Достойно вславімо славне свято!
Дорогі Українці!
Сьогодні – День Українського Прапора
Наш прапор – символ державності України. 23 серпня 1991 року синьо-жовтий прапор внесли до зали Верховної Ради. А 24 серпня був проголошений акт про незалежність нашої Держави.
Але, як показав час, із появою прапора не до всіх сердець депутатів увійшов український дух. І не всюди понесли вони його… Роками спостерігались антиукраїнські проблиски як серед сильних світу цього, так і в пересічних наших несвідомих громадян.
Шановні Українці, ми дуже завинили перед Вітчизною, бо байдуже спостерігали, потурали таким проявам… І ось цьогорічне свято – з невимовним болем у серцях. У святковий день ллється кров кращих синів України…
Та все ж маємо обов’язок умами й серцями звернутися до свята Українського Прапора.
Насамперед звернімо увагу на знак вищого Провидіння. Згадаймо, що іспанською мовою (мовою волелюбного народу) слово “прапор” звучить як “бандера”. Чи не хотів Господь щось нам вказати, коли дав українцям славну родину з таким прізвищем? А славна родина о.Андрія Бандери дала українцям патріотів найвищого гатунку. Ніхто з них не жив для себе, не накопичував благ матеріальних, не прагнув розкоші й комфорту. Понад усе любили вони Україну, їй всеціло посвятили свої життя, – і боролись сини й дочки о.Бандери проти різномастних окупантів – польських, німецьких і совєтських. Цій боротьбі віддали свої життя…
А ми ніяк не спроможемося донести до всіх, до всього світу, що Бандера і бандерівці – це символ найвищої любові й самопожертви для України!
Тож святкуймо (не гучними забавами, а патріотичним биттям сердець своїх) День Українського Прапора! І любімо Україну, як любили її члени родини Бандер!
Зі Святом, Українці!
