роки говорять протилежне.
Так, він очолив Український Християнський Рух, але це не суперечить його
націоналістичним переконанням і діям.”

Крім своєї роботи на громадській і науковій ниві Володимир Янів писав також поетичні твори. Вже після війни, а саме у 1951 році, вийшла його збірка поезії п.н. «Шляхи». Там знаходяться такі рядки:

“Тобі з незлобним усміхом дитини
Святі я почування нелукаві,-
Тобі зложив у дані, Україно.
Як у вогні кривавились батави,
Як падали герої в тінях стягу.
Як виступали на степах могили,
Просив для рицарів я в Бога сили,
Щоб ворогів перемогти ватагів”

Мені здається, що це у жодному відношенні не є відхиленням від націоналізму, чи можна вважати осудом націоналістичного підпілля. Академік Леонід Рудницький, рік після смерті Володимира Яніва, написав статтю для журналу «Патріархат» ( ч.2(254) 1992) про свого попередника на посаді Ректора УВУ в Мюнхені:

“Янів був свідомий факту, що служіння українській справі вимагає перш усього муравлиної повсякденної праці… що на першому місці мусить стояти прозаїчна громадська праця, і він жив і діяв згідно з цим імперативом.”..

Далі Академік Рудницький описує працю Яніва на церковно-громадському рівні. Це, зокрема, етап Українського Християнського Руху і змагання за Патріархат. Він виступав проти релігійного переслідування в радянській Україні, вимагав звільнення мученика за віру й нашу Церкву Митрополита Йосифа Сліпого, та пізніше – закликав до встановлення і визнання Патріархату УГКЦ Ватиканом. А при тому В.Янів – як Ректор і професор УВУ в Мюнхені, тісно співпрацював з УКУ, заснованим Патріярхом
Йосифом Сліпим у Римі. Вся ця праця носила як церковний, так і національний зміст.

Тому моє питання до д-ра А. Бабинського з УКУ: про що Ви говорите? Може, не треба робити ведмежої прислуги великому Українцеві, висуваючи якесь шепотіння, що пішло гуляти по селу…

Прийшла відповідь:

Шановний пане Аскольде Лозинський,

Редакція журналу «Патріярхат» переслала мені Ваш лист стосовно моєї статті «Останній Листопад Володимира Янева (до 30-ліття відходу у вічність)», у якому Ви стверджуєте, що у ній я завдав кривди «ректору Яневу, але і українському націоналістичному руху». Перш за все, хочу зауважити, що я не є «речником» УКУ, як Ви мене окреслили. Від імені УКУ мають право говорити лише уповноважені на це особи. Я ж, навіть будучи працівником цього університету, говорю чи пишу від свого власного імені, особливо у виданні, з яким мене пов’язують багато років співпраці.

Мені прикро, що Ви зробили свій висновок виключно на підставі одного абзацу, який цитуєте. Натомість проіґнорували всі інші частини моєї статті, у якій я висвітлив всі основні епізоди життя Володимира Янева, не оминувши увагою ні поетичного таланту проф. Янева, ні його багатьох ув’язнень, ані невтомної праці для української громади і науки у тому числі й праці на ниві розбудови УВУ. Тому я не можу погодитись з тим, що я якимсь чином завдав кривду довголітньому ректорові цієї інституції.

У 2016–2017 роках я мав нагоду ознайомитись з архівом Міжнародної католицької федерації Unum omnes у ватиканському палаці св. Калікста. Мою увагу привернула низка папок з титулом «Ukraine». Матеріали цих збірок майже без виключень містять листи та звіти авторства Володимира Янева, який був доволі активно заангажований в діяльність цієї організації. У всіх цих матеріалах проглядається бажання донести правдиву інформацію про «українське питання» до світової католицької спільноти. А, зважаючи на присутність в Unum omnes багатьох політиків християнсько-демократичного табору, така діяльність давала змогу привернути увагу до України також політичних діячів повоєнної Європи. Пізніше я мав змогу працювати з доволі обширним листуванням Володимира Янева з патріархом Йосифом Сліпим, у тому числі стосовно УВУ та діяльності «Українського християнського руху». Вже тоді в мене зародилась ідея написання такої популярної статті, яка знайомила б українського читача з діяльністю цього великого українця, патріота і релігійного діяча. І Ви цілком праві, коли пишете, що його праця мала «як церковний, так і національний зміст». Я з цим погоджуюсь на 100% і моя стаття цього жодним чином не заперечує.

