Досить з нещирими друзями!
Пройшов третій день після двотижневої перерви праці нижньої палати Конґресу США, щодо виконання своїх Великодніх обіцянок спікером Майком Джонсоном. Мабуть під вражінням Воскресіння Сина Божого глибоко релігійний Спікер у час перерви обіцяв зараз після поставити на розгляд питання допомоги України, оскільки він відчув це це потрібне з моральної точки зору. І стільки його моральності. Після трьох днів вирішив пан Спікер зустрінутися з чортом, аджеж політика для нього це шукання компромісу між Богом та чортом. І ось має відбутися чудотворна зустріч на тему допомоги Україні між Джонсоном та Трампом.
Чому це не таке дивовижне явище? Бо Спікер більше ніж свої християнські чесноти оцінує свою кар’єру, подібно як Папа. Бо електорат йому на це дозволяє. Єдина українського походження особа у американському Конґресі Вікторія Спартц сказала також своє слово, що вона не підтримує допомогу Україні. Бо українці в Америці, не зважаючи на брутальну безличну поведінку Республіканців супроти України, влаштовують фінансові вечори для членів Конґресу з Республіканської партії, які прямо баламутять процеси, але українці їм вірять. Бо провід української організованої діаспори у США ні разу не засудив Республіканську партію, а просто по старому чемно направляє прохання до зрадників, прохаючи підтримку, але без найменшого докору чи представлення наслідків.
От Президент Зеленський говорить про наслідки, вказує, що Україна програє війну без американської допомоги. Це не зовсім так. Рівночасно Україна перейшла на нові мережі, виробляючи власну зброю у чому допомагає Європа. Чи вони вистачальні тільки час покаже. Америка натомість уже перестала бути лідером світу, а може бути і ще гірше. Навіть Ізраїль не слухає американських вказівок, хоч правда, тим самим допускається воєнних злочинів.
Ми живемо хіба у часах, коли сила перемагає міжнародні засади, а зло перемагає добро. Кажуть, що Моква впливає на події та рішення у Конґресі США. Не знаю, але певне, у Конґресі є “корисні ідіоти” навіть та нещасна Вікторія Спартц.
Це не Плач Єремії. Це прямо ствердження виклику до чесних людей. Протягом двох років Україна показала надзвичайну духовну та фізичну силу якої ніхто ге сподівався. Що далі? Поразки воєнні та політичні є тимчасові або критичні, але не мусять бути смертельними, ані остаточними. Треба глянути на перспективу оптимістично, але з готовістю бути учасником тої позитивної перспективи. Не буду цитувати наших поетів, бо вони, мабуть, були мрійниками. “Борітеся, поборете”, “До великого моменту”, “Contra spem spero” це слова варті уваги, але слів сьогодні, мабуть, замало. Потрібно пекельної зброї.
Я заграв, кажеться у штуку. Вислав прохання щодо допомоги Україні дронами до п’ятнадцяти мені друзів або просто знайомих, всі моєї професії юристів у Америці. Ні один відгукнувся. Що це означає? Що мої друзі погані? Так! Що моя професія погана? Це друге питання. Означає, що українським юристам в Америці “все рівно”.
Така була наша історія. Були Байда Вишневецький та Ярема, теж Вишневецький. Я ніколи не вірив, що боротьба нашого народу може бути успішною власними силами. Це говорили у час Другої світової війни бандерівці. Вони були героїчними але вони помилялися у цьому випадку. УНДО помилялося, що через легальні маневри з Польщею вдалося б нам здобути для нашого народу вільне життя. Навіть Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький помилявся, коли у вересні 1944 року проповідував, що це вже не ті більшовики, що приходили у 1939 році.
Помилитися це просто людське. Стати на бік або ще гірше — зрадити це друге. Я вірю у мій народ, навіть у тих українських юристів в Америці.
Урок нашої історії один, що у даному моменті змагання за існування нації, не зважаючи на поразки, а Америка ніколи серйозно не підтримувала, чи допомагала Україні, нам треба боротись і шукати інших друзів, навіть тоді коли ми відчуваємо зраду і чужих і своїх. Закликаю Вас до боротьби за життя нашого славного народу. Хіба наші поети були праві!
11 квітня 2024 року Аскольд С. Лозинський