Проте у своїй відповіді на мій текст Ви вживаєте два різні терміни, які, як я зрозумів, є для Вас взаємозамінними, а саме «національний» і «націоналістичний». Дозволю собі тут не погодитись, оскільки не всяка праця задля «національного інтересу» є «націоналістичною». Націоналістичні партії чи угрупування не мають монополії на «любов до Батьківщини». Щоб бути патріотом своєї держави і працювати задля її добра, не обов’язково бути партійним націоналістом, зокрема членом якоїсь конкретної фракції. Якщо ж говорити про діяльність Володимира Янева у повоєнні роки, то фактом є те, що він відійшов від діяльності ОУН(б). Я не заперечую, що він зустрічався і мав приятельські стосунки з Ярославом Стецьком та Степаном Ленкавським. Можемо пригадати, що Андрей Шептицький співпрацював з Андрієм Мельником, але це не означає, що митрополит поділяв усі програмні постулати ОУН чи його особисті переконання. Що стосується професора Янева, то у його повоєнних текстах Ви не знайдете відбитків ідеології інтегрального націоналізму, яка була властива ОУН(б). Вже сама його заангажованість в діяльність Unun omnes чи ідейні принципи, випрацювані для «Українського християнського руху», свідчать про прихильність до популярних в тогочасній Європі ідей християнської демократії. Чи він відрікся своїх попередніх поглядів? Не мені судити. Можливо, що майбутні дослідники зможуть це докладно висвітлити на підставі архівних джерел. Ми, без сумніву, потребуємо великої монографії, присвяченої цій великій постаті нашої історії ХХ століття. Але важко заперечити те, що його погляди еволюціонували і змінювались. І це цілком природньо: переосмислення своїх поглядів, критична оцінка вчинків – це якості зрілої і досвідченої людини. На мою думку, еволюція його поглядів зумовлена не в останню чергу з неспроможністю політиків із повоєнної хвилі української еміграції знайти спільну ідейну платформу. І про це він говорив сам, коли закладав ідейні основи «Українського християнського руху», пишучи про потребу «середовища, яке – згідно із засадами християнської науки – зуміло б внести духа взаємної пошани між противниками і призвело б до злагіднення напружень на спільній базі всего того, що нас, як християнську родину й національну спільноту, лучить».

Своє звинувачення у нанесенні мною кривди ректору Володимирові Яневу і націоналістичному рухові Ви базуєте на моїй оцінці його як «Савла», який став «Павлом». Та ця метафора не є моїм «винаходом», бо вже у ювілейному збірнику на пошану проф. Янева у його 75-ліття (Див. Sуmbolae in honorem Volodymyri Janiw, Мюнхен 1983) у біографічному нарисі ювіляра Олекса Горбач пише наступне: «То ж явним несмаком прозвучало пригадування Ювілятові одного з еміграційних журналістів (який сам перед «Березами й Бриґідками» заховався був під безпечнішу тоді, бо конкордатову, рясу і клявзуру духовно-семінарійного питомця), мовляв: прийшов ти до ідеолога християнського руху від учорашнього інтегрального націоналізму, який свого часу поборював був і львівсько-станиславівський католицизм еп. Хомишина і Дзвонів Г. Костельника і з’їзд «Українська молодь Христові». Скажемо хіба, не вдаючися в дуже різні причини негативної постави “тридцятників” до кожної з названих подій, що найменше іще личить експитомцям судити навіть Савлів-Павлів» (с. 25).

Ще іншим закидом з Вашого боку є те, що я, мовляв, базую свої висновки на «сплетнях». Я не бажаю вплутувати в цю полеміку інших людей, не маючи на це їхньої згоди. Але хочу Вас запевнити, що очевидці, які розповіли мені про критичну оцінку Володимиром Яневим своєї участі в акціях ОУН у відношенні до свята «Українська молодь – Христові», це особи, які знали Володимира Янева особисто і є достатньо авторитетними в українському суспільстві і УГКЦ. А тому я не маю причин їм не вірити. Тим паче, що такий висновок випливає і з аналізу інших, документальних, джерел.

На останок хочу зауважити, що я ніде не писав про огульний осуд Володимиром Яневим «націоналістичного підпілля». Але це не заперечує, що окремі акції, як от протидію з боку ОУН проведенню релігійно-маніфестаційного заходу «Українська молодь – Христові» і свою участь в ній Володимир Янів оцінював критично. Я не думаю, що Ви візьметесь стверджувати, що все, що чинила ОУН у міжвоєнний період, заслуговує героїзації і пошани. І протидія з боку ОУН проведенню свята належить, на мою думку, саме до таких епізодів. Гадаю, Вам відомо, яке обурення архиєп. Івана Бучка викликало перекладення провини за цю протидію на саму Греко-Католицьку Церкву, якого допустився в своїй праці «Нарис історії Організації Українських Націоналістів» д-р Петро Мірчук. (Листування з цього приводу див. Українська молодь Христові. Пропам’ятна книга 1933–1988, Рим – Парма 1991, с. 330-340). На сьогоднішній день ми маємо нагоду більш об’єктивно поглянути на ті події та з’ясувати дії і мотивації кожної зі сторін (див. напр. Ліліана Гентош. Митрополит Шептицький, 1923–1939. Випробування ідеалів, Львів 2015, с. 169-174). Саме зважений і об’єктивний підхід, критична переоцінка важких моментів нашої історії, до яких належать і стосунки між УГКЦ й націоналістичним підпіллям, це те, чого не в останню чергу потребує сьогодні наше суспільство і Церква. Я переконаний, що Володимир Янів як блискучий науковець, вдумливий мислитель, визначний релігійний і громадський діяч нас би в цьому підтримав.

З повагою, Анатолій

Anatolii Babynskyi, Ph.D.
Research fellow, Institute of Church History
Ukrainian Catholic University
I. Svientsitskoho Street, 17
Lviv, 79011, UKRAINE
+38 067 685 59 20;
[email protected]

І моя відповідь:

Шановний пане Докторе,

Дякую за Вашу відповідь, до речі обширну, які ви гратісово порушуєте і окреслення націоналізму як виключно партійного, а також торкаєтесь інших джерел котрі не повязані з Вашою статтею. Я юрист по фаху і відношуся до наукових праць дуже суворо, тобто чи подані заключення можуть знайти незаперечне визнання тими, котрі їх чують чи читають. Коли Ви робите окреслення націоналізм і кожного разу долучите до нього ярлик партійний то краще на цю тему нам не розмовляти. Подібно коли Ви підписуєте ОУН(Б) Донцовський інтегральний націоналізм без нотатки що ця ідеологія не була  ідеологією ОУН(Б), а Дмитро Донцов ніколи не був ні членом ні ідеологом ОУН, то я не знаю як відповідати.  Поручаю читати постанови і маніфести ОУН, зокрема Маніфест з грудня 1940 року і постанови ІІІ Великого Збору. 

Може краще зробимо зосередження виключно на особу про яку Ви писали. 

Вибачте за відважність але на підставі того що я прочитав від Вас я уважаю, що Ви гнучкий науковець. Є багато таких. Мені одначе для переконання  потрібно джерела, особливо коли Ви не маєте особистого знання,  а ні досвіду з особою про яку Ви пишете. Ви подаєтеся на  Олексу Горбача, співпрацівника В. Яніва.

Олекси  Горбача слова тяжко розуміти. Він сам цитує особу котру він не дуже шанує, експитомця, який  ховався від націоналістичної дії. Порівняння Савла-Павла хіба  у противному  порядку відноситься до отця Гавриїла.Таке для мене і для Вас було б несмаком.  Зрештою, Горбач цитує когось іншого, це подвійне натягнення джерела. Тобто баба бабі сказала. Як можна це серйозно трактувати і ставити як джерело? 

До речі, в одному реченні Ви навіть стверджуєте що Ви не можете судити, чи Володимир Янів відрікся своїх націоналістичних поглядів. Тож не судіть. Одначе Ви подаєте многі джерела звітів і  листування Яніва, але не можете додати одного прикладу доказу з цих листів на Ваше твердження. Ви розумієте, що цей хтось, мабуть вже на другому світі, говорив Вам про  Володимира Яніва, немає найменшого значення, а тільки служить щоби зневажити цю дуже поважну, релігійну, і націоналістичну особу. І хоч Ви написали, що не вся національна праця є націоналістичною, то повірте що вся націоналістична праця є задля національного інтересу.

На кінець вибачте, що я Вас окреслив речником УКУ але Ваша анти націоналістична стаття мені нагадала Ярослава Грицака, хіба речника УКУ. Він теж має труднощі з націоналістами. На підставі того що я читав, тобто його самої творчості, Володимир Янів був українським націоналістом. Я також. До речі батьком модерного українського націоналізму був Тарас Шеченко. Тут немає протиріччя до демократії чи гуманізму. Інтерпретувати можна по своєму але треба шукати джерела, а щойно тоді робити висновки.. Інакше ці висновки є тільки вашими. 

З повагою,

Аскольд Лозинський

18 березня 2022 року Др. Бабинський відповів:

Шановний пане Аскольде,

дякую за Вашу відповідь. Вашу позицію я добре зрозумів з першого листа. Свою я Вам надіслав. Продовжувати цю бесіду я не буду.

На все добре.

Анатолій